RRR

Цей індійський епік вже назвали найкращою стрічкою за всю історію Боллівуда (хоча технічно «RRR» є доробком так званої толлівудської індустрії, підрозділу мовою телугу). Американські критики відзначили вражаюче високий рівень спецефектів і навіть нагородили премією за режисуру (спільнота нью-йоркських критиків, підводячи підсумки року, несподівано назвала постановника Ш. Ш. Раджамулі кращим режисером). А «Золотий глобус» номінував як найкращий фільм іноземною мовою. Це зовсім не значить, що «RRR» відійшов від традицій індійського кіно і продемонстрував європейськість чи голлівудськість. Навпаки, це дуже боллівудська стрічка, тож не сміятися під час перегляду неможливо. Але…

Раджамулі вважається найбільш високооплачуваним і найкасовішим режисером Індії. Перш за все він відомий серією фентезійних бойовиків «Бахубалі». Той факт, що англомовні критики вперше включили в передоскарівський нагородний сезон типово боллівудську картину і типово боллівудського мувімейкера, мабуть, свідчить про те, що американські шаблони злегка втомили і закортіло відволіктись на екзотичну паузу. Пауза ця є доволі довгою (три з гаком години) і вельми музичною. Проте «RRR» – той фільм, котрий дивишся із посмішкою якогось дитячого, абсолютного, наївного задоволення і сходу обираєш найулюбленіші моменти.

Сюжет розгортається в колоніальній Індії, що перебуває під гнітом Британської імперії. Але це не історичний фільм. Адже Раджамулі навіть тоді, коли знімає індійську історію, перш за все знімає індійський міф. І «RRR» – це красивий міф про поганців-англійців (нелюдей-загарбників у вичищених мундирах, що зі своїм європейським гонором типу приїхали просвіщати азійських дикунів, та насправді, як і усі імперіалісти-агресори, приїхали вбивати і нищити; варварів-нацистів, що ставлять вартість британської кулі вище за ціну життя будь-якого індійця, а тому наказують не витрачати патрони, а забивати дубинками), про мужніх індійських повстанців, про рик тигра, про ревіння революції, про відданість правій справі, про чоловічу дружбу, про чоловічу ворожнечу, про чоловічу взаємопідтримку і чоловіче братерство.

Тут ніщо не є правдоподібним. Але в тому і кайф. Комп’ютерні хижаки джунглів намальовані анітрохи не гірше, ніж у діснеївських фільмах про Мауглі чи Короля-лева. А головні персонажі, протагоніст-бунтар і антагоніст-поліцейський, виглядають так, наче самі теж намальовані, наче намальовані їх танці, їх рухи, їх виразні погляди і білосніжні посмішки, їх смолянисте волосся і густі вуса. І звісно, їх емоції настільки ж експресивні і мультиплікаційні, як і зовнішність.

Смотрите легально на MEGOGO

Зняти три години в єдиному ритмі й у цілісній хореографії – справжня майстерність. Подібною єдністю темпу і внутрішньої мелодики може похвастатися хіба що «Джон Вік». Ні, фільм Раджамулі, зрозуміло, аж ніяк не схожий на фільми Чада Стахелські. Але так само, як в американській бойовик-серії у єдиному ритмі летять кулі, машуть кулаки, проштрикують плоть ворогів олівці, і все дійство схоже на музику навіть тоді, коли жодного музичного супроводу немає…, так і в толлівудському епіку і пісня, і танець, і кривава сутичка, і бунт, і полювання, і кохання, і тортури, і спасіння, і зрада, і взаємопоміч, і ненависть, і пристрасть, і шляхетний відчайдушний героїзм буцім відбивають єдиний такт, пульсують однією кількістю ударів. «Танець, танець, танець, танець…» аж до запаморочення.

Під час перегляду так і кортить обрати улюблену сцену. Чи це полювання на тигра і вовка водночас у джунглях, де протагоніст як справжнісінький герой Кіплінга розмовляє із хижаками єдиною мовою і називає їх кровними братами; голий і босий несеться, наче стріла, і кричить «Ррррр», ніби є альфою цієї екосистеми. Чи це фрагмент на мосту, де протагоніст і антагоніст, котрі ще не знають, що перебувають по різні боки барикад, спільно і дружньо, синхронно і на одному подиху, з півслова розуміючи один одного, рятують фантастичним трюкацтвом маленького хлопчика і зустрічаються й тиснуть руки, біжучи дном під водою, ніби дві надприродні стихії. Чи це танець на «білій» вечірці, де двійко сільських друзяк, «двоє зі скрині», втирають носа англійському піжонові, що хизується знанням танго і фламенко: здається, що це рапід і знов-таки комп’ютерна графіка, настільки фантастично (чомусь у дусі кавказької лезгинки замість традиційного індійського танка) і в унісон рухається згуртований акторський дует.

Дует толлівудських зірок Рама Чарана Теджа і Нандамурі Тараки Рами Рао-молодшого – не менше достоїнство стрічки, аніж візуальні ефекти. Причому сцени, де вони разом, набагато сильніші, ніж ті, де вони поодинці. На екрані між ними барабанить, токотить, гупотить така громова хімія, що здається, от-от утвориться блискавка, от-от задирчить, загуркотить грім «дир-дир, гир-гир, гур-гур, ррррррррр».

Анастасія Лях