Маленький незалежний австралійський сатирично-психологічний горор «Слабачка» (в оригіналі «Сіссі») цілком міг би бути одним з епізодів телевізійної антології «Чорне дзеркало». В ньому немає нічого науково-фантастичного, але чорний дисплей смартфона теж символізує руйнівну підміну етики і моралі гонитвою за псевдоідеалами. Головна героїня Сіссі дуже нагадує Брайс Даллас Говард у першому епізоді третього сезону, де її персонажка одержимо збирала лайки, тільки не на сторінках соцмереж, а в реальному житті.
І одночасно в контексті тематики і меседжів «Слабачки» можна згадати скрінлайф-горор «Видалити з друзів», котрий так само демонстрував жахливі та смертоносні наслідки тотальної взаємодії сучасної молоді з інтернетом і гаджетами, коли смартфон в руках і віртуальний майданчик соціальних мереж перетворюються на доступний кожному безпринципному циніку, самопроголошеному катові ганебний стовп чи навіть гільйотину посеред центральної площі… Телефон сьогодні – і життя, і смерть; і зброя, і водночас ілюзія, котра повністю витісняє об’єктивну дійсність.
Фільм починається зі старого відеозапису. Двійко малих дівчат кажуть на камеру, що є одна одній найкращими подругами і будуть такими завжди-завжди, і в старості разом підуть у будинок для людей похилого віку… Вічна дружба, судячи з усього, тривала недовго. Далі бачимо одну з тих дівчат вже дорослою дівчиною. Тепер її звати не Сіссі, а Сесілія. Вона – популярна інфлюенсерка, має двісті тисяч фоловерів і відеоблог, в якому типу виказує підтримку людям з ментальними проблемами (стресом, депресією, панічними атаками абощо). Та дівчина не є дипломованим психотерапевтом, а лише вчить дихати і медитувати…, і обв’язуватись символічною мотузкою, котра начебто відокремлює особистий простір від зовнішнього світу, будує невидимий захист від негативного впливу оточуючих.
Сіссі виглядає вкрай позитивною і щасливою, хоча із самого початку неважко здогадатись, що серйозні ментальні проблеми має вона сама, псевдогуру ментального здоров’я. І її відеоблог – не стільки терапія, скільки самотерапія, аутотренінг, як у радянській романтичній комедії «Я самая обаятельная и привлекательная. Я нравлюсь мужчинам. Они все от меня без ума». Тільки Сіссі – дитя іншої епохи, тож налаштовується на більш феміністський курс: «Мене люблять. Я успішна. Я самодостатня. Я молодець». Здавалося б, вона залишила дитячі травми в минулому. Але одного разу у супермаркеті випадково зустрічає ту саму «найкращу подругу», з якою багато років не бачилась і не спілкувалась. І та, радіючи ностальгійній зустрічі, раптово запрошує подругу дитинства на передвесільну вечірку. Лишень Сіссі ще не знає, що вечірка відбуватиметься у будинку Алекс, котра багато років тому зруйнувала її сакральну дружбу і постійно глузувала, обзиваючи ображене дівча «слабачкою» (чи «плаксою», залежно від перекладу)…
Смотрите легально на MEGOGO
Цікаво, що головна героїня абсолютно точно не виглядає ані монстром, ані психопаткою. Ну, принаймні, до певного моменту, коли спрацьовує тригер. Навпаки, Сіссі/ Сесілія у чарівному виконанні молодої австралійської акторки Аїші Ді чи не єдиний приємний персонаж, адже решта гостей вечірки здаються геть токсичними, їдкими, саркастичними, хижими акулами на тлі скромної і доброзичливої Сесілії, котра так відчайдушно напружується, аби втримати свій внутрішній дзен (бодхі та шанті), що… от-от лусне…
Молоді режисери стрічки Ханна Барлоу та Кейн Сенес (причому Ханна окрім роботи за кадром ще й зіграла Емму, ту саму «найкращу подругу» дитинства, котра запрошує Сіссі на вечірку) створюють на екрані зумисно солодку, карамельну, райдужну атмосферу, ніби пропущену крізь найпозитивніші маски і фільтри для сторіз. Але періодично переривають патоку «миттєвостями похмурої реальності», неприємної та навіть огидної правди: лячним сновидінням Сесілії, приміром, або ж гниючою тушкою збитого на шосе кенгуру (погане знамення, як збитий олень у горорі Джордана Піла «Пастка»). Так, виходить, що сон тут ближче до істини, аніж «реальність», котру на базі фантомних уподобань з інтернету збудувала навколо себе героїня, аби відгородитися диво-мотузкою від справжньої небажаної дійсності та й від справжньої небажаної себе.
Кульмінаційну криваву баню (котру постановники навмисно зняли у стилі сплеттера, аби протверезіння від казки в рожевих фільтрах і червоних сердечках було разючішим) можна було б назвати викриттям, зриванням масок, падінням замку з піску і цупкого самонавіювання… (до речі, коп, який прибуває на місце злочину, теж протистоїть жаху реальності за допомогою аутогенного тренування: «Я сильний. Я маю пістолет»). Проте автори розуміють, що навряд чи сьогодні що-небудь (окрім глобального апокаліпсису) спроможне знищити сплетений інтернетом кокон нескінченних химер, облуд, камуфляжів…, в котрому глухо зачинилось людство.
Тож Сіссі/ Сесілія благополучно повертається у свою фантазію. І зовсім не в тому сенсі, що її замикають у психлікарні абощо і вона усамітнюється в суто особистому, недоступному й незрозумілому іншим мареві. Ні, вона повертається у велику загальнолюдську ілюзію, у грандіозну планетарну оману, де аби «бути хорошою людиною» (або «успішною», або «самодостатньою», «сильною», «не плаксою»…), достатньо просто кілька разів промовити це вголос.
Анастасія Лях
Слабачка (Sissy)
2022 рік, Австралія
Продюсери: Ханна Барлоу, Кейн Сенес, Джеймс Бойс, Анна Дедік, Джейсон