Пила Х (Saw X)

Після не надто вдалої спроби перезапустити франшизу фільмом «Спіраль» продюсери вирішили повернутися до самого початку (як це нещодавно зробила інша культова горор-франшиза «Геловін») і, звісно ж, повернути головну зірку – Тобіна Белла у ролі Джона Крамера/ Конструктора/ Пили. Тобто десята частина стала прямим сиквелом першої стрічки 2004 року, але з відсилками до майбутніх серій, і продемонструвала людський, людяний бік монстра, що є рішенням вкрай суперечливим з позицій етики та моралі, проте цікавим і емоційним.

Треба одразу змиритися з тим, що приголомшливого ефекту, котрим вразив фінальний твіст першої «Пили», у цій довгограючій франшизі, що б автори надалі не придумали і які б ходи не вигадали, вже ніколи не буде. Але десятий фільм точно відрізняється від попередніх. За сюжетом хворий на рак головного мозку колишній архітектор Джон Крамер (котрий, як пам’ятаємо, в оригінальній картині «погрався» з онкологом у виконанні Кері Елвеса) дізнається, що жити йому лишилося щонайбільше кілька місяців. І боротися, як каже лікар, вже жодного сенсу немає, варто просто «прийняти неминучість, заспокоїтись і відпочити».

Та Джон не збирається складати руки і спокійно чекати на смерть, адже в нього ще стільки планів, ще стільки нереалізованих ідей конструкцій-пасток для «грішників», котрі не вміють шанобливо ставитись до безцінного людського життя, свого чи чужого (у лікарні Крамер бачить медбрата, котрий у палаті непритомного пацієнта нишпорить у шафці з особистими речами і хоче прикарманити годинник і каблучку, та вже уявляє, як саме покарає крадія за загребущі руки…, аж раптом медбрат помічає, що його нице злодійство побачили, і повертає речі назад до шухлядки. «Правильний вибір», – коментує серійний маніяк, зациклений на… виборі, адже сам вибору жити чи померти вже не має.

У групі підтримки Джон слухає історію чоловіка, котрий має невиліковний рак підшлункової четвертої стадії, але твердо заявляє, що має намір боротися. І через деякий час герой випадково зустрічає того чоловіка на вулиці, і на відміну від блідого як смерть Крамера той незнайомець виглядає здоровим, радісним, рум’яним. Каже, що згодився на експериментальне неліцензоване лікування і ракові клітини просто зникли…, і люб’язно ділиться з Джоном посиланням на сайт… Звісно ж, диво-терапія виявляється помпезною аферою. Але Джон Крамер/ Конструктор/ Пила точно не з тих ракових смертників, хто, обдурений цинічними шахраями, поплаче собі і тихенько помре. І боляче йому не за втрачені гроші, а за марну надію. Тож нехай боляче буде і жадібним кривдникам, геть позбавленим совісті і співчуття…

Смотрите легально на MEGOGO

Окрім традиційних для цієї франшизи жахних головоломок (причому буквально ламаючих голову), котрі нагадають середньовічні тортури; відер крові і фірмового скреготу, пиляючого персонажів по кістках, а глядачів по нервах, «Пила Х» пропонує публіці дилему (на кшталт того ж вибору, котрий пропонує Джон Крамер усім своїм жертвам), за кого вболівати і кому співпереживати. На одній чаші терезів знаходиться садист, але озброєний не лише архітектурно витонченими капканами, а й певним моральним кодексом, принципами і радикальними засадами екзистенційної філософії. На іншій чаші перебуває шкурник і цинік без жодних принципів, тобто тотально безпринципний негідник. І якщо паралелити з лабетами Конструктора, де учасник гри має обрати менше з двох зол (приміром, відрізати собі ногу, аби не відрізало голову), то філософ-садист – це відпиляна нога, а безпринципний, суцільно деморалізований ошуканець-матеріаліст, не маючий «нічого святого», – відпиляна голова.

Автори наполегливо підводять глядача до емпатії на адресу Крамера. І навіть заграються в образ мученика. За намагання викликати подібну реакцію в аудиторії творців серіалу «Монстр: Історія Джеффрі Дамера», приміром, звинуватили у спекуляціях і неповазі до жертв (і родичів жертв) реального Джеффрі Дамера. Та принципова відмінність у тому, що жертви Пили є вигаданими, як вигаданими є і сам серійний психозодчий та його бузувірські «великодушно надані шанси переоцінити вартість життя». Тож тут обілення й олюднення чудовиська не зачіпає нічиїх почуттів.

«Пила Х» деморалізує і суспільство загалом. Адже стверджує, що наскільки б пекельним не здавався той чи інший монстр, у соціумі неодмінно знайдеться почвара іще гірша, значно гірша. Тому вперше за всю франшизу страшний Джон Крамер виглядає не лише слабким, зламаним, розчарованим, зневіреним, ошуканим…, а й справді «гуманістом», як парадоксально і глумливо це б не звучало. Бо антагоністом виступає настільки підла і злісна тварюка, безсоромна і нігілістична, що кат на її тлі перетворюється на агнця (невипадково ж маємо римську десятку у назві фільму, котра виглядає як перекошений хрест).

Персонажі цього разу напрочуд виразно прописані і так само виразно втілені, та, звісно ж, височить над усіма психологічна вага і драматична гра Тобіна Белла, каламутні очі котрого ніби зумисно ховають істинну сутність свого неоднозначного власника, нелюда і альтруїста водночас, людиноненависника чи людинолюба. Тут актор філігранно балансує між образами хворого на рак і хворого на голову. І несподівано для фанатів Конструктора переважає перший, переважає «просто Джон».

Анастасія Лях