Барбі (Barbie)

На диво, фільм про легендарну ляльку Барбі виявився не про фемінізм. Тобто не тільки про нього і не пріоритетно про нього. Не про те, що сучасній жінці давно вже час перестати бути лялькою в руках чоловіків. І навіть не про те, що світ майже втратив усе живе, перетворився на культ споживацтва, на суцільний пластик, став штучним і замкненим, наче в іграшковому будиночку… «Барбі» від нетривіальної та волелюбної режисерки-сценаристки Грети Гервіг (котра незмінно усі свої ролі і фільми присвячує емоційній свободі дівчат і жінок) виявився історією про стереотипи усіх кольорів та відтінків (і навіть про те, що заперечення стереотипу – теж стереотип). І не фентезійним ромкомом, а соціально-психологічною сатирою, сповненою екзистенційних рефлексій. Місцями – істерично смішною, місцями – набагато складнішою, аніж можна було уявити.

Вже починаючи з прологу, стрічка Гервіг вражає інтелектуальним та монументальним поєднанням іронії і філософії. В імпровізованих декораціях умовно кам’яного віку (універсального казкового минулого під назвою «з давніх давен») малі дівчатка граються ляльками-пупсами, приміряючи ролі матусь, котрими колись у майбутньому стануть (а хтось, хто обере ідеологію childfree, не стане). Допоки не з’являється диво лялькової індустрії з опуклими цицьками, стрункими ногами і тонкою талією. І типу ламається перший стереотип: дівчата не зобов’язані грати у суспільстві роль виключно матерів, вони можуть бути просто жінками, зосередженими на собі, а не на тому, як принести світові користь.

Та згодом виявляється, що і Барбі – це стереотип. Стереотип білошкірої блакитноокої блондинки з параметрами 90-60-90 як еталону жіночої вроди. Тому з’являються чорношкірі Барбі, Барбі-азіатки, Барбі-індіанки, пухкенькі Барбі на підтримку боді-позитиву, Барбі у інвалідному візочку на підтримку дітей з особливими потребами… (Гервіг проробила колосальну підготовчу роботу та дослідила усі модифікації ляльок компанії Mattel від 1959 року, коли вперше була представлена класична Барбі, і до сьогодення, коли політкоректність, толерантність, мультикультуралізм внесли корективи в усі сфери мистецтва та бізнесу і радикально перекроїли усталені шаблони; плюс дослідила неосяжний гардероб і аксесуари). А потім, крокуючи в ногу з часом, починають виходити серії Барбі-кар’єристок та Барбі-спеціалісток, зосереджених на освіті, професії, досягненнях: Барбі-лікарка, Барбі-письменниця, Барбі-фізик, Барбі-політик…

У Барбіленді окрім усіх цих типу передових, прогресивних Барбі продовжує мешкати і та найперша, класична, стереотипна Барбі (Марго Роббі). Просто білявка без жодного заняття, з ідеальною зовнішністю і повною відсутністю захоплень і амбіцій. Кожного ранку вона прокидається в ідеальному ліжку з ідеальним настроєм, снідає ідеальним тостом, посміхається ідеальною посмішкою, вдягає ідеальний наряд, сідає у рожевий кабріолет… І її ідеальні п’яти завжди високо підняті… Допоки одного чудового чи радше жахливого дня настрій зранку виявляється паскудним, постіль – зім’ятою, тост – підгорілим, а п’ятки (oh my god!) – опущеними… (так, історія Барбі нагадує історію Трумена Бербанка із психологічної трагікомедії «Шоу Трумена»). Більш того, у голові засіли депресивні думки про смерть… За порадою і допомогою стереотипна Барбі відправляється до дивної Барбі (це ті ляльки, над якими діти, граючись, дещо познущалися: відрізали волосся, розфарбували обличчя, зламали ноги…, а потім закинули у ящик з мотлохом), і та відкриває правду про існування реального світу поза «рожевими окулярами»… Та фільм «Барбі» не лише про екзистенційну кризу ляльки. І взагалі не лише про Барбі.

