Страшне і, на жаль, украй реалістичне кіно. Жорстка і гірка правда від режисерки-дебютантки Крістіни Тинкевич про реалії не лише українські, а й універсально суспільні й універсально людські, що втратили останні крихти і без того кульгавої і ледь живої моралі.
Важливо зазначити, що стрічка вийшла ще у 2022 році, тобто тоді почалася її фестивальна історія. Драма «Як там Катя?» здобула дві нагороди кінофестивалю в Локарно, а саме за найкращу акторську роботу для головної виконавиці Анастасії Карпенко і спеціальний приз журі. А пізніше виграла національний повнометражний конкурс на київській «Молодості». Тобто знімався фільм ще до повномасштабного російського вторгнення (події у ньому датуються 2019 роком), і тому в кадрі присутні такі речі і такі моменти, котрих, напевно, не було б, якби картина робилася пізніше, вже після повноцінної війни. Я маю на увазі такі речі і моменти, як російськомовні пісні (якась дискотечна руська попса) й епізодична сцена, де головна героїня, лікарка екстреної швидкої допомоги, прибуває на місце вуличної бійки чи навіть різанини (у темряві погано видно, наскільки там усе серйозно чи не дуже) і констатує, що то «знову атовці» типу після повернення з фронту виплескують агресію.
І цікаво, чи змінилася б думка авторки про мораль нашого суспільства, якби стрічка знімалася після 24 лютого 2022? Чи була б Крістіна Тинкевич настільки ж упевнена в тому, що наш соціум геть позбавлений принципів, совісті, закону, справедливості…? Не беруся відповідати замість режисерки, та очевидно, що сценарій «Як там Катя?» надихався низкою (якщо не сказати безліччю) реальних подібних випадків, котрі відбувалися і, на жаль, продовжують відбуватися в українських містах, зокрема у столиці.
Тож на екрані Київ, 2019 рік. Мати-одиначка, котра має одинадцятирічну дочку Катю, радіє, бо показує доньці їхню майбутню власну квартиру, де дівчинка нарешті матиме особисту кімнату. Далося це дуже нелегко. Зарплатня лікаря швидкої невисока, чоловічої підтримки немає (є небідний коханець, але той має власну родину, дружину і сина, котрий їде навчатись до Варшави). Мешкає лікарка Анна з дочкою у материній квартирі, де також живе старша сестра Анни (котра, судячи з усього, незаміжня і бездітна), ну і сама мати (батька, тобто дідуся Каті, знову ж таки немає), причому в старої щось на кшталт Альцгеймера або деменції, і вона потребує постійного нагляду, та на доглядальницю чи тим паче на пансіонат для літніх грошей, звісно, немає. Квартиру Анна не купила, зрозуміло, а взяла новобудову в іпотечний кредит, тож попереду ще чимало важких років: сплатити борг банкові, зробити ремонт…
Смотрите легально на MEGOGO
Та все ж сьогодні Анна і Катя радіють, бо відчувають цей хоча й дуже хисткий і крихкий, проте все-таки натяк на світле майбутнє. А дівчинка вже уявляє, як виглядатиме її кімната і особливо «ліжко принцеси» з балдахіном… І як нерідко буває, крихка надія ламається і нищиться в одну мить, коли Катю збиває на дорозі випадкова автівка. Дорогий «лексус», за кермом котрого виявляється вісімнадцятирічна донька кандидатки у мери…
Історію Анни у виконанні Анастасії Карпенко хочеться зримувати з історією Каті (так, до речі, Каті) у виконанні Діани Крюгер у драмі «На межі», де головна героїня втрачає чоловіка і маленького сина через неонацистський теракт і потім, після тижнів і місяців невимовного болю, ще й стикається з несправедливим рішенням судової системи. Проте в останньому, події якого відбуваються у Німеччині, йдеться не стільки про продажність і гниль системи (європейської, варто наголосити, системи), скільки про її недосконалість або халатність, або тупиковість, в яку закон іноді сам себе заганяє. І хоча Катя, героїня Крюгер, почувається самотньою проти цілого всесвіту і береться самостійно розчавити бодай одну малесеньку клітину великої злоякісної пухлини цього сповненого ненависті й агресії світу, та насправді вона не сама. В неї є підтримка друзів, на неї працює адвокат, вона має шанс апелювати, звертатись по допомогу у громадські організації і тому подібне.
Катя ж виявляється абсолютно, тотально самотньою і у горі, і у боротьбі. Стара мати несповна розуму і взагалі не розуміє, що відбувається. Коханець миттєво зливається. Сестра хоче отримати грошову компенсацію, котру пропонує кандидатка у мери в обмін на підписання відмови від будь-яких претензій і звинувачень. Тобто всі типу близькі люди обертаються глухою стіною. І на додачу такою самою глухою (чи ще глухішою) стіною є потонула у корупції система: лікарі, котрі не дають необхідних ліків без грошей; банк, котрий не дає відстрочок по іпотеці через «сімейні обставини» (якими ті обставини не були б), ще й пеню нараховує; поліція, котра наполягає на «мирному врегулюванні» і дістає з шухляди фіктивні свідчення куплених чи неіснуючих свідків; судді-хабарники, котрі за убивство позбавляють… ні, не волі, а водійських прав строком на один рік.
Весь фільм знято виключно суб’єктивною ручною камерою. Ця суб’єктивність зумовлює потужну емоційність і концентрацію на героїні поза тим, що відбувається навколо: поза незнайомцями, життя котрих вона рятує на роботі; поза гнітючою атмосферою вдома, де хвора мати і вічно незадоволена життям сестра; поза гарно вдягненою посадовицею, котра приходить до Анни додому «домовлятися»… Цей розфокус усіх і усього, що існує поза героїнею, підкреслює її повну, цілковиту, суцільну одинокість по той бік, через товстий мур від загалу, від суспільства, від «непорядного порядку», що перетворився на непоборну норму для всіх.
Цікаво, що на передньому плані у сюжеті самі лише жінки: героїня, донька героїні, посадовиця, донька посадовиці, мати героїні, сестра героїні… Не знаю, чи зумисно Крістіна Тинкевич зосередилася виключно на жінках, та виглядає і відчувається це таким чином, ніби авторка викреслила з моральної дилеми чоловіків. Можливо, тому, що саме століття чоловічих порядків призвели до падіння усіх моральних цінностей і моральних стандартів до болотяної ями. А може, через те, що материнство – остання категорія етики, не заплямована до кінця егоїзмом.
Анастасія Лях
Як там Катя?
2022 рік, Україна
Продюсери: Ольга Матат, Влад Дудко, Світлана Яцинич
Режисер: Крістіна Тинькевич
Сценарій: Сергій Касторних
У ролях: Анастасія Карпенко, Катерина Козлова, Тетяна Круліковська, Ірина Островська, Олексій Череватенко, Юрій Феліпенко, Олена Речич, Олена Хохлаткіна, Сергій Кияшко, Олена Лазович, Тетяна Острецова, Віктор Жданов
Оператор: Влад Воронін
Тривалість: 100 хвилин/ 01:40
