Примарні (Ghosted)

Ана де Армас і Кріс Еванс, котрі раніше зіграли супротивників у комедійному детективі «Ножі наголо», тепер зобразили пару закоханих у романтичному шпигунському екшні «Примарні». Проте тоді, коли вони були бідною медсестрою-іммігранткою і розпещеним нащадком заможної родини, між ними було більше правди та електрики, аніж тепер, коли довелося грати любов та пристрасть. При цьому другопланові персонажі «Примарних» постійно повторюють, що «блискавиці між героями так і блимають, так і гатять», і від тієї брехні ще очевидніше, що хімії між акторами рівно нуль.

Спершу, до речі, героїню мала грати Скарлетт Йоганссон, партнерка Еванса по всесвіту Marvel. Можливо, із нею вийшов би більш переконливий і палкий зв’язок. Та Йоганссон зрештою залишила проєкт через щільний робочий графік і зобов’язання деінде. Втім, творці «Примарних» все одно вирішили наситити ромком марвелівськими прив’язками і нашпигували стрічку камео найближчих товаришів Капітана Америки.

За сюжетом вродлива дівчина скаржиться керівниці по телефону, що смерть колеги змусила її задуматися про особисте життя і зрозуміти, що через специфіку професії вона зовсім самотня: ані сім’ї, ані бойфренда, ані домашньої тваринки, ані навіть хатньої рослини… І холодильник завжди порожній, і взагалі дім порожній… А далі додає: «До речі, треба заїхати на ринок якоїсь їжі прикупити». І на ринку красуня підходить до торговця кімнатними рослинами у горщиках. Розмова між покупчинею і продавцем заходить про бегонію, красиву тропічну квітку. Але квіткар застерігає, що бегонія доволі примхлива та потребує дбайливого догляду, і, підозрюючи неспроможність ненадійної кралі про щось або про когось піклуватися, відмовляється продати квітку. Натомість дратівливо пропонує обрати кактус, котрий нічого від хазяйки не потребуватиме.

Дівчина у відповідь, звісно ж, так само дратівливо звинувачує торговця у грубості і хамстві та розвертається геть… Проте того ж дня і навіть тієї ж миті взаємна неприязнь перетворюється на взаємну симпатію і навіть на перше романтичне побачення… А от уже на другому побаченні бідолашний (але вкрай наївний і нестерпно нав’язливий) садовод дізнається, що його мила незнайомка, котра представилася арт-куратором, не зовсім та (точніше зовсім не та), за кого себе видавала…

Смотрите легально на MEGOGO

«Примарних» поставив Декстер Флетчер, режисер чарівних драмедійних байопіків «Едді Орел» і «Рокетмен», котрий також відомий тим, що після звільнення Браяна Сінгера завершив роботу над стрічкою «Богемна рапсодія». Над сценарієм працювали Ретт Різ і Пол Вернік, що написали обох «Дедпулів». Здавалося б, ця команда мала бути гарантом курйозних сцен, вправних діалогів, влучних і гостреньких дотепів, характерів із характером, майстерної та легкої постановки. Концепція обіцяла щось вельми схоже на «Лицаря дня», де супершпигун у виконанні Тома Круза випадково втягнув у свої шпигунські авантюри звичайнісіньку жіночку у виконанні Кемерон Діас і попри рятування світу від злочинців, що жадали заволодіти суперзброєю, мав попутно рятувати незграбну й нетямущу у шпигунських справах простеньку, але чарівливу дівчину…

Лишень тут суперагентом виявляється вона, а не він, і все відбувається з точністю до навпаки.

Обернений задум теж обіцяв лункий, яскравий вихлоп. Адже це нині максимально у тренді – замінювати героїв геройками, а чоловіків позбавляти маскулінності. Та на жаль, «Примарні» поповнили ряд тих безуспішних проєктів (серед них, приміром, ремейк класичного улюбленого ромкому «Чого хочуть жінки» під назвою-перевертнем «Чого хочуть чоловіки»), котрі наочно продемонстрували, що обмін гендерними ролями абсолютно не є стовідсотковим забезпеченням фурору. Бо ж гарний і модерновий не той сюжет, що улещує феміністок, а той, що гарно і модерново написаний. А «Примарні» (що ще й назвою промахнулися, бо геть незрозуміло, хто примарний, чому примарний, в якому сенсі і з якого дива) – історія дико старомодна, позавчорашня, вторинна, запліснявіла, що марно намагається зацерувати неоригінальність модною гендероінверсією.

Якщо повірити у те, що Ана де Армас – гіперкрута агентка, ще якось можна, то агроном-астматик із Кріса Еванса (мрійливий тюхтій, патологічний романтик, що закохується з напівоберту, напосідає і завалює кулеметною чергою емодзі) зовсім нікудишній і непереконливий. І його незграбність напрочуд незграбна. А гра обох акторів і в антипатію, і у залюбленість однаково награна.

Якби між Евансом і Армас була б хоч дрібка того сексуально-комічного струму, що струмив між Крузом та Діас, сценарні недоліки можна було б пропустити крізь пальці і насолоджуватись ефектним та гармонійним тандемом. Проте холод і дистанція, з яких безплідними спробами актор і акторка силяться виплекати натужну близькість, ставлять на «Примарних» остаточний хрест.

Анастасія Лях