Часто на початку чи в кінці рецензій знаходиться допис про те, що думка автора може не співпадати з думкою редакції. У випадку з текстом нижче вона може не співпадати також з думкою значної більшості глядачів. Та от є і така думка.
(дуже доречне зауваження – думка автора дійсно може не співпадати з позицією редакції) – прим. ред.
М. Найт Ш’ямалан є досить неоднозначним голівудським діячем. Цей режисер і сценарист почав блискавично із «Шостого елементу», отримавши 2 номінації на «Оскар» та широке визнання за дійсно сильну містичну драму. Потім був напівкультовий, хоч і суперечливий «Невразливий». Після цього пішли неоднозначні стрічки, іноді відверто слабкі та прохідні. Та от цей сумнівний потік перервав «Спліт» – фільм про психічно хвору людину, в якій живе 23 особистості, деякі з яких штовхають власника тіла на відвертий кримінал. Фільм порвав касу, шалено сподобався майже всім, плюс шедевральна роль Джеймса МакЕвоя. І ось свіже «Скло» було заявлено, як третя частина цього кіновсесвіту. Відразу треба зазначити, що без двох попередніх стрічок цієї франшизи “Скло” спокійно пропускайте, адже це чистої води продовження “Невразливого” 2000-го року та “Спліту” 2016-го.
Сюжет. Герой, точніше герої МакЕвоя продовжують свої лихі справи, які тягнуться ще зі “Спліта”. Як ми пам’ятаємо, тоді до його безлічі особистостей таки додався звір – безмежної сили та агресії створіння. Паралельно відомий нам із “Невразливого” герой Брюса Вілліса на ім’я Девід Данн володіє надздібностями, за допомогою яких полює та вчинює самосуд над злочинцями. Це й величезна фізична сила, і повна невразливість, і здатність лише за дотиком до людини “бачити” його гріховні вчинки. Звісно він виходить на слід МакЕвоя, та в результаті вони обидва опиняються у психлікарні. Тут також тримають відомого за “Невразливим” Містера Скло у виконанні Семюеля Л. Джексона, якого спіймали наприкінці того фільму за терористичні акти. Його суперздатністю був, а може й досі лишається супер-мега розум, та от у лікарні він перебуває у вигляді напівовоща. Але ми розуміємо, що попереду будуть несподіванки і нікому не можна вірити. І ось ці три, можна сказати, супергерої опиняються в закритому просторі, ув’язнені, під лікуванням лікарки, яка була зіграна Сарою Полсон. Жінка намагається їх переконати, що вони ніякі не супергерої.
Це трилогія, відповідно “Скло” треба сприймати як невід’ємну, заключну частину цієї непересічної історії про супергероїв. Любителів кінокоміксів, а також кіновсесвітів Marvel та DC може накрити праведний гнів, бо так по коміксам не знімають, де екшн, це не супергерої, а казна-що. І будуть праві. Та от я далекий від цих кіновсесвітів, і такі трактування та реалізація теми людей з надздібностями мені якось ближчі і більш доступні. Принаймні тут не вилазять з усіх дірок кліше та шаблони, не повторюються вдвадцяте одні й ті ж заїжджені діалоги між хорошими та поганими, не б’ються 20 хвилин на краю прірви і нема тупих жартів, якими обов’язково треба наситити таке кіно. Також у “Склі” при досить цікавий постановці, операторській роботі та чудовому трилеровому звуковому супроводі майже немає спецефектів, що знову ж таки суперечить жанру. По-перше, навіщо вони тут, по-друге при бюджеті 20 млн. дол., та ще з такими зірками сильно не розженешся. Це не екшн врешті-решт, це похмурий психологічний трилер, і загалом крім теми людей із надздібностями до звичного усім супергеройського це кіно не має жодного відношення.
Розвиток подій та подача. Нам показують історію і героїв в певних точках, потім переміщують цих героїв і події в інше середовище та нові обставини, насичують другорядними персонажами та мотиваціями, все це супроводжується типовою ш’ямаланською інтригуючою атмосферою, розвивають конфлікт та доводять усі лінії до кипіння. Після кипіння фінальне протистояння, фінал і твіст. Все послідовно і структуровано, як по книжці, як має бути. Сюжет простим і примітивним важко назвати. Режисер не ускладнював стрічку деталями, подіями та відхиленнями, та це все було присутньо, в цілком дозованих об’ємах. Так, можна придертись до деяких вчинків героїв, бурчати про недостатню динаміку і загальну повільність розповіді, та от як на мене все досить не погано – Ш’ямалан знайшов баланс між драйвом, розмірністю та напруженістю, і до кінця стрічки його притримувався. До того ж насильство тут абсолютно стерильне, і на ньому камера майже не фокусується.
