Клондайк

Клондайк у перекладі значить «золоте дно». Так зветься канадський золотоносний регіон, де наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя відбувалася славнозвісна «золота лихоманка». І саме так режисерка Марина Ер Горбач називає сьогодні Донбас чи, можливо, усю Україну… Саме стрічка «Клондайк» (знята під враженнями від реальних подій камерна сімейно-воєнна драма) цьогоріч представлятиме Україну на «Оскарі». І хоча стилістично вона сильно римується з позаминулими «Поганими дорогами» Наталки Ворожбит, котрим не вдалося потрапити до номінації, за рік ситуація в світі кардинально змінилася. І сьогодні в нас справді є напрочуд реальний шанс нарешті отримати перший «Оскар». Не лише тому, що голлівудська нагорода, як і більшість нагород, є політичною. А й тому, що «Клондайк» (на рахунку котрого вже є приз «Санденса» за найкращу режисуру) взірцево лаконічний, зрозумілий, потужний і вражаючий.

Дія відбувається у липні 2014 року, в селищі Грабове Донецької області, що на українсько-російському кордоні. Тут на пустирі серед степів стоїть одинокий хутір. В невеликій садибі з курками і коровою живе не молоде і не старе подружжя: чоловік і вагітна жінка. Живіт вже доволі великий, народжувати за місяць чи два. «Так, Ірка, поїхали до лікарні! Ти ж у нас «старородящая» (посміхається)… А ти ригала сьогодні? – Я вже п’ять місяців не ригаю». Посеред діалогу та квапливих збирань до пологового (котрий знаходиться точно неблизько, а автівку, що належить подружжю, «тимчасово орендував» якийсь там Саньок) стається гучний вибух…, і на будинок падають уламки пасажирського літака малайзійського авіарейсу МН17, збитого російськими терористами.

Українська кінематографиня Марина Горбач, що колись вийшла заміж за турецького режисера і продюсера Мехмета Бахадира Ера, знімає фільми в українсько-турецькій копродукції. Та якщо порівняти її довоєнну роботу «Люби мене» 2013 року випуску, поставлену в тандемі з чоловіком (соціально-романтичну мелодраму про кохання заїжджого до Києва турка і клубної української красуні), та сьогоднішній «Клондайк», це небо і земля, настільки змінилися і світогляд, і естетика, і сила художнього слова Марини, котрі начисто позбулися лушпиння сусального гламуру та ігрового удавання, оголивши тверду кострубату правду.

Уламок літака залишає величезну діру на усю стіну. Подружжя Ірки і Толіка намагається жити з цією дірою, крізь яку увечері відкривається краєвид на місяць і зорі. Уламками розтрощило дитячу коляску, тож Ірка посилає чоловіка за новою, адже нема куди класти майбутню дитину. Толік перекриває діру диваном, натягує поліетиленову плівку. Прибирає з подвір’я мертве тіло, що впало разом із літаковим кріслом… Ірка крутить у старій ручній м’ясорубці фарш, варить і консервує в банки томатний сік. Діра статично зіяє, а сепаратист на побігеньках у терористів Саньок балаболить та обіцяє: «Ща русские придут – наконец заживем!».

Смотрите легально на MEGOGO

«Клондайк» – метафорична замальовка однієї донбаської родини на роздоріжжі. Вагітна Ірка (зірка «Поганих доріг» Оксана Черкашина, чи не найхарáктерніша актриса «української нової хвилі», експресивна, переконлива, громова), як та розірвана Україна між сходом і заходом, опиняється посередині між чоловіком Толіком, що слухає дружбана Санька і плазує перед загарбниками, і проукраїнським братом Яріком, що приїхав з Києва і хоче вивезти сестру з прикордонної території. Поки брат і чоловік собачуться, героїня намагається просто жити заради туманного майбутнього і майбутньої дитини, бо та корова, ті кури, той диван, та кривенька кухонна шафка, ті помідори з городу, ті закрутки і консервація… – то теж її маленький клондайк, її особисте «золото», котре їй дороге і котре вона береже, і від котрого не може поїхати і не хоче… (а на документальних кадрах, що вмонтовані в ігрові, руські орки і сепаратистські голуми на місці падіння літакових уламків і шматків людських тіл цинічно збирають «скарб», порпаються в кишенях, шукають «золото» посеред сповненого крові і болю «клондайку»).

Не можна не помітити, що найпомітніші фестивальні українські картини, вихід яких ми чекаємо цього року, присвячені вагітним жінкам та породіллям. Це і напівдокументальна «Цензорка», що розповідає реальні історії матерів-арештанток одеської жіночої колонії; і драма переродження «Бачення метелика» про аеророзвідницю, що повертається додому з сепаратистського полону вагітною від свого ката; і звісно ж, «Клондайк». Ці фільми присвячено самому процесу народження, факту нового життя, причому в усіх трьох випадках народження відбувається за вкрай нібито темних, жорстких, болісних, нездорових обставин. Але воно все одно стається всупереч війні, всупереч ненависті, всупереч смерті, убивству, насиллю, трагедії…, і воно – то і є світлий завтрашній день… Горбач з моменту народження робить і кульмінацію, і фінал одночасно. Це начисто позбавлена стриманості, сповнена експресії, контрастності, гучності, парадоксу сцена. І то і є істинне золото, істинний скарб, істинний клондайк – затяте, вперте, наполегливе життя всупереч пітьмі.

Анастасія Лях