Цей заснований на реальних подіях детективний трилер про пошуки серійного маніяка на прізвисько Святий павук (іранська версія Джека-Різника) насправді є потужним соціально-політичним критичним вигуком на адресу іранського режиму та шиїтсько-імамітської релігії, котрі тотально зневажають і придушують будь-які права жінок.
Дія розгортається у Мешхеді, другому після Тегерана найбільшому іранському місті. Саме Мешхед вважається серцем шиїтського ісламу, і саме тут знаходиться одна з найсакральніших імамітських святинь – мавзолей Імама Рези (Мешхед для шиїтів – як Єрусалим для юдеїв). Та відкривається історія сценою зовсім не релігійною. У кадрі дивиться на себе в дзеркало напівгола жінка із саднами та синцями на спині. Вона вдягається, підфарбовує очі та губи, цілує маленьку донечку на ніч і виходить на вулиці темного небезпечного міста, де продає себе незнайомцям кілька разів за вечір…, не знімаючи при цьому покрива з голови, під яким сховане волосся (як наказує релігія усім іранським жінкам).
До когось сідає в автівку, до когось їде додому. Її останнім клієнтом стає хтось на мотоциклі, хто запрошує проститутку до своєї квартири, але звідти несподівано лунає дитячий голос. Жінка зупиняється і каже, що не хоче йти, що передумала, та незнайомець душить її просто на сходовому майданчику… Камера фокусується на руці чоловіка та на персні-обручці з великим інкрустованим каменем брунатно-багряного кольору… Власне, увесь фільм розфарбовано цими відтінками, як етнічний арабський килим, в який убивця в іншому епізоді загортає свою чергову жертву. І саме килим зображено і на символістському постері, але всередині традиційного орнаменту виткано обличчя жінки у хіджабі і водночас з дуже яскравим макіяжем, котра робить ротом та язиком нібито недвозначний вульгарний жест.
Декорації та настрій змінюються. У наступній сцені інша іранка, не місцева, намагається заселитися до готелю, де заздалегідь забронювала номер. Та на рецепції кажуть, що вільних кімнат немає, а у системі бронювання, мабуть, сталася помилка (не хочуть заселяти, бо жінка самотня і незаміжня). Лише журналістське посвідчення змушує готельний персонал вибачитися і надати ключі від номеру. Журналістка і є головна героїня фільму (виконавиця ролі Зара Амір Ебрахімі була визнана найкращою актрисою на Каннському кінофестивалі 2022). Надалі вона намагатиметься (попри обставини, в яких неможливо проводити розслідування, адже ніхто через її стать не надає інформацію: ані слідчий, ані патологоанатом, ані коронер) не лише самотужки спіймати мешхедського душителя, бо поліція не робитиме геть нічого, а й подолати (звісно, що марно) систему цієї страшної (можливо, найстрашнішої на планеті) країни.
Шведський режисер іранського походження Алі Аббасі став відомим після того, як випустив шведське доросле арт-фентезі у стилістиці магічного реалізму «На межі світів» (нагорода паралельного конкурсу «Особливий погляд» у Каннах 2018), де вкрай несподівано переосмислив скандинавський казково-міфологічний фольклор. А потім постановник повернувся до коріння і до проблем важкої батьківщини, екранізувавши неординарну кримінальну справу 2001 року (у фільмі на час дії вказує один-єдиний момент: уривок телевізійних новин, де повідомляють про теракт у Нью-Йорку). Та у реалістичний трилер все одно додав крихту фантазії, запропонувавши глядачеві ненав’язливий натяк на конспірологічну антиутопію, де за убивствами, скоєними звичайним муляром, гіпотетично стоїть правляча верхівка і де справу задушених проституток навмисно перетворюють на театр абсурду.
Святий павук справді діє як реінкарнація Джека-Різника в іншому часі та на іншому географічно-ментальному континенті. І хоча мешхедський маніяк не потрошить, та він, як і Різник, заманює жертв фруктами (лондонський хірург пригощав вуличних дів виноградом, а цей – яблуками) і зве свої дії «місією з очищення міста». Англія дев’ятнадцятого століття не надто напружувала сили поліції, бо на проституток було усім плювати. Проте Іран століття двадцять першого істотно її перевершив, адже на державно-суспільному рівні задався питанням: чи слід взагалі вважати дії Святого павука злочином, чи, може, навпаки, нагородити убивцю медаллю та присвоїти звання національного героя за прибирання з вулиць «непотребу»…
Аббасі створює жахаючу, темну і безпросвітну атмосферу. Та лякає зовсім не убивця-муляр, що прикриває релігійністю свою сексуальну патологію (адже в одній зі сцен збуджується і займається сексом з дружиною у той самий час, як поряд у килимі лежить мертва розпусниця) і карає жінок замість того, аби покарати себе за гріховне бажання до них (як інквізитори, котрі ненавиділи і страчували жінок за те, що відчували до них пристрасть, яку не могли вгамувати). Жахає саме Іран – країна, де народитися жінкою то є те саме, що витягти найгірший з усіх можливих білетів фортуни та долі; де народитися жінкою те саме, що одразу померти. І звісно, невипадково Святий павук своїх жертв не ріже, не б’є чимось важким по голові, а саме душить, адже це є метафора придушення будь-якої жіночої вольності та свободи.
В американському фільмі «Бостонський душитель» (так само заснованому на реальній справі і так само поданому з точки зору журналістки, що веде власне розслідування) серійний душитель виявився не кимось конкретним, а символічним узагальнюючим поняттям, синекдохою, метонімією, тобто самою патріархальною системою, самим чоловічим світом, що повсюдно і повсякчас душить жінку як рід, силкуючись не дати цьому роду вийти за межі залежного, підневільного, придаткового становища. Святий павук (знову-таки співзвучність зі святою інквізицією) – та сама система (політична, релігійна, соціальна), котра намагається втримати жінку у тісному та цупкому павутинні, котра ловить і щільно обплітає, утворюючи навколо жертви кокон (наче загортає у килим), аби повністю її знерухомити та відчувати над нею владу, контроль, перевагу… Як у тому постфрагменті, котрим завершується стрічка: хлопчик-підліток, син викритого Святого павука, із гордістю за татків героїзм показує шанувальникам та прихильникам павучої місії, як саме батько ловив та глушив «мух», і наочно загортає у килим свою маленьку сестричку, котра, посміхаючись, прикидається і жартома промовляє «Я мертва, я мертва»…
Анастасія Лях
Убивця «Святий павук» (Holy Spider)
2022 рік, Швеція/ Данія/ Франція/ Німеччина
Продюсери: Сол Бонді, Якоб Ярек
Режисер: Алі Аббасі
Сценарій: Алі Аббасі, Афшин Камран Бахрамі, Йонас Вагнер
У ролях: Зара Амір Ебрахімі, Мехді Беджестані, Араш Аштіані, Форузан Джамшиднеяд, Сіна Парвані, Німа Акбарпур, Месба Талеб, Фіруз Агелі, Сара Фазілат, Аліс Рахімі
Оператор: Надім Карлсен
Композитор: Мартін Дірков
Тривалість: 118 хвилин/ 01:58