Логіка. Кожен герой діяв згідно своїх намірів, сил та розуму, чогось вкрай дурного я не помітив. Хоча не відкидаю і протилежні точки зору, можна на події дивитись і інакше, і спокійно знайти чимало дивного та нелогічного, наприклад, методи стримування супергероїв чи певна апатичність невразливого Данна (Вілліса).
Цілісність. Зібрали докупи два попередніх фільми цієї франшизи, доповнили новими умовами та ситуаціями, повернули попередніх другорядних персонажів та додали нового, і в результаті видали третій фільм, що склеює попередні, і який, на моє глибоке переконання, значно кращий за “Невразливого” і трохи гірше за “Спліт”. Комусь тут все розпадалось? Мені нічого не розпадалось, внутрішнього критика більшість подій на екрані влаштовувала, мало що дратувало, і до чого усе прийшло в кінці… скажемо так, це цілком логічний кінець, хоча і несподіваний та відчутно відрізняється від безлічі інших плюс-мінус схожих фільмів (хоча які ж це схожі, адже про Мarvel і DC забули згідно аргументації вище)?
Жанр. Є підозра, що значно упростивши сюжет, додавши більше графіки та бійок, змінивши кінцівку можна було б претендувати на визначення “блокбастер” і відповідно сподіватись на значну вищу касу. Та Ш’ямалан, як ще й співпродюсер і автор сценарію стрічки, пішов своїм шляхом. Перед нами, все ж таки, досить авторський трилер, як би це дивно не звучало для продукту великої кіностудії. Що точно було не так? Можливо, замало самого саспенсу та тривожної атмосфери, чим має бути насичений якісний трилер. Але, дивившись значну частину його попередніх робіт, можна бути певним – це типове ш’ямаланівське кіно, яке не так і просто засунути в якийсь визначений жанр.
Акторська гра. Головний псих із багатьма особистостями ще у “Спліті” вразив всіх. Той частий випадок, коли тільки через жанр стрічки і снобізм кіноакадеміків Джеймса МакЕвоя не номінували на “Оскар”. Тут гра того ж самого складного, багатогранного, багатоособистісного психопата в порівнянні зі “Сплітом” не така геніальна та глибока, але якщо не порівнювати, уявити, що не було того фільму, то Джеймс дуже вражає. Це знову вищий пілотаж, і смішно читати відгуки, що він тут просто ричав. По-перше людина грала дикого та смертоносного звіра в людській подобі, по-друге чимало інших особистостей (жінка, наляканий хлопчик, наглий парубок, розумник і т.д.) він теж зіграв, і цьому віриш.
Брюс Вілліс. Я ніколи не був фанатом його акторських здібностей, більше того вважаю, що міцний горішок дійсно чудово володіє трьома-чотирма фірмовими прийомами, харизмою та чудовою самоіронією, а от з класом проблеми. І тут він, нажаль, не вразив. Все кіно проходив з одним сумно-зосередженим виразом обличчя, хоча треба визнати, що в цій же ролі 19 років тому він був таким самим.
Семюель Л. Джексон сподобався. Хворий на голову геній із замашками Бога був достовірним та доречним. Сара Полсон у ролі лікарки і по суті антагоністка головній трійці – якісна, жива гра, хоч і не вистрибувала з лікарського халату. Була ще трійка другорядних персонажів, кожен з яких сюжетно як би супроводжував кожного героя. А ось тут проблеми! Спокійно когось із них викидаєш, і це ніяк не впливає на події. І не можна сказати, що вони були не потрібні, та от їх участь в подіях прописана слабувато. Хоча, наприклад, Аня Тейлор-Джой, що прийшла сюди зі “Спліту”, зіграла дуже пристойно. Не вперше переконуюсь, що це серйозна драматична актриса і визнання тільки справа часу.
Кінцівка. Ш’ямалан полюбляє сюжетні твісти та нестандартні кінцівки. Як писалось вище, завершення історії вважаю повністю доречним. Ну а ось цей фірмовий твіст в самому кінці… важко його однозначно оцінити, з однієї сторони, що за маячня, а з іншої – а чому б і ні? Тут і для себе важко однозначно дати оцінку. Чи треба продовження цього всесвіту? Тільки каса покаже, хоча сумніви величезні.
Висновок. Загалом, “Скло” – це небанальний трилер на банальну тематику, з цікавими акторськими ролями, не перевантажений екшеном, неоднозначний та суб’єктивний майже в усьому, із доречними претензіями до сюжету та усього іншого, і в той же час в рамках трилогії все досить швидко складається в один пазл, всю стрічку тримається докупи і завершується неочікуваним чином. І що дивно – наче і нема в фільмі нічого захованого чи “на подумати”, але от думки щодо стрічки після перегляду чомусь не зникають. Саме ось таке суперечливе кіно часто не лишає байдужим, на відміну від масштабних, високобюджетних, конвеєрних і відповідно емоційно порожніх стрічок.
Дмитро Майстренко
