Мабуть, сиквел «Чорної пантери» виявився тим фільмом Marvel, в якому найменше жартів. Бо не до жартів, коли людина помирає насправді, а не в кіно. І так, коли на початку показують домовину та поховання, це сприймається як прощання не з вигаданим супергероєм, а з актором Чедвіком Боузманом, що пішов так несправедливо рано, на самому злеті кар’єри (як і було обіцяно, студія не стала «оживляти» Боузмана за допомогою комп’ютерної графіки, тож Т’Чалла фігурує в сюжеті хіба що невидимим духом).
Та попри драматизм сиквел довів, що «Чорна пантера» була й залишається найбільш політичною, найбільш соціальною, найбільш актуальною, найбільш проблемною з усіх марвелівських франшиз. І хоча режисер та сценарист Раян Куґлер, певно, не мав на меті робити відсилки до російського нападу на Україну, холодне протистояння держав (що як хижаки кинулися на пошуки вібранію, аби панувати і диктувати власний порядок) і назріваюча війна світів наразі сприймаються як цитування сьогоднішніх реальних подій на політичній арені.
«Ваканда назавжди» просуває одразу кілька цілком очевидних марвелівських тенденцій. Перша – феміноцентризм (звісно, він може здатися не свідомим кроком, а вимушеним через смерть Боузмана, проте ніщо не заважало босам студії перевдягти в костюм Чорної пантери чоловіка). Власне, окрім одного персонажа (котрого розглянемо далі) можна сказати, що чоловіків на передньому плані продовження немає практично зовсім. Тут всі питання вирішують та увесь простір займають вакандійська королева Рамонда (Анджела Бассетт), принцеса Шурі (Летиція Райт), агент-розвідниця Накія (Люпіта Ніонго), воїтелька-генерал Окоє (Данай Гуріра), нова членкиня загону Дора Міладже Анека (яскрава британка Мікаела Коел, знана за міні-серіалом про так звану культуру погодження «Я можу знищити тебе»), нововведена супергероїня Рірі Вільямс або Залізне серце (послідовниця Залізної людини)… І навіть протилежну сторону американського уряду тут представляє Валентина Аллегра де Фонтейн (Джулія Луї-Дрейфус).
Друга тенденція – омолодження команди Месників, котра продовжується поповнюватися актрисами до тридцяти: 20-річна Іман Веллані у ролі Міс Марвел, 25-річна Гейлі Стайнфельд у ролі учениці Соколиного ока, 25-річна Домінік Торн у ролі Залізного серця… Сюди ж вписується і 29-річна Летиція Райт, що взагалі перекреслює всі супергеройські кліше і шаблони і своєю формою, і своєю фактурою, і її неординарне перевзування з інженерки в бійця на перший погляд виглядає приблизно так само, якби в бондіані новим 007 став спеціаліст з гаджетів К’ю. Проте в цій трансформації немає незграбності. Натомість є екстравагантність і авангард (такі самі, як і в етно-футуристичних вакандійських костюмах, бо без сумніву «Чорна пантера» – єдиний марвелівський проєкт з виразним акцентом на фешн), і справді дуже витончений, а не грубий фемінізм. Та й у світлі такої достеменно популярної, а не авангардистсько-неформальної, не нонконформістської культури, як комікси, занурення у спандекс жіночого тіло без традиційних жіночних форм як протест проти довгих десятиліть панування на сторінках графічних історій сексуальної об’єктивації – сміливий і прогресивний крок.
Смотрите легально на MEGOGO
Інший сміливий крок – створити всередині франшизи про Чорну пантеру і фантастично багатий, колоритний, самобутній світ Ваканди інший фантастично багатий, колоритний, самобутній світ, що зветься Талокан. І треба сказати, що яким симпатичним не був би світ Атлантиди в «Аквамені», та порівняно з Талоканом підводне королівство DC – це просто красиві людорибки у золотаво-сріблястій лусці. Власне, в оригінальних коміксах Marvel лідер підводного царства Намор теж управляв Атлантидою та атлантійцями. Але замість чергової експлуатації дуже старого міфу Раян Куґлер створив нові легенду та етнос.
У той час як DC доволі незграбно намагається ментально та етнічно розширювати свій проєвропейський всесвіт (як то, приміром, спроба єгипетської естетики в «Чорному Адамі»), Marvel вкотре робить це ґрунтовно і переконливо, з глибинним, а не поверхневим студіюванням і віддзеркаленням альтернативної неєвропейської культури. І поступово MCU охоплює всі континенти та найстаріші, найвеличніші, найцікавіші цивілізації. Так, «Чорна пантера» перефразувала історію Африки. «Шан-Чі та легенда десяти кілець» перекинула глядачів до Китаю. А «Ваканда назавжди» докинула до африканської автентики екскурс в історію царювання і падіння майя та ацтеків, і так віртуозно схрестила фантастику з реалізмом, що здалося, ніби стався кросовер «Месників» та «Апокаліпсису» Мела Гібсона.
Засуджувальним лейтмотивом «Чорної пантери» є нищівний, загарбницький, варварський імперіалізм, що, звісно ж, напрочуд ясно асонує з дійсним політичним сьогоденням. Саме тому підводний Талокан став алегорією витіснення та руйнації культури майя іспанськими конкістадорами. Саме тому в одній з перших сцен французькі найманці за неофіційним наказом свого уряду спробували пограбувати вакандійські наукові лабораторії з вібранієм (аби Франція повернула собі імперіалістську велич, котру остаточно втратила всередині двадцятого сторіччя, віддавши останні колонії). І навіть саме тому з’явився начебто невинний і милий жарт про «мого улюбленого колоніста», адресований агенту Еверетту Россу у виконанні британця (британця!) Мартіна Фрімана.
І навіть якщо «Чорна пантера» не про Україну (і гасло «Ваканда назавжди» немає жодного відношення до гасла «Все буде Україна»), вона точно про те, що на планеті не має бути панівної держави. І жодна не має жадати чужих ресурсів і чужих земель. І жодна не має лізти за чужий стіл зі своїм металобрухтовим руським самоваром.
Анастасія Лях
Чорна пантера: Ваканда назавжди (Black Panther: Wakanda Forever)
2022 рік, США
Продюсер: Кевін Файгі
Режисер: Раян Куґлер
Сценарій: Раян Куґлер
У ролях: Летиція Райт, Люпіта Ніонго, Данай Гуріра, Мартін Фріман, Анджела Бассетт, Теноч Уерта, Домінік Торн, Мікаела Коел, Флоренс Касумба, Джулія Луї-Дрейфус
Оператор: Отем Дюральд
Композитор: Людвіг Горанссон
Тривалість: 161 хвилина/ 02:41
