Пацієнт (The Patient)

Стів Карелл і Донал Глісон грають психотерапевта і пацієнта у новому міні-серіалі каналу FX від сценариста і шоуранера Джо Вайсберга, що раніше створив потужне шпигунське шоу про холодну війну і національну ідентифікацію «Американці». Після доволі затратного проєкту, де було багато костюмованого екшна та стилізованих декорацій, Вайсберг вдався до маленької камерної історії, розмовного психологічного трилера, де майже уся дія відбувається в одній зачиненій кімнаті через діалог між двома дуже і дуже різними людьми. І мабуть, єдиний недолік «Пацієнта» – це аж занадто короткі серії.

Герой Карелла – психотерапевт на ім’я Алан Страусс, що одного дня раптово просинається в незнайомій кімнаті, захищеній від зовнішнього світу звукоізоляцією і броньованим склом. На нозі – металевий ланцюг і великий замок. Алан не розуміє, що сталося, і кличе на допомогу. Звісно ж, він до смерті наляканий і підозрює, що справи кепські. Згодом з’являється і сам викрадач, в якому Алан пізнає одного зі своїх нещодавніх пацієнтів, котрому, на жаль, не зміг допомогти, бо той у свою чергу так і не зміг відкритися і говорити відверто. Пацієнт (Глісон) зізнається, що насправді має інше ім’я і взагалі є не тим, ким здавався. Він – ресторанний інспектор Сем Фортнер, а ще соціопат і серійний маніяк, що вже давно періодично вбиває людей. Проте він цілком розуміє, що його жага є нездоровою, і щиро хоче вилікуватись. Власне, саме тому Сем і викрав Алана, аби тут, у спокійному і віддаленому місці посеред лісової хащі, пройти курс психотерапії і нарешті позбутися шкідливої звички вбивати.

А поки Сем розкривається перед Аланом, Алан розкривається перед глядачем. Через флешбеки стає зрозумілим, що дружина героя нещодавно померла, і він не зміг допомогти самому собі справитися з цією трагедією. І так само не зміг полагодити зіпсовані стосунки з дорослим сином, котрий давно вже відсторонився і став майже чужим… При цьому Сем починає розмову зі слів «батько мене бив, майже постійно і дуже сильно, і це наклало відбиток на усе моє життя». Тож вочевидь, протагоніст і антагоніст поступово мають стати один для одного проекцією батька і сина, і тільки так, можливо, обидва зможуть зцілитися.

Хоча «Пацієнт» є нібито драмою, неможливо не помітити, як крізь репліки і дії персонажів ненав’язливо прослизає легесенький натяк на чорний гумор. Власне, ситуація, в якій серійний вбивця хоче стати нормальним членом соціуму і ув’язнює психолога (бо той «найкращий серед психотерапевтів-євреїв»), котрого змушує латати й виправляти свої мізки, сама по собі є ідеальною сюжетною формулою для чорної комедії чи тим паче для чорного ситкому (і тут знов-таки неможливо не згадати, що для Стіва Карелла як коміка до сих пір непорушною візитівкою залишається головна роль у довгограючому ситкомі «Офіс»). Проте з іншого боку, цілком очевидно (не дивлячись на характерні для ситкомів двадцятихвилинні епізоди), що автори зняли саме трилер, який щонайменше з фасаду здається похмурим, серйозним і справді ґрунтовно психологічним. Принаймні Глісон і Карелл точно грають вдумливо і зосереджено, без жартів і легковажності, наче з важкими каменюками у темних душах і невпевненою спробою ці брили скинути.

Смотрите легально на MEGOGO

Цікаво, що колись Донал Глісон вже відтворив віддалено схожий діалог між «цілителем» і вбивцею. Це був діалог у рідній для актора ірландській трагікомедії «Голгофа», де він зіграв засудженого серійного убивцю, а його справжній батько з реального життя, актор Брендан Глісон, зобразив священика, що навідує злочинця для відвертої бесіди, священної сповіді і щирого каяття. Та тоді персонаж Донала навряд чи прагнув психологічного одужання та запізнілої соціалізації.

Звісно ж, психологічний трилер про маніяка не може обійтися без фрейдистських догматів, зокрема без комплексів Едіпа чи Електри. Тож на авансцені доволі скоро з’являється монументальна фігура матері Сема зі зловісною палицею в руці (така собі Норма для Нормана Бейтса), роль котрої виконала театральна акторка, триразова номінантка на премію «Тоні» Лінда Емонд. Отже, психотерапевтові Алану доведеться протистояти не дитячим чи підлітковим спогадам про ідеалізовану матір, а зовсім реальній жінці, фізично присутньому і діючому корінню зла.

Звісно ж, глядач одразу попадається на гачок. Напрочуд цікаво додивитися до кінця і дізнатися, чим закінчиться екстремальна терапія «під дулом пістолета» чи умовно приставленим до горлянки лезом (стимул в доктора доволі сильний, бо ж із трьох варіантів розвитку подій тільки достеменне зцілення незвичайного пацієнта здатне гарантувати Аланові вихід на волю і збереження життя, тоді як відмова лікувати і невдале лікування однаково обіцяють поганий кінець). Принаймні філігранний тандем Карелла і Глісона віщує яскравий герць і напружений матч-пойнт.

Анастасія Лях