Ретро-драма «Велика свобода» стала окрасою програми 28-го фестивалю «Нове німецьке кіно», який цього року проходить з підзаголовком «У новій реальності». Раніше стрічка австрійського режисера Себастьяна Майзе була показана українським кіноманам у рамках 12-го Одеського МКФ. А ще раніше вона здобула приз журі паралельного конкурсу «Особливий погляд» у Каннах. Парадоксально, але начебто похмура і жорстка тюремна драма про переслідування геїв у післявоєнній Німеччині насправді є ніжною, чуттєвою лав-сторі та залишає по собі виключно світлий, позитивний післясмак… і навіть якусь романтичну піднесеність.
На вступних титрах на екрані з’являється зернисте, шорстке зображення вінтажного кінопроектора з відповідним закадровим шумом і потріскуванням. Аматорський відеозапис демонструє громадські туалетні кабінки, де відбуваються гомосексуальні оральні контакти. Десятки чоловіків миготять у кадрі, заходять і виходять… після чого починається поліцейська облава. Схожою сценою фільм і закінчиться. На екрані майорітимуть чоловіки в різних позах і відвертих сплетіннях, що займатимуться один з одним сексом. Проте то буде вже зовсім інший час, майже реформаторсько-ліберальний, десятиліття потому. І замість ховання у туалетних кабінках – перший легальний гей-клуб.
Головний герой – Ганс у виконанні німецького актора Франца Роговського, відомого за «Хеппі-ендом» Міхаеля Ганеке, а також за фільмами Крістіана Петцольда «Транзит» і «Ундіна» (його називають європейським Хоакіном Феніксом). Історію Ганса ми спостерігаємо впродовж трьох десятиліть, з 1950-х по 1980-ті роки. Знову і знову він потрапляє до в’язниці за гомосексуалізм. Виходить на волю і знову попадається. Виходить і знову попадається… Такий собі відчайдушний гей-рецидивіст. Паралельно із тим, як Ганс, який уперто не бажає відмовлятися від права на кохання, переживає і проживає свої численні тюремні вилазки, що стали його стабільним і єдиним способом життя, свій довготривалий термін за вбивство відбуває гетеросексуал Віктор (австрійський актор Георг Фрідріх, лауреат «Срібного ведмедя» за німецько-норвезьку роуд-драму «Білі ночі»), який уже встиг стати місцевим авторитетом і постійно роздивляється у своїй камері вирізки з порножурналів із голими дівицями.
Себастьян Майзе цілком виправдано назвав своє кіно амбітним словосполученням «Велика свобода». Не тому, що воно є геть вільним від солодкої, карамельно-льодяникової гей-романтики на кшталт «Я кохаю тебе, Філліпе Моррісе». І не тому, що занурює глядача в очікувану жерсть тюремних реалій, де мрія про свободу – найвища цінність. Але тому, що у тому, як Ганс (ця нібито класична маленька людина, слабка і вразлива) вперто і неухильно щоразу робить один і той самий життєвий вибір, – і є справжня велич і справжня свобода. Практично вся дія розгортається у стінах виправної установи. Майже все життя Ганса проходить тут. Тут він проводить набагато більше часу, аніж на фізичній свободі. Але, здається, саме так і лише так, знову і знову наполягаючи на своєму, він почувається справді вільною людиною. Замкненим, але вільним усередині.
Смотрите легально на MEGOGO
Перший контакт Ганса та Віктора стається у післявоєнних 50-х. Суворий Віктор відразу попереджає, що якщо новий співкамерник, який прибув за відомою статтею, до нього спробує доторкнутися, то, як кажуть, збиратиме з підлоги зуби. Тихий, як мишенятко, Ганс мовчки киває і ні до кого лізти не збирається, але Віктор помічає на зап’ястку витатуйований номер, позначку ув’язненого концтабору (з дощу та під ринву: спершу невгодний батьківщині своєю кров’ю, потім небажаний за фізіологічними потребами), і, діставши зі схованки чорнило та голку, пропонує перебити тавро малюнком. З цього починаються тривалі нерівні відносини між двома дуже різними персонажами; шорсткі, як зображення кінопроектора.
На прикладі «Великої свободи» можна вкотре переконатися, наскільки паралельний монтаж перевершує послідовний в сенсі динаміки і виразності. Без цих часових стрибків і розривів історія взаємин Ганса та Віктора, найімовірніше, була б не просто статичною, але нудною і длявою у своїй протяжній поступальній трансформації. Але поперемінно вриваючись то в один, то в інший період їхньої суперечливої, звивистої дружби, камера демонструє ламання, мутацію, еволюцію почуттів у русі.
За маскою чорнухи про жорстокість охоронців, пресинг та суїциди, мінети через віконце тюремної камери… режисер ховає, але потім подібно до нічної квітки несподівано і делікатно розкриває ніжну та прекрасну історію кохання. Кохання як стрижня та рушійної сили свободи. Під завісу, перед наближенням падіння Берлінського муру, Ганс, такий само впертий і величний у своїх постійності та залізній волі, ще раз красномовно доводить право любити, тверде й непохитне, здатне зламати будь-яку стіну.
Анастасія Лях
Велика свобода (Grosse Freiheit)
2021 рік, Австрія/ Німеччина
Продюсери: Бенні Дрехзель, Сабіне Мозер, Олівер Нойман
Режисер: Себастьян Майзе
Сценарій: Себастьян Майзе, Томас Райдер
У ролях: Франц Роговський, Георг Фрідріх, Антон фон Луке, Томас Пренн, Фабіан Штумм, Ульріх Фасснахт, Альфред Гартунг, Клаус Кухле, Андреас Паттон
Оператор: Крістель Фурньє
Тривалість: 117 хвилин/ 01:57
