kinowar.com

Привиди у Венеції (A Haunting in Venice)

Зачекайте, будь ласка...

Це продовження серії фільмів про розслідування Еркюля Пуаро у виконанні Кеннета Брани (після екранізацій «Убивство у Східному експресі» і «Смерть на Нілі») є, мабуть, найцікавішим і найатмосфернішим у франшизі.

По-перше, на відміну від попередніх адаптацій, котрі базувалися на загальновідомих творах Агати Крісті і мали за спиною інші блискучі екранні версії зазначених книг, «Привиди у Венеції» засновані на маловідомому романі «Вечірка на Геловін», а тому для більшості глядачів сюжет є новим та інтригуючим, а розв’язка несподіваною.

По-друге, стрічка очевидно тяжіє до жанру детективного горору замість класичного детективу. Такого ж камерного і замкнутого у коробці, як «Вбивство у Східному експресі» (тільки замість поїзда підвищеного комфорту – старовинний сипкий італійський палаццо, з якого відпадає антикварна розписна штукатурка), але не яскравого, а навпаки, нарочито похмурого, темного, холодного і незатишного, по-справжньому лячного. Це додає консервативній класиці нової сучасної естетики, вкрай виразної і, як для історій про кумедного ексцентрика Пуаро, неочікувано містичної і неочікувано депресивної (хоча Брана і в попередній картині «Смерть на Нілі», ненадовго занурившись у минуле і травматичні спогади про війну, зробив свого героя підкреслено драматичним замість традиційного амплуа дивака з клоунськими вусами і смішним бельгійським акцентом).

«Вечірка на Геловін» була одним з епізодів телесеріалу «Пуаро Агати Крісті» з Девідом Суше. Проте режисер Кеннет Брана (котрий знову сумістив роботу в кадрі і за кадром) та сценарист Майкл Грін суттєво видозмінили літературне першоджерело (тому, власне, й дали екранізації відмінну від книги назву). Приміром, перенесли події з Лондона до Венеції і відповідно наситили оповідь іншими колоритом, настроєм, характером…, додали поетики, готичного романтизму і декадансу (тобто класична англійська геловінська ніч зазнала арт-метаморфози витонченого староєвропейського упадництва). А також, наприклад, замінили п’ятнадцятирічну дівчинку Джойс Рейнольдс, убиту під час святкування Вечора всіх святих, немолодою жінкою-медіумом, що гине після шаленого спіритичного сеансу.

Смотрите легально на MEGOGO

Також Брана продовжив демонструвати заглиблення в душу і психіку Пуаро, фокусуватись на рефлексіях, ранах, сумнівах, таємницях, на особистому, на внутрішньому конфлікті головного персонажа, котрий до ролі сищика додав амплуа байронічного героя, який давно полишив молодецьке бунтарство, бо самотньо зістарівся і вийшов буквально і фігурально на пенсію. Якщо фільм «Смерть на Нілі» викривав трагічну правду, яка знову-таки буквально і фігурально ховалася під анекдотичними вусами, то «Привиди у Венеції» викривають ментальну слабкість генія: його мозок і душа так само вразливі, як і в простих смертних; він так само відчуває страх перед тим, чого не розуміє; його віра в логіку так само зазнає випробувань і навіть здатна похитнутися, як і віра віруючих в Бога.

Окрім експозиції, де ми знайомимося з пенсією Еркюля Пуаро (видатний детектив більше не розгадує загадки, не розкриває вбивства, а начебто насолоджується усамітненням у тихій мальовничій італійській провінції і навіть мириться з неідеальними (різного розміру) фермерськими курячими яйцями, котрі потім за традицією і церемоніально споживає некруто звареними на сніданок; а оберігає його усамітнення і покій охоронець-сторожовий пес, що жорстко відганяє від боса усіх нав’язливих причеп), денне світло більше жодного разу не показується, не проникає в цю моторошну боротьбу із демонами (як зовнішніми, котрі начебто населяють прокляте палаццо, так і внутрішніми). Навіть вдень післявоєнна Венеція ще має видимі та оголені шрами сумної, страшної історії. А вночі «романтичне» місто перетворюється на оселю макабричних примарних тіней.

Декорації фільму продумані і промальовані до дрібничок. І предмети, і стіни, і звуки створюють атмосферу невблаганного зіткнення з привидами минулого. Венеційські канали геть не навіюють настрій замріяних і закоханих. Тут вони виглядають як чорна фатальна прірва, що жадає затягти чергову жертву на дно… З каналізації виповзають щури. З темної глибокої води спливають трупи. На стінах у присмерку постійно ковзають тіні. Карнавальні маски та чорні плащі приховують чи то шахрайство, облуду; чи то навпаки, секрети та істину. У чані з водою символічно плавають яблука (така собі дитяча забавка: треба пірнути і дістати ротом яблуко за черешок), плоди з дерева пізнання (заради розваги Пуаро навіть дозволяє собі погратися…, або ж хоче пірнути і пізнати правду).

Горор-характеру цьому детективові додають зумисно викривлені ракурси, нібито реальність, тверезий прагматизм, холодний раціо спотворюються, перекручуються, пливуть… (погляд на події очима Пуаро нагадує погляд на події очима героїні Флоренс П’ю у горорі «Сонцестояння», і невипадково, адже обидва персонажі сприймають навколишнє під дією галюциногенів). І звичайно, пронизливі та гуркітливі звуки: то раптово різко відчиняться двері, то дико скрикне папуга, то щось гучно впаде, то гондола вдариться бортом об стіну будинку під час фантасмагоричного шторму, котрий вируватиме так, наче на морі.

«Привидами у Венеції» Брана екранізував оповідання Агати Крісті, проте режисерський омаж зробив культовому містичному трилеру Ніколаса Роуга «А тепер не дивися» (екранізації пізньої новели Дафни дю Мор’є) та зримував свого персонажа з героєм Дональда Сазерленда, котрий приїхав до Венеції після трагічного нещасного випадку із дочкою, аби відволіктися та вгамувати горе, але постійно бачив у місті привида доньки у червоному плащі, в якому та потонула в ставку, хоча й уперто не вірив у надприродне та потойбічне… Венеція, затонула дівчинка; медіум, котра буцімто спілкується з духами померлих; трупи у каналі, видіння; фігура, схована під плащем… – занадто багато співзвучних мотивів, аби це не було алюзією. І власне, ті самі дилема та висновок: раціональність і логіка, з одного боку, перемагають страхи і забобони, та з іншого… існує таки щось, що непідвладне навіть найгострішому у світі розуму, щось, чию природу неможливо збагнути і розтлумачити.

Анастасія Лях

Привиди у Венеції (A Haunting in Venice)

2023 рік, США

Продюсери: Рідлі Скотт, Саймон Кінберг, Марк Гордон

Режисер: Кеннет Брана

Сценарій: Майкл Грін

У ролях: Кеннет Брана, Келлі Райлі, Джеймі Дорнан, Мішель Єо, Ріккардо Скамарчіо, Джуд Гілл, Кайл Аллен, Камілль Коттен, Тіна Фей, Емма Лейрд, Алі Хан

Оператор: Гаріс Замбарлукіс

Композитор: Гільдур Гуднадоттір

Тривалість: 103 хвилини/ 01:43

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі