Квиток до раю (Ticket to Paradise)

Цей старомодний ромком від режисера, що зняв сиквел літнього мюзиклу «Мамма Міа!», насправді виглядає краще, аніж здається із трейлеру. А Джордж Клуні і Джулія Робертс, котрі востаннє з’являлися на екрані разом 2007 року у «Тринадцяти друзях Оушена», насичують листівкову картинку дуже живою, жвавою харизмою. Звісно ж, вони далеко немолоді, проте від стрічки не віє антресольною пенсійною романтикою. Скоріше віє здоровою самоіронією і несподіваною душевністю на тлі відполірованих рекламних краєвидів.

Робертс, котра в 90-х тікала з власних весіль у ромкомі «Наречена-втікачка» та намагалася завадити весіллю кращого друга у ромкомі «Весілля мого найкращого друга», цього разу силкується зруйнувати весілля власної доньки, котра, отримавши диплом, вирушає відпочити на Балі і там закохується в місцевого хлопця, що вирощує водорості, тож замість будувати серйозну кар’єру в Америці вирішує залишитися жити на індонезійському острові. Острів, безумовно, райський, але курорт довжиною в ціле життя може стати найнуднішими в світі тортурами. Тому мати об’єднується із колишнім чоловіком, батьком дівчини, з котрим зазвичай перебуває у пасивно-агресивних перманентних контрах, аби спільними зусиллями, трохи підступними і бруднуватими, вберегти дочку від фатальної помилки.

Двоє людей, що гризуться, як кішка з собакою, але насправді кохають один одного, – типова комедійно-романтична фабула. Та «Квиток до раю» не зациклюється на цій відверто постановочній гризні, ніби інших можливостей розказати лав-сторі із гумором не існує. Він скупчує у пригоді про марні потуги зіпсувати «райський куточок» надуманими крихтами «пекельного» невезіння дуже несхожих, різношерстих людей, котрі кожен по-своєму проявляє або шукає кохання.

Дочка головних героїв (котру, до речі, грає юна зірка серіалів «Неймовірне» й «Ломка» Кейтлін Девер, для якої після надскладних ролей у згаданих шоу цей надлегкий виступ на великому екрані справді видається канікулами замість роботи) та її наречений зображають кокосову ідилію відірваного від реальності кохання посеред «блакитної лагуни». Її самотня подружка-однокашниця безплідно шукає собі на острові хоч якусь пару, відчуваючи себе старою дівою не по роках, чужою на цьому святі лазурового блаженства. Французький бойфренд героїні Джулії Робертс, молодий блакитноокий красень-пілот, проявляє любов саме так, як вчать наївні й пласкі романтичні фільми, і не розуміє, чому не виходить (через бідолашного незграбу, що катує кохану сусальними сюрпризами, голлівудські мувімейкери висміюють круасанне кліше французької романтики). А цинічні Робертс і Клуні дарма сікаються витверезити піднесено-утопічну солодкість своїм асфальтовим прагматизмом.

Смотрите легально на MEGOGO

Мабуть, лише у дуже надуманому екзотичному пеклі, що протистоїть дуже надуманому екзотичному раю, дельфіни кусають людей до крові… Як кажуть головні персонажі, для щастя необхідні три речі: вдалі місце, час і обставини. Та для раціональних і діловитих дітей мегаполісів місце, час і обставини завжди «не ті». Хіба що для дуже літнього ромкому дуже дощовий початок осені – напрочуд влучна мить, аби нервами й мізками відпочити на короткій історії про коротесенький казковий едем.

– Що сталося?
– Це довга історія.
– Наш човен віднесло в море.
– Не така вже й довга.

Можна тільки позаздрити та виказати респект самоіронії Джулії Робертс, котра дозволяє вставити жарт про сумнівний комплімент «привабливої кобилки» на свою адресу. І можна так само позаздрити тому, як приголомшливо ноги 54-річної зірки виглядають у шортах.

Тут весь час хтось когось переконує і повчає, що життя в той чи інший обраний спосіб, з тією чи іншою обраною людиною, у тому чи іншому обраному місці… рано чи пізно виявиться смертельно нудним. Дочка переконує матір, що шлюб із французьким красенем, що кохає нібито за романтичним підручником, скоро змусить її марудитися і скніти. А мати у свою чергу переконує доньку, що життя зі смуглявим красунчиком, що просто цілими днями вирощує водорості, так само невдовзі стане вбивчо неінтересним… Автори ж цього фільму переконують нас, глядачів (і як не дивно, результативно), що нудний за своєю суттю сценарій може подарувати дві годинки нехай і не райського, та все-таки задоволення.

Анастасія Лях