Після провальної третьої «Людини-мурахи» Marvel на всі двісті реабілітувалася перед фанатами. «Вартові галактики 3» виявилися найемоційнішим з-поміж усіх марвелівських блокбастерів. І наскільки пронизливим, настільки ж бунтуючим проти діснеївських правил. І мабуть, найбільш жорстким і дорослим, бо на тлі генетичних жахіть триквела «Вартових» блякне навіть стерилізація Наташі Романової та решти закатованих КГБ Чорних вдів.
Цілком можливо (принаймні продюсери обіцяють), що Вартові галактики у тому чи іншому складі до глядачів ще повернуться. Але для сценариста-режисера Джеймса Ганна, що зняв усі три частини, це точно кінець. Як мінімум на найближчі років п’ять, допоки не закінчиться строк договору з Warner. Адже тепер постановник очолює конкурентну комікс-студію і має намір здійснити революцію у дісішному кіновсесвіті.
Очевидно, що на цьому прощальному бенкеті Ганна ніщо й ніхто не стримував, не нав’язував вимог і шаблонів, не рубав творчу свободу і альтернативне бачення (бо ж після того, як Warner дала Ганнові повну волю на проєктах «Загін самогубців» і «Миротворець», Disney не хотіла й не могла виглядати цензором). Тож режисер зробив цілком таке кіно, яке уявляв; зробив своє кіно про своє і разом з тим про загальнолюдське; про те, що йому важливо і що йому болить (Джеймс Ганн, як відомо, дуже любить тварин і усіляко ними опікується). І звісно ж, із щирою любов’ю до героїв, з якими попрощався.
Так, «Вартові галактики», як і раніше, залишилися найдотепнішою і найексцентричнішою марвелівською франшизою. Як і раніше, члени команди постійно підцьковують одне одного, підскубують і кепкують. Здається, цього разу їх жарти над ближнім ще більш неполіткоректні і щирі. Бо Ракету називають усіма на світі гризунами, окрім єнота: білкою, їжаком, борсуком… Богомолиця каже Дрексу в очі, що той тупий (щоправда, потім своєю екстрасенсорною магією змушує здорованя цей вилив прямоти і чесності забути), а Дрекс натомість зве Богомолицю «немічною». Висміюють автори навіть трагічне кохання і побивання Пітера Квіла за втраченою Ґаморою і пишуть йому сцену незграбного залицяння до Небули: «А я й не помічав раніше, що в тебе такі глибокі чорні очі… – Ці очі мій батько Танос вставив мені після того, як вирізав мої. – …Ну, він гарну пару обрав».
Смотрите легально на MEGOGO
Так, чударі-химерники потішаються і колють одне одного без стопів. Проте у їхній цинічній чесності захована найщиріша, найвідданіша любов, здатна на самозречення і самопожертву заради друга (найліпшого або другого ліпшого, або навіть третього…, заради усіх друзів без винятку). А світи рятувати – то справа на відміну від Месників побічна.
«Ще раз, із почуттям!» – закликає гасло третьої глави. І дійсно, почуття є наріжним каменем цієї стрічки (бо ж із наукою Джеймс Ганн дружить не надто близько: приміром, показує, як на Землі газетярі пишуть про викрадення прибульцями актора Кевіна Бейкона, яке було у різдвяному спецвипуску «Вартових», хоча за законами фізики на Землі ця подія вже мала залишитись у минулому, бо ж час там спливає набагато швидше за час у космосі…, втім, жоден із марвелівських екшнів на сай-фай не претендує). Почуттям Ганн дає волю і присвячує пригодницьку космічну оперу тваринам. І при цьому, задаючи оповіді тональність і настрій, поєднує прикметники «душевний», демонструючи найбільш теплі й близькі відносини між персонажами за все існування MCU, та «душороздираючий», фокусуючись на великій особистій трагедії єнота Ракети, бекграунд котрої вкрай несподівано випливає на поверхню і шокує як самих героїв, так і глядачів.
