Довгоочікуваний сиквел нарешті вийшов на екрани. І справді вразив. Але, на жаль, не лише приголомшливо красивою і високотехнологічною картинкою, не лише інноваційними підводними зйомками, а й тим, як просто Джеймс Кемерон повторив той самий сюжет. Дивовижно, наскільки багатою виявилася фантазія режисера, аби змалювати нові ландшафти планети Пандора, і разом з тим наскільки бідною, аби не спромогтися розказати нову цікаву історію.
Через десять років після подій першого фільму колишній американський морпіх Джейк Саллі (Сем Вортінгтон), котрий назавжди втратив своє людське тіло і став повноцінним на’ві, живе щасливим сімейним життям разом з Нейтірі (Зої Салдана) і чотирма дітьми, до яких долучається п’ятим людський байстрюк, що народився вже тут, на Пандорі, і схожий на малого Мауглі чи Тарзана. Саллі до нього прихильний, але Нейтірі вважає чужинцем… Клан Саллі живе у гармонії з джунглями і Ейвою (священним деревом-богинею, що є колективною самосвідомістю Пандори і пов’язує все живе, всіх на’ві, флору і фауну). Але цю ідилію знову порушує той самий антагоніст полковник Кворіч (Стівен Ленг), що одержимий жагою вбити морпіха-відступника, котрий «зрадив армію, зрадив Америку, зрадив Землю і зробився революціонером-захисником дикунів-аборигенів».
Але цього разу полковник повертається не у своєму тілі, а у синьому тілі аватара, аби мати такі ж можливості і таку ж силу, що й «ворог». І коли солдати-варвари (вовки в овечій шкурі на’ві), новий спецназ під проводом Кворіча, знову починають тотально нищити ліс і відкривають сезон полювання на Саллі, той разом з усією родиною змушений тікати якнайдалі, у геть інші краї невідомої, недослідженої планети… Невідомої нам, глядачам, недослідженої нами, глядачами (і якщо «Аватарів» справді буде п’ять чи навіть шість-сім, як планує і як мріє Кемерон, то в наступних частинах напевно розкриються ще якісь фантастично гарні, казкові географічні грані вигаданого пандорського світу). Бо ж, виявляється, люди з фантазії Кемерона вже все дослідили, вже встигли втулити свої загарбницькі, шкурні, зажерливі, ненаситні носи усюди, по всіх іншопланетних кутах і по всіх дорогоцінних чужих ресурсах. І клан острівних на’ві (що мешкають на рифах, мають хвости-плавці і лазуровий колір шкіри замість синього), до котрих прибивається зграя Саллі, теж чудово знає, на які жорстокість, терор і геноцид здатна людська природа.
Джеймс Кемерон, звісно ж, продовжує говорити чи радше кричати про екологію та ксенофобію, та людський егоїзм, про нашу закладену у геномі експлуататорську сутність, націлену лише брати, брати, брати…, нічого не віддаючи, і руйнувати все, до чого торкаємося. Земній натурі режисер за тим самим принципом, що й у першому фільмі, протиставляє життя на’ві у виключній злагоді і гармонії із довкіллям, в одному ритмі, в асонансі з усією біосферою. Але цього разу Кемерон також алегорично висловлюється щодо расизму (будь-якого, як білого, так і кольорового), стверджуючи, що колір шкіри – умовність, і він аж ніяк не зумовлює характер і душу (адже полковник тепер синій, як на’ві, та всередині невиправно той самий солдафон, невіглас, мілітаристський бузувір, фанатик і убивця…, тоді як Нейтірі зневажає земного хлопчика-байстрюка, і хоча той грається з її дітьми наче рівний і наче свій, для неї він все одно лишається потенційним ворогом лише через його людську подобу).
Смотрите легально на MEGOGO
Так, меседжі всі важливі, але ж такі ненові. Причому ненові ані за змістом, ані за формою. І так, «Шлях води» занурює у дивовижний водний світ, такий приголомшливий і прекрасний, що здається, ніби Жак-Ів Кусто знімає документалку в океанічних глибинах якоїсь невідомої зірки на іншому кінці далекої галактики. Але ж історія безпардонно повторюється майже один в один, із тим самим клішованим твердолобим лиходієм. Так, найпередовіші підводні камери і безпрецедентні технології Кемерона показують бірюзові глибини максимально детально, чітко й освітлено, тоді як в інших картинах підводне зображення завжди затемнене і тією чи іншою мірою порівняно з наземними зйомками змазане (навіть в таких дорогих блокбастерах, як «Аквамен» і «Чорна пантера: Ваканда назавжди»). Але в той же час надмірна чіткість зйомки 48 кадрів в секунду замість традиційних 24 справляє враження гейм-графіки замість того, аби імітувати реальність. Так, сценарій знайомить публіку з багатьма новими персонажами, і портрети їх ретельно прописані. Але зміщення фокуса з дорослих героїв на підлітків робить і без того не надто зрілий «Аватар» ще більш дитячим. Так, алюзія на китобійний промисел і омаж «Мобі Діку» ятрять серце, і всі моменти за участю пандорських кашалотів найбільш емоційні. Проте потужніше за Германа Мелвілла від дев’ятнадцятого сторіччя і до сьогодні все рівно ніхто на цю тему не висловився, а натуралістичний міні-серіал «Північні води» з Коліном Фарреллом в образі нелюда-гарпунника б’є набагато сильніше за мультяшну фантазію Кемерона.
Формат 48 кадрів в секунду, здається, продемонстрував свою програшну порівняно з класикою позицію ще під час виходу «Гобіта» Пітера Джексона. І хоча пройшло десять років, відчуття не змінилися. Тож ця зйомка, що буцімто розчиняє присутність екрану між дійством і аудиторією, так само уподібнюється спектаклеві, як і раніше, і це «щезання» тонкої екранної плівки так само «вбиває магію». Так, здається, що до аквамаринової води, до чудернацьких риб і навіть до чужопланетних облич можна злегка доторкнутися рукою, але у той же час чудово розумієш, що «торкнешся» – і чари остаточно розвіються.
І все ж найприкріше, що Джеймс Кемерон не розповідає нову цікаву історію. Він «розповідає» нову локацію і вважає, що цього достатньо. І якщо він таки зніме сім «Аватарів» (хоча це, мабуть, нереально суто фізично, враховуючи роки, що витрачаються на один фільм, і майже семидесятирічний вік постановника), які відрізнятимуться лише географічним рельєфом і екосистемою, це буде найнудніша найкасовіша франшиза в історії.
Анастасія Лях
Аватар: Шлях води (Avatar: The Way of Water)
2022 рік, США
Продюсери: Джеймс Кемерон, Джон Ландау
Режисер: Джеймс Кемерон
Сценарій: Джеймс Кемерон
У ролях: Зої Салдана, Сем Вортінгтон, Сіґурні Вівер, Стівен Ленг, Кліфф Кертіс, Кейт Вінслет, Іді Фалко, Джованні Рібізі, Мішель Єо, Уна Чаплін, Джемейн Клемент
Оператор: Рассел Карпентер
Композитор: Джеймс Горнер
Тривалість: 192 хвилини/ 03:12
