kinowar.com

Ренфілд (Renfield)

Зачекайте, будь ласка...

«Ренфілд» – вельми симпатичне, вкрай криваве і доволі смішне кіно про емансипаційний вихід із токсичних стосунків. Так-так, це зовсім не та готична і похмура історія про кровопивцю графа Дракулу з Волощини, котрий живе у темному замку і заманює та спокушає невинних жертв, хоча в основі той самий класичний роман Брема Стокера. Це ультрасучасна феміністська історія про аб’юз, тиранічний патріархат і #MeToo. Лишень головний герой – не жінка.

Ренфілд (Ніколас Голт) вже кілька століть змушений прислужувати Дракулі (інший Ніколас, а саме Ніколас Кейдж, котрий раніше вже мав ікла у чорній комедії 1988 року «Поцілунок вампіра») та повсякчас тягати для господаря їдло. Та нині граф веде аж ніяк не богемний спосіб життя, а геть нікчемне животіння у новоорлеанській каналізації замість трансільванського замку. І виглядає паскудно. Тим часом Ренфілд стомився бути вічним сабмісивом у нерівноправних стосунках і жити заради потреб деспотичного домінанта, що наразі ще й замислив амбіційне світове панування (типовий аб’юзер вдома і диктатор «на роботі»). Пригнічена натура бідолашного раба прагне звільнення і незалежності. Але духу і волі не вистачає… Тож Ренфілд ходить на збори анонімних жертв токсичних взаємин, сподіваючись надихнутися і зарядитися колективним спротивом.

Ніщо не допомагає. І Ренфілд продовжує мовчки ненавидіти і коритися огидному пану (від котрого єдиний плюс – це суперсили й безсмертя, адже краплина крові Дракули оживляє після будь-якої кончини і несумісної із життям травми, а суперздібності з’являються, варто лишень попоїсти кількох мурашок чи хробачка, хоч якусь комашку…, і тоді Ренфілд перетворюється на такого собі Дедпула, що колошматить наліво й направо, відриває поганцям руки та ноги, а потім тими ж відірваними кінцівками махає як сокирою та встромляє у грудину…, лишень не такий балакучий. Так, «Ренфілд» – це пародія не лише на феміністські стрічки, а й на супергеройське кіно.

Словом, для протагоніста, котрому ніяк не вистачає психологічної снаги, аби позбутися залежності, усе змінюється тоді, коли він бачить жінку-поліцейського Ребекку (Аквафіна), котра просто в обличчя гангстеру, що націлив на неї дуло, рішуче каже: «Стріляй, сцикло!».

Смотрите легально на MEGOGO

Спершу слід відмітити, що тут відмінна і зовсім невипадкова трійця головних акторів. У тому сенсі, що всі досягли артистизму у комедійному амплуа. Аквафіна грала ексцентричних клоунес та пацанок у фільмах «Шалено багаті азіати», «8 подруг Оушена», «Джуманджі: Наступний рівень», «Шан-Чі та легенда десяти кілець». Її героїні завжди злегка брутальні, трохи у контексті жіночності незграбні, цілковито вільні від романтичного дурману, що перетворює дівчат на дуреп… Тож, здається, у «Ренфілді» Аквафіна вперше грає закоханість, але мізки при цьому її персонажка не втрачає, і ключовими в образі залишаються «сталеві яйця», котрими патрульна Ребекка (яка, звісно ж, прагне ловити справжніх бандитів, а не підбирати з тротуарів п’янчуг) зухвало вимахує перед колегами-сексистами.

Ніколас Голт вже неодноразово довів, що блискуче блазнює, філігранно розігрує фарс у пародіях і сатирах («Тепло наших тіл», «Меню», серіал «Велика»). А ветеран Ніколас Кейдж сповнений божевілля у хорошому сенсі слова і самоіронії («Нестерпна тяжкість величезного таланту»). Тож образ Дракули – теж ніщо інше як колоритний самоіронічний викид.

«Я не сексист, я їм і дівчат, і хлопців», – виправдується Дракула після того, як озвучує гастрономічні фантазії про молоденьких чорниць і автобус чирлідерок. Автори «Ренфілда» не знущаються над жіночими тяготами, але дотепно надають свіжого подиху і яскравої веселої обгортки похмурим темам психологічно-емоційного насильства, приниження, пригнічення волі, зловживання владою, експлуатації, маніпуляцій…, непопулярно нагадуючи, що жертвами агресорів бувають не лише жінки, а і чоловіки (а також цілі країни та нації, але то вже інша історія). Тож протагоніст Голта, котрий, тікаючи від ярма, оновлюється, наче та Попелюшка (миле орендоване помешкання, нова зачіска, шопінг, радикальні райдужні зміни у стилі та гардеробі), – це така ніби Джулія Робертс у квадраті, тобто одночасно і проститутка Вівіан з «Красуні», і дружина-втікачка Лора з трилера «У ліжку з ворогом», що біжить від домашнього садизму-рабства і починає нове життя з новим «я».

До речі, на горіхи за аб’юзінг дістається не лише графу-упиреві, а й решті егоїстичних гнобителів, адже кмітливий Ренфілд вирішує убити двох зайців одним пострілом і перетворює мудаків, про яких на анонімних зборах розповідають залежні від токсичних стосунків горопахи, на вечерю для самодурного боса… І звісно, кровопивця – це прозоро, але бадьоро обіграна метафора, бо ж будь-який агресор, узурпатор і експлуататор висмоктує зі своєї жертви соки. Тож головне, розірвавши нездоровий зв’язок, не дати задній хід, не затупити із килимком перед вхідними дверима, на якому написано «Welcome home!», і не погребувати святим правилом «кров за кров», націдивши пляшечку про запас живильної дракулиної юшки.

Анастасія Лях

Ренфілд (Renfield)

2023 рік, США

Продюсери: Кріс МакКей, Роберт Кіркман, Девід Альперт

Режисер: Кріс МакКей

Сценарій: Раян Рідлі, Роберт Кіркман

У ролях: Ніколас Голт, Ніколас Кейдж, Аквафіна, Бен Шварц, Адріан Мартінес, Шогре Аґдашлу

Оператор: Мітчелл Амундсен

Композитор: Марко Белтрамі

Тривалість: 93 хвилини/ 01:33

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі