Вересень

Шлях в нікуди. Рецензія на фільм «Вересень»

– Ти не пройдеш! Бл* буду.
Вартовий гуцул

На великі екрани вийшов один з найстаріших довгобудів вітчизняного кіно – фільм Георгія Фоміна «Вересень». Задум стрічки з’явився 15 років тому, сценарій подали на пітчинг у 2012-му, а у 2016 році навіть трейлер показали. Тоді вона ще називалася «Шлях мерця», але в процесі роботи назву спочатку змінили на «Кривавий Вересень», а під кінець знову повернулися до першочергової – «Вересень».

Сюжет побудований навколо подорожі пеклом телеведучого Миколи Вересня, який у стрічці грає себе самого, котрий грає царя Івана Грозного. На майданчику стається трагічний випадок, Вересень гине і потрапляє в пекло, бо чорти сприймають його за реального московського царя, а отже вбивцю, що заслуговує на одвічні тортури. Вересень же, будучи невинним, стає уособленням пророцтва про людину, котра потрапить до пекла випадково і отримає ключ для виходу з потойбіччя.

Цей ключ дуже потрібен мєнтам-вампірам, які правлять у пеклі, але вже давно мріють звідти звалити. Та їм заважають це зробити гуцули, що живуть поряд з Проклятими землями. Якщо синопсис здався вам описом нової п’єси Леся Подерв’янського, то вам не здалося, адже твори митця були джерелом натхнення для Фоміна, який ідеї для фільму придумував, спостерігаючи, як Микола Вересень грає в постановці «Павлік Морозов» Подерв’янського.

Своєрідна одіссея Вересня пеклом цілком лягає в канон творів Леся. Це набір сцен, не завжди логічно пов’язаних, в яких існують дивні потойбічні істоти, кожна зі своїми тарганами у голові. Знайшлося місце у касті і самому Подерв’янському, він зіграв міфічного мисливця за головами, котрий ніколи не промахується. Роль невелика, проте запам’ятовується найсмішнішим епізодом фільму – він стріляє у Сергія Єсеніна, а той манірно помирає серед берізок.

Та проблеми фільму «Вересень» полягають не в стилістиці чорної треш-комедії, де магічний пароль потойбіччя звучить як «Бл* буду!». І не в елементах горору, хоча на екрані катують грішників, у тому числі перекручуючи геніталії у м’ясорубці. Основні недоліки стрічки Георгія Фоміна – застарілість та надто перевантажений сценарій.

Знятий десятиліття тому фільм виглядає недолуго. Мова і про комп’ютерну графіку та спецефекти рівня 90-х, на які без сліз сьогодні не глянеш, і про постановку екшн сцен та монтаж. Можливо у 2012 році подібне кіно сприймалося б краще, але сьогодні, коли український глядач бачив екшн «Безславних кріпаків», постановку «Захара Беркута» і спецефекти «Фокстера і Макса», його вже не так просто задовільнити.

Варто відмітити, що для Фоміна це перший фільм у якості режисера. Талант постановника видно з багатьох прийомів та кадрів у стрічці. Разом з тим, є тут і багато відверто слабких та примітивних сцен, які б можна було вирізати без вагань. Як казав Микола Вересень на прем’єрі стрічки на минулорічному фестивалі «Миколайчук OPEN», він би волів, аби кіно зняли повністю наново. На жаль, цього не станеться, так само як ми не зможемо побачити розвиток таланту режисера в нових роботах, бо Георгій Фомін передчасно пішов з життя у 2021 році.

Про перевантаженість сценарію «Вересня» говорить те, що фільм на 80 хвилин відчувається повноцінною двогодинною епопеєю, стільки тут всього відбувається в кадрі. Нам пропонують гарну сатиру на пострадянську імперіалістичну міфологію, де вчорашні кати і бандити стають перевертнями у погонах. Причому на кокардах у них – тризуб, а в центрі штабу – червона п’ятикутна зірка.

Але Фомін пішов далі й наситив стрічку теологічними роздумами. Вересень мандрує пеклом без печаті Каїна, згадують тут і Христа, і захоплення Єрусалиму, а потім перемішують це з головним вампіром Бармалєєвим, не забуваючи згадати путіна, у якого в дупі оселився біс.

Щоб вдало передати стільки ідей потрібні не лише хист постановника, але і якісні діалоги. Ні того, ні іншого у стрічці «Вересень» практично немає. Тому виходить справжня какофонія зі сцен та розмов, іноді веселих, іноді страшних, а часто просто незрозумілих. В хороші моменти стрічка Фоміна нагадує роботу Ґая Річі, якби той ставив п’єси Подервянського. В погані моменти, які тут переважають, вона схожа на «Толоку» Михайла Іллєнка, який не зміг цікаво перекласти на мову кіно Шевченкову баладу «У тієї Катерини хата на помості…».

Скоріш за все, сценарій фільму «Вересень» куди цікавіший за кіно, яке вийшло, можливо його було варто видати книгою. А так, маємо картину, якій не вистачило всього: хорошого монтажу і зрозумілої оповіді, сучасної постановки, спецефектів та графіки, гумору у стилі Подерв’янського. Ба навіть акторської гри, бо камео Вересня вийшло непереконливим, що визнав він сам на прем’єрі у Києві. Коли під кінець стрічки його замінює Михайло Жонін, різниця у виконанні відчувається одразу. В результаті фільм «Вересень» виходить у обмежений прокат, підтверджуючи той факт, що він потрібен в першу чергу його творцям, а вже потім – невеликому прошарку сінефілів.

Дмитро Сидоренко

Вересень

2023 рік, Україна

Продюсери: Ігор Савиченко, Роман Климпуш, Володимир Філіппов

Режисер: Георгій Фомін

Сценарій: Георгій Фомін

У ролях: Микола Вересень, Лесь Подерев’янський, Мирослав Кувалдін, Андрій Середа, Марися Нікітюк, Михайло Жонін, Олег Примогенов, Євген Матвієнко, Людмила Єфіменко, Остап Дзядек, Ганна Адамович, Роман Мацюта, Сергій Солопай

Оператор: Юрій Дунай

Композитор: Прохор Алєксєєв

Тривалість: 88 хвилин / 01:22