Якби Гервіг написала примітивний сценарій, то головна героїня відправилася б у реальний світ, дізналася б, що таке справжні почуття, що таке сум, біль, горе, сльози… І цього було б достатньо, бо пластикова лялька зазнала б ментальної еволюції і зрозуміла б, що значить бути людиною, неідеальною та вразливою (за принципом дерев’яного Буратіно, що зрештою перетворився на справжнього хлопчика, але тільки тоді, коли пізнав суть правди, честі, щирості, моралі, жертви та любові). Проте неординарна, розумна і абсолютно точно напрочуд смілива, зухвала авторка пішла не найлегшим, вже проторованим шляхом, а максимально (за даних початкових умов) звивистим.

Тому Барбі поїхала до реального світу, а за нею ув’язався Кен. Перша зазнала розчарування, бо у реальному світі і близько не було того матріархату, що панував у Барбіленді, а другий навпаки, відчув натхнення і піднесення, бо ж побачив, що реальністю править виключно патріархат, і тоді повний ентузіазму та нової незвичної брутальності (а саме ковбойського вайбу) повернувся додому переробляти Барбіленд на Кенленд. Барбі ж повернулася, прихопивши із собою депресивну мати-одиначку з депресивною донькою-підлітком, аби продемонструвати пригніченим людям переваги свого типу бездоганного світу, але теж зіткнулася з розчаруванням, бо у Барбіленді вже встиг впровадити нові порядки Кен… Ще до лялькового світу вирушила уся безпорадна рада директорів компанії Mattel, аби також навести лад, а із лялькового до реального майже втік бідолашний Алан (лялька-друг Кена, давно знята з виробництва через незатребуваність), посередня фігура у тіні, що завжди почував себе хвостом, пришитим до кобили.

Тож усі персонажі Грети Гервіг (і лялькові, і людські) буквально і фігурально кидаються туди-сюди, бовтаються між реальністю та ілюзією, очікувано розчаровуються і зазнають поразок у марних намаганнях створити той чи інший порядок, звести ідилію, упакувати помилки в коробку… Бо ж світ насправді хаотичний і вкрай небездоганний. І він суцільно складається зі стереотипів. Настільки, що навіть сама боротьба зі стереотипами зрештою перетворюється на стереотип. Маскулінність – стереотип, заперечення маскулінності – стереотип, сексизм – стереотип, сексуалізація – стереотип, фемінізм – стереотип, заперечення сексуалізації – стереотип, війна гендерів – стереотип, гендерна нейтральність – стереотип, ідеальна зовнішність Марго Роббі – стереотип, і так само фокус на зовнішності Марго Роббі – теж стереотип, і намагання скасувати цей фокус – так, також стереотип…

Тож єдине, що у цьому житті лишається поза стереотипами, – відчуття та усвідомлення власного «я», власного місця у величезному всесвіті, власної самодостатності (адже у той час як Барбі переживає кризу через стереотипність, Кен тоне в аналогічній екзистенційній кризі через статус і роль придатка, другорядного доповнення до Барбі, що не має сенсу сам по собі; а вже згаданий безталанний Алан – через роль придатка до Кена). Причому зовсім не обов’язково досягати показних вершин, достатньо досягти усвідомлення своєї цілісності та тихої внутрішньої гармонії. І жити у злагоді зі своїми пенісом чи вагіною (або зрештою ризикнути, змінити і заповітну злагоду виплекати чи вибороти, якщо відчуваєш непримиренний конфлікт), інакше ніяк, бо ж люди то не ляльки з оманливою нейтрально забарвленою плоскістю між ніг… Тому Гервіг завершує «Барбі» ідеальною в рамках цієї сатири фразою: «А тепер я піду на прийом до гінеколога».

Анастасія Лях

Барбі (Barbie)

2023 рік, США

Продюсери: Марго Роббі, Том Екерлі, Девід Хейман, Роббі Бреннер

Режисер: Ґрета Ґервіґ

Сценарій: Ґрета Ґервіґ, Ной Баумбах

У ролях: Марго Роббі, Раян Ґослінґ, Аріана Грінблатт, Америка Феррера, Вілл Феррелл, Симу Лю, Майкл Сера, Ісса Рей, Кейт Маккінон, Емма Макі, Шуті Гатва, Коннор Свінделлс, Александра Шип, Джон Сіна

Оператор: Родріґо Прієто

Композитори: Марк Ронсон, Ендрю Ваятт

Тривалість: 114 хвилин/ 01:54