Напрочуд дивно сприймати від творця «Шаленого Макса» цю романтично-еротичну казку-притчу про жінку, що випадково відкупорила флакон із джином, який виконує три заповітні бажання (не тим джином, котрий п’ють і оманливо думають, що він виконає бажання, а тим джином, що «раб лампи» зі східних казок). Не просто дивно, а навіть химерно. Проте так само дивно й химерно було б не зізнатись у хвилюванні і збудженні від інтимного наративу, котрим режисер Джордж Міллер насичує перебування у кадрі Ідріса Ельби і Тільди Свінтон.
За сюжетом сучасна емансипована англійка на ім’я Алітея, професор з літературознавства, зокрема з наратології (незаміжня, бездітна, самотня, але дуже учена і одержима своєю професійною пристрастю), подорожує по всьому світу у пошуках цікавих історій. Одного разу вона приїжджає на конференцію до Стамбула, де читає лекцію про те, що боги і міфологія, що раніше допомагали людству пояснювати незбагненні речі і явища, більше вже не потрібні і відходять у небуття, бо сьогодні усе здатна пояснити наука. Але серед лав, де сидять слухачі, їй ввижається розгніване божество, і вона просто на сцені втрачає свідомість… Пізніше Алітея заходить в типову турецьку антикварну сувенірну крамницю і посеред пильного мотлоху знаходить стару скляну пляшку, поміж візерунка котрої, як запевняє крамник, можна віднайти краплю крові з легень склодува…
У ванній готельного номеру жінка намагається відмити й відтерти брудну сулію, і від того тертя флакон раптово починає вібрувати, корок з шийки вилітає, скло вибухає, і в кімнаті опиняється величезний голий чоловік з гострими вухами, що наполегливо просить тричі чогось забажати…
Звісно ж, невипадково ім’я Алітея співзвучне з Аладдіном. Джордж Міллер переклав на сучасний феміноцентричний лад мотиви і структуру «Казок тисяча й однієї ночі», які розповідала Шехерезада і де історія Аладдіна і джина з магічного каганця є однією з найбільш популярних оповідей. Власне, роль Шехерезади тут виконує джин в обличчі Ідріса Ельби, який розповідає своїй новій господарці, лондонській професорці-наратологу, у форматі окремих новел історію своєї долі, своїх попередніх власниць (так, склалося саме так, що замкнув джина у пляшці-в’язниці чоловік, а відкупорювали пляшку самі лише жінки) і своїх минулих кохань. І звісно ж, це завжди повчальні історії, які вчать і тому, що з бажаннями своїми варто бути дуже обережними; і тому, що магія неспроможна начарувати справжнє кохання; і тому, що в коханні не повинно бути примусової залежності й рабства, бо найвища людська цінність – свобода вибору, і тюрма (чи то пляшка, чи то золота клітка, чи то кайдани почуттів) дорівнює свободі тільки тоді, коли вона обрана з власної волі.
Смотрите легально на MEGOGO
Цікаво, що англійське слово «longing» може перекладатися і як «туга», і як «жага». Саме три тисячі років провів у замкнутій пляшці ув’язнений джин. І це були три тисячі і неймовірної туги від вбивчої самотності, і неймовірної жаги звільнитися. Очевидно, що Міллер звертається до віку сучасного людства, котре проживає наразі третє тисячоліття післяхристової ери. І це так само довгі три тисячі років неймовірної жаги (бо ж люди тільки те й роблять, що завжди чогось жадають, а вдовольнивши поточні бажання, починають бажати ще та іще; вдовольнивши менші бажання, починають бажати більшого, а потім ще більшого, і це є довічний, нескінченний процес) і неймовірної туги (бо скільки б бажань не здійснилося, людина все одно приречена існувати у смутку й тужінні.
Новели, які пропонує глядачеві Міллер вустами стомленого і розчарованого джина, – це зовсім не дитячі казки ні з сюжетної, ні з ідейної, ні з візуальної точок зору. І це справді східні історії, в яких немає анічогісінько голлівудського. Та мабуть, їх не настільки цікаво слухати, наскільки цікаво спостерігати за химерною близькістю персонажів Свінтон і Ельби. Маленька, тендітна жінка з дуже блідою шкірою, посушливим лоном, тверезим розумом, науковим інтелектом і ретельно прихованим бажанням пристрасті й кохання опиняється в одному готельному номері, в одній ванній кімнаті з велетенським чорношкірим чоловіком, дужою магічною істотою, у цілковитому наративному полоні його плотських, чуттєвих, вологих, п’янких і одночасно жорстких розповідей. У цьому точно є злегка збочений пахощ хентайської еротики…, хоча будь-яку буквально непристойність режисер делікатно залишає за кадром, на території позаекранної глядацької уяви.
Чи про кохання це все взагалі? Мабуть, ні. Історія Джорджа Міллера – ніби фантазійна варіація (з авторським відлунням ромкому «Чого бажають жінки») на тему меланхолійного зближення сиротливої жінки, що пише листи незнайомцям в тюрму, і в’язня, що просидів за ґратами багато-багато років і нарешті вдихнув ковток свіжого повітря. Одинока інтелігентка і змучений арештант – зустріч двох утомлених самотностей, зморених і спраглих одночасно. Спраглих до довгого наративу тіла і душі.
Анастасія Лях
Три тисячі років туги (Three Thousand Years of Longing)
2022 рік, США/ Австралія
Продюсери: Джордж Міллер, Даг Мітчелл
Режисер: Джордж Міллер
Сценарій: Джордж Міллер
У ролях: Тільда Свінтон, Ідріс Ельба, Ааміто Лагум, Маттео Бочеллі, Каан Гулдур
Оператор: Джон Сіл
Композитор: Junkie XL
Тривалість: 108 хвилин/ 01:48