Цілком очевидно, що Ганн використав франшизу, аби гучно висловити протест усіх зоозахисників проти медичних експериментів над тваринами, проти залишків такого немислимо садистського явища, як вівісекція. Так з-під його пера вийшов новий суперлиходій на ім’я Вищий еволюціонер – монстр, набагато жахливіший за Таноса. І хоча цей Еволюціонер одержимий ідеєю фікс не знищити всесвіт і навіть не поневолити, як зазвичай прагнуть усі лиходії, а навпаки, створити новий, «ідеальний» світ, цілком зрозуміло, що результати в обох випадках однаково деструктивні, а наміри роздутих его однаково честолюбні й антигуманні. Тож замість «Планети мавп» П’єра Буля у злого генія виходить «Острів доктора Моро» Герберта Веллса. І звісно Вищий еволюціонер – це той самий Гітлер, котрий паралельно із садистською вівісекцією ще й вирощує расу ідеальних вибілених дітей-солдатиків, схожих на монотонно бігаючих білок у колесі. І так само обожнює німецьких оперних композиторів на чолі з Вагнером. А там, де хтось амбітний із комплексом Бога експериментує над усім живим, викидаючи у смітник невдалі чернетки, хтось добрий будує Ноїв ковчег, але не обмежується лімітом «по парі», а рятує усіх, кого можна.
До речі, у команді Вартових з’явився новенький. Вірніше новенька. Це собака на ім’я Космо, що більше ніж півстоліття назад була Бєлкою чи Стрєлкою, запущеною Совєтами у космос. Тож так, навіть коли Ганн жартує (а це точно жарт крізь сльози), він справді робить стовідсоткову присвяту тваринам, замордованим і використаним диким, хижацьким, експлуататорським людством. «Вони ж знали, що я не повернуся із космосу назад…», – пригадує гірке минуле Космо.
Ракета більше не є найбільшим клоуном, що зарекомендував себе як брутальний, войовничий забіяка й дебошир, шорсткий невиправний цинік, позбавлений будь-яких сентиментів. І погодьтеся, через цей його колючий панцир нам, глядачам, завжди було плювати на те, що там за передісторія ховається за фантастичним фактом людиноподібності хамовитого єнота… Та Ганн наостанок вирішив зробити так, аби стало не все одно…
Ракета не просто став головним протагоністом замість Квіла. Він став істинним трагічним ліричним героєм, фізично і психологічно травмованим, наче у справжньому трилері. Взагалі Ганн цього разу екстраординарно поєднав фантастично-пригодницький екшн із по-справжньому жахливим боді-горором, не менш страшним і драматичним за легендарну «Муху» Кроненберга. Боді-горором для виключно дорослої аудиторії, бо ж вигляд білого пухнастого кролика із гвинтами прибитою залізною маскою на м’якенькому писку і тулубом без лапок на стімпанкових металевих павучих ногах може не на жарт травмувати дитину… І цей ганнівський боді-горор – радикальне й суворе переосмислення діснеївської традиції щодо милих тваринок, котрі неодмінно мають веселити і розчулювати публіку.
Джеймс Ганн йде (вже пішов), тож для нього правил більше немає. Більше не треба розповідати історії принців і принцес, лицарів та їхніх дам серця. Можна розповісти історію полоскуна, що раптово перестає бути гротескним джерелом грубих дотепів і перетворюється на трагіка, який ділиться із глядачем болісною неймовірною правдою про своє минуле… Правил немає настільки, що Ґрут може сказати «Я є Ґрут», і це перекладатиметься «Відсмокчи мій…», якщо останній, звісно, є у дерева. І більш того, Ґрут навіть може сказати щось інше, окрім «Я є Ґрут».
Ну і звісно, «Вартові галактики» залишаються наймузичнішою марвелівською франшизою. Нові старі гіти і старі старі гіти заповнюють увесь вільний простір цього нелегкого прощального сюжету. І аристократичним операм Вищого еволюціонера протиставляється «плебейське», проте набагато душевніше диско, а богу-руйнівникові протиставляється бог-творець Девід Бові. Та тільки тепер світла музика із плеєра Квіла звучить не для когось одного, в кого навушники, а абсолютно-абсолютно для всіх.
Анастасія Лях
Вартові галактики 3 (Guardians of the Galaxy Vol. 3)
2023 рік, США
Продюсери: Кевін Файгі
Режисер: Джеймс Ганн
Сценарій: Джеймс Ганн
У ролях: Кріс Пратт, Зої Салдана, Бредлі Купер, Дейв Батіста, Він Дізель, Вілл Поултер, Пом Клементьєв, Карен Гіллан, Елізабет Дебікі, Сильвестр Сталлоне, Шон Ганн, Даніела Мельхіор, Марія Бакалова, Чаквуді Івуджі, Ніко Сантос, Міріам Шор, Натан Філліон, Дженніфер Голланд
Оператор: Генрі Брем
Композитор: Джон Мерфі
Тривалість: 150 хвилин/ 02:30
