Перекладач (The Covenant)

Джейк Джилленгол грає реального американського сержанта у воєнному драматичному бадді-бойовику від режисера Гая Річі «Перекладач». Заснована на дійсному факті історія насправді присвячена зовсім не війні і навіть не героїзму, а честі, моралі, людяності і виконанню обіцянки за будь-яку ціну… Вкрай нетиповий фільм для творчості Річі. І дуже американський як для британця. Але хороший.

Гай Річі останнім часом почав робити по фільму на рік або навіть частіше. І здалося, що культовий лондонський мувімейкер, майстер динамічних та ексцентричних кримінальних комедій про вуличні банди, почав перетворюватися на голлівудський конвеєр, випускаючи проєкти заради галочки, без душі, без любові, без стилю (як у випадку з прохідним авантюрним екшном «Операція «Фортуна»). Проте «Перекладач» знову свідчить про інше: так, англійський постановник здатен варганити стрічки доволі хутко, не панькаючись і не відшліфовуючи кожну дрібничку; та при цьому він винятково спроможний видавати бігма гарне кіно. Просто фанатам не варто щоразу чекати на нових «Джентльменів». Тим більш що Річі вочевидь продовжує експериментувати з жанрами і почерком.

До «Перекладача» найбільш нетиповим для класичного Гая Річі був кримінально-драматичний трилер «Гнів людський» про вигадливу помсту від загадкового героя Джейсона Стейтема (ремейк малобюджетної французької картини «Інкасатор»). Тепер бачимо, що Річі відходить ще далі від свого режисерсько-сценаристського амплуа і пропонує глядачам воєнну екшн-драму. І це, до речі, вперше, коли він працює із сюжетом, заснованим на реальному матеріалі.

«Перекладач» розповідає про американських солдатів в Афганістані, котрі на початку нульових і впродовж двох десятиліть намагалися здолати «Талібан». У передмові зазначається, що американці наймали дружніх до США тамтешніх жителів, аби ті перекладали з дарі на англійську і допомагали спілкуватися з місцевими. Натомість штатівський уряд обіцяв «перекладачам» візи та американські паспорти. Власне, «Перекладач» – це переклад початкової назви «The Interpreter», проте потім стрічка отримала заголовок «Guy Ritchie’s The Covenant» або просто «The Covenant», тобто «Завіт». «Завіт» не у сенсі «заповіту», «спадщини», «настанови нащадкам», «поради наступним поколінням»; а у богословському сенсі» «клятви», «священної обітниці», «непорушної домовленості».

Смотрите легально на MEGOGO

Герой Джилленгола, сержант Джон Кінлі, наймає перекладачем загадкового Ахмеда (данський актор іракського походження Дар Салім). І лише згодом дізнається, що Ахмед має особисті причини допомагати американцям, бо люто ненавидить талібів через те, що ті убили його сина. Це нібито суперечить правилам, адже є ризик, що перекладач замість того, аби нейтрально перекладати, розпочне власну вендету і завадить операції. До того ж, Кінлі бачить, що Ахмед не просто механічно ретранслює і перетлумачує, а намагається скеровувати хід їх місії, самостійно ухвалює рішення і навіть дозволяє собі порушувати прямі накази. Та саме дії Ахмеда рятують американський загін від талібської засідки… Коли ж ісламістам все-таки вдається заманити американців у пастку і всі підлеглі командира гинуть, а сам Кінлі виявляється сильно пораненим, перекладач не тікає, а тягне, як то кажуть, на своєму горбі лежачого і ледь свідомого сержанта кілометри по гірській місцевості аж до військово-повітряної бази США…

Здається, ось це і має бути фінал. Афганець кров’ю і потом рятує американського воїна, котрий йому не друг і взагалі зовсім чужа по крові і ментальності людина з геть іншого світу, смертельно виснажений доповзає до заповітного смугасто-зірочкового прапора і… титри. Та «Перекладач» дещо складніший, не настільки прямолінійний і однобокий. І місце, де мали б піти титри, – це лише половина історії. Рівно половина.

Цього разу Гай Річі настільки не схожий на себе, що частина стрічки до того моменту, коли Ахмед починає тягти Джона Кінлі, і сюжетно, і стилістично дуже нагадує трилерний бойовик Дені Вільнева «Сікаріо». Ті самі сухість, реалізм, напруга, дискомфортне передчуття загрози, жаху і кровопролиття…, жовті піски і пекельне сонце. Лишень замість Мексики – Афганістан, замість наркотрафіка – політика, замість федералів – солдати. І Ахмед у виконанні Дара Саліма, афганець, який ненавидить талібів і жадає помсти за смерть сина, та який наймається до американців, – це той самий Алехандро у виконанні Бенісіо дель Торо, мексиканець, котрий ненавидить наркокартель і жадає помсти за вбивство дружини і доньки, та наймається до американських спецслужб… щоправда у якості не перекладача, а кілера.

Твіст, який робить Річі рівно посередині, можна порівняти із зухвалістю Джорджа Міллера на проєкті «Шалений Макс: Дорога гніву», коли бензовоз із головними героями, подолавши вкрай складний і смертельно небезпечний шлях вперед, на половині хронометражу розгортається на сто вісімдесят градусів і знову мчить по тій самій пекельній дорозі у зворотному напрямку до відправної точки. Так само і «Перекладач», нібито діставшись пункту призначення, розгортається і вдруге дереться тим самим убивчим маршрутом: Кінлі, зрозумівши, що уряду начхати на долю Ахмеда і що через бюрократичну тяганину візи для перекладача і його дружини дістануться адресата тоді, коли таліби вже встигнуть відрізати Ахмедові голову за зрадництво, відчуваючи провину, вдячність, почуття обов’язку, відповідальність, необхідність за всяку ціну виконати обіцянку, знову лишає безпечний дім і кохану жінку (бо у комфортному американському світі йому все одно некомфортно через свербіж совісті), знову летить до країни, що ледь не стала йому могилою, аби вивезти свого рятівника. Тож та сама пісня починається спочатку, і цього разу таліби ще лютіші і по всіх усюдах, всіх кутках і всіх щілинах розшукують вже ставший легендою тандем американця і перекладача, котрі пішки подолали кілометри гірського рельєфу…

І мабуть, варто відзначити (при усій любові й шані до драматичної майстерності Джейка Джилленгола), що Дар Салім переграв голлівудську зірку, показавши тихий, мирний і водночас твердий, нескоримий характер людини, котра кожними вчинком, словом і навіть поглядом, навіть мовчанням і краплинами поту являє гідність і відсутність страху.

Анастасія Лях