80-річний Гаррісон Форд вп’яте і востаннє зіграв геніального археолога, зухвалого розкрадача гробниць, чарівного ловеласа, авантюриста і шукача пригод Індіану Джонса. Щоправда, замість пристрасті до халеп і жінок тепер героєві не дають спокою радикуліт і артроз.
Вперше фільм про Індіану Джонса зняв не Стівен Спілберг. Режисером стрічки, котра дуже довго йшла до глядачів, виступив Джеймс Менголд. І це вдруге, коли цей постановник показує старіння культового героя. Як і у фільмі «Логан», де Менголд з делікатністю і шаною, і водночас з приземленим реалізмом та розумінням неминучості кінця навіть найкрутіших легенд показав старість і фінал супергероя Росомахи, у «Реліквії долі» ми побачили м’яку, тактовну, ностальгійну констатацію старіння: старіння героїв, старіння акторів, старіння франшиз… Проте не старіння історій, адже історії (навіть ті, що розказані тисячі років тому) не вкриваються зморшками та недугами, історії (зараз прозвучить пафосно, але правдиво) живуть вічно.
У пролозі омолоджений комп’ютером Форд зображує Індіану Джонса наприкінці Другої світової війни. Вже очевидно, що Гітлерові капут, німці програли. У напханому нацистами поїзді, що в агонії пориваються вивезти вкрадені надбання світової культури, американський герой разом зі своїм старим британським другом Безілом (Тобі Джонс) намагається віднайти і відібрати у поганців черговий цінний артефакт, якийсь там древній спис, котрим начебто закололи Христа. Та спис виявляється підробкою. Натомість друзі-археологи натикаються на іншу дивовижну річ – створений Архімедом математичний пристрій, котрий буцімто може управляти часом… Точніше на половину цього пристрою, бо ж Архімед, розуміючи ймовірні руйнівні наслідки свого винаходу, розділив механізм на дві частини і сховав окремо одна від одної.
Це той макгафін, навколо якого будується сюжет і за яким увесь фільм, а саме через двадцять років після програшу нацистської Німеччини, ганяються протагоністи й антагоніст – учений-нацист Юрген Воллер (Мадс Міккельсен). Тоді, у 1945-му, гер Воллер сказав англійцю і американцю: «Це не ви перемогли у війні. Це Гітлер не встояв», натякаючи, що якби на місці слабкого фюрера був інший лідер, Німеччина вийшла б переможницею. Тепер, у 1969-му, колишній нацист (хоча колишніх не буває), назвавшись фальшивим ім’ям, допоміг своїми математичними знаннями американцям першими ступити на Місяць і натомість заручився підтримкою американського уряду, аби віднайти ту архімедову штуковину…, а потім повернутись у 1939-й, вбити Адольфа, посісти його місце і забезпечити Третьому Рейху велику перемогу (про цей свій план Воллер, звісно ж, американський уряд не проінформував).
Смотрите легально на MEGOGO
Мабуть, найцікавішим у цій певною мірою прощальній стрічці про останнього класичного романтика в сучасному кіно є не макгафін і «шалена» пригода навколо нього (в лапках, бо вона не настільки шалена, як було колись, хоча й щиро силкується шалено виглядати), яка жене героїв з Америки до Марокко, з Марокко до Італії…, і навіть не твіст наприкінці та часова петля у дусі другого «Термінатора»… Найцікавішим і найдушевнішим, як і у випадку «Логана», є ніжне, трохи іронічне, шанобливе споглядання старіючого героя, котрий сам перетворився на артефакт, сам став реліквією. Менголд нагадує, що звичайні людські життя і звичайні людські долі дуже далекі від пригодницького кіно. Тож спершу показує Індіану Джонса звичайним дідусем, самотнім і сумним, бо втратив на війні сина, не зміг врятувати шлюб і розлучився з коханою дружиною, а на додачу ще й втратив роботу, бо університет, де викладав професор Генрі Джонс, відправив старого на пенсію. Та й студентів нині набагато більше цікавить космос і фантастичні теорії про іншопланетні цивілізації, аніж крихкі закушпелені залишки цивілізацій давно минулих і давно загиблих.
Проте потім Джеймс Менголд все ж нагадує, що це не просто стариган, це ікона. І тоді Гаррісон Форд мчить на коні по підземній залізниці метрополітену…
З одного боку, п’ятий «Індіана Джонс» максимально олдскульний, вінтажний і ностальгійний…, і про пенсію. Вірніше про останній скрипучий ривок авантюризму на пенсії. Такі собі «Старики-розбійники», що відмовляються тихо йти на заслужений нудний відпочинок і згадують наостанок молоді літа, останній разочок майже жваво тріпають старовиною. Із теплотою і трепетом Менголд повертає на екрани старих знайомих з найпершого фільму про Індіану («У пошуках втраченого ковчега»): зухвалу красуню Меріон Ревенвуд і відданого друзяку Саллаха (причому актриса Карен Аллен знову вдягнена у вишиванку, і сьогодні для нас, українських глядачів, це особливо приємно і символічно, бо ж і ми теж нині боремося з рашистами, як Індіана Джонс із нацистами практично в усіх своїх історіях).
Із цією пенсійністю контрастує і водночас додає газу молода і відчайдушна героїня Фібі Воллер-Брідж, дочка Безіла і похресниця Індіани на ім’я Гелена. Вона прагматична, емансипована, напрочуд розумна і… трохи шахрайка. На перший погляд може здатися аморальною, жадібною і підступною, бо вперто стверджує, що понад усе її цікавлять гроші. Та насправді вкрай допитлива, винятково кмітлива і глибоко у душі благородна, як і її хрещений батько (і цілком може бути, що саме Гелена надалі очолить перезавантаження цієї пригодницької франшизи, адже в неї для цього є усі потрібні риси характеру, зокрема енергійність і харизма, котрих не вистачало персонажеві Шаї ЛаБафа, що зіграв сина Індіани у «Королівстві кришталевого черепа»).
У кульмінації герой Гаррісона Форда опиняється перед вибором: залишитись у легендарному минулому чи повернутись назад у сучасність, де молоде покоління, одержиме польотами в космос, зовсім не цікавиться ані древностями, ані древнім Індіаною з його тепер вже дещо сміховинними батогом і фетровим капелюхом. І це ніби метафора дилеми, з якою зіткнулася сама франшиза: лишитись легендою у вчорашньому дні чи осучаснитись і піти в ногу із часом… Тож на останньому кадрі камера фокусується на борсаліно, причепленому прищіпкою до білизняної мотузки, який типу прохолоджується і нудиться… зовсім недовго, бо чиясь рука хвацько його зриває…
Анастасія Лях
Індіана Джонс і реліквія долі (Indiana Jones and the Dial of Destiny)
2023 рік, США
Продюсери: Стівен Спілберг, Джордж Лукас, Кетлін Кеннеді, Френк Маршалл
Режисер: Джеймс Менголд
Сценарій: Джеймс Менголд, Девід Кепп
У ролях: Гаррісон Форд, Фібі Воллер-Брідж, Мадс Міккельсен, Антоніо Бандерас, Тобі Джонс, Бойд Голбрук, Джон Ріс-Девіс, Олівер Ріхтерс, Томас Кречман, Шонет Рене Вілсон, Ітан Ісідор
Оператор: Януш Камінський
Композитор: Джон Вільямс
Тривалість: 154 хвилини/ 02:34
