Хав’єр Бардем грає керівника фірми, котрий понад усе прагне здобути чергову управлінську нагороду і прикриває цинізм маскою альтруїзму. І хоча фільм позиціонується як комедія, смішного у ньому мало, тож за жанром корпоративної сатири проступає швидше драматичне, а місцями навіть трагічне викриття невиправної соціумної фальші і неспроможності досягти егоїстичним суспільством гармонії.
Антигерой Бардема – бос на ім’я Хуліо Бланко, власник компанії з виробництва терезів, спадкоємець великого сімейного бізнесу, котрий начебто є не просто зароблянням грошей (і дипломів на трофейну стіну), а улюбленою і дорогою серцю справою. Принаймні так здається на перший погляд. Адже харизматичний шеф (красномовний оратор, вправний маніпулятор, безсовісний експлуататор) постійно повторює, що робітники – то не підлеглі, то його сім’я, а коли когось звільняє, то подає це так, ніби з болем у душі змушений відпускати, аби надати можливість подальшого кар’єрного зросту і професійної свободи, аби вирощені під його теплим турботливим крилом гусені нарешті стали метеликами і розправили крила.
Насправді ж йому абсолютно плювати і на юну стажерку, котра ридає під час звільнення і крізь сльози невиразно шепоче «я тебе кохаю» (власне, через то, мабуть, і відпущена у вільне плавання), і на робітника з багаторічним стажем, котрий геть у розпачі через скорочення, бо є багатодітним батьком і має такий уже немолодий вік, що навряд чи знайде роботу деінде. Його турбує лише комісія, що має днями навідатись і проінспектувати його контору, аби потім ухвалити рішення щодо нагороди. Тож аби виглядати бездоганно, Хуліо Бланко починає похапцем підтягувати усі хвости, вирішувати усі дрібні та не дуже проблеми, навіть особисті негаразди в родинах працівників (сварки з дружинами, халепу із дітьми), аби ті на роботі не відволікалися і при нагоді сказали комісії, що в них найліпший, найуважніший, найчуйніший бос… Та надмірні старання самодурного підприємця, геть позбавлені щирості, в результаті призводять до жахливих наслідків.
Іспанський режисер Фернандо Леон де Араноа не вперше співпрацює з Хав’єром Бардемом. Він знімав актора в образі легендарного колумбійського наркобарона у байопіку «Ескобар», а ще раніше (набагато раніше, ще на початку нульових) у соціальній драмі «Понеділки на сонці». Остання теж торкалася теми звільнень найманих працівників, а саме розповідала про вплив безробіття на кількох чоловіків, що залишились без роботи через закриття верфі.
Смотрите легально на MEGOGO
У стилістично-тематичному контексті «Найкращого боса» можна пригадати культову французьку комедію з П’єром Рішаром «Іграшка», де головним героєм був репортер-газетяр, який, з одного боку, проковтнув приниження і перетворився на буквальну іграшку, куплену пихатим підприємцем-мільйонером (серед іншого власником тієї самої газети, в якій працював журналіст) через вибрики і забаганки примхливого та істеричного сина-підлітка; але з іншого – виступив критиком деспотичної корпоративної системи, котру створив свавільний товстосум, що не мав жодної поваги і людяності до своїх підлеглих. Власне, Хуліо Бланко – це цілком можлива алюзія на боса П’єра Рамбаля-Коше, антагоніста «Іграшки», котрий так само лицемірив, називаючи працівників своєю «сім’єю» і водночас звільняючи їх без докорів сумління і без причин, лише, приміром, за те, що в когось пітніють долоні і йому неприємно тиснути руку.
Звісно, невипадково фабрика Бланка займається виготовленням саме терезів. Антигерой історії одержимий балансом, хоча насправді не розуміє суті цього поняття. «Аби ваги були точними, інколи їх треба підкрутити», – цитує бізнесмен свого батька, в котрого, судячи з усього, перейняв стиль управління. Він пнеться зі штанів, аби створити видимість рівноваги, фікцію гармонії, тоді як реальні злагода і баланс йому до лампочки. І ця ширма ховає дірки не лише його бізнесу, але й особистого життя, збудованого на такій самій липовій ідилії, що і корпорація. І мабуть, невипадково його прізвище Бланко, тобто «білий», адже він силиться виглядати білим і пухнастим, практично святим, проте насправді всі його досягнення та уся його мораль – це стерильна, абсолютно позбавлена щирих емоцій і щирих вчинків порожнява.
Чарівному Бардему вдається ввести в оману не лише підлеглих, а і глядачів. І досить довго позитив Хуліо Бланка здається природним і невдаваним. Але символічні терези, що прикрашають в’їзд на територію фабрики, підказують, що щось не так, що презентабельну довершеність порушено. Адже раз у раз перфекціоніст Бланко, зупиняючись біля терезів, намагається вирівняти чаші, аби ті показували повну рівновагу, та кожного разу одна чаша трішечки тягне униз. Зрештою на цих самих терезах (баланс котрих то пташка порушить, то вітер…, чи похибка конструкції) на одній із чаш опиняється гівно. Тобто буквальні людські випорожнення. Бо саме таким і є суспільство, саме такою є система цінностей, саме такою є мораль: з малим чи великим, але стабільним переважанням гівна.
Анастасія Лях
Найкращий бос (El buen patrón)
2021 рік, Іспанія
Продюсери: Фернандо Леон де Араноа, Хауме Роурес, Хав’єр Мендес, Луїс Гутієррес
Режисер: Фернандо Леон де Араноа
Сценарій: Фернандо Леон де Араноа
У ролях: Хав’єр Бардем, Альмудена Амор, Маноло Соло, Сельсо Бугальо, Тарік Рмілі, Оскар де ла Фуенте, Фернандо Альбісу, Сонія Альмарча, Мара Гуіл, Марія де Наті
Оператор: Пау Естеве Бірба
Композитор: Зелтія Монтес
Тривалість: 120 хвилин/ 02:00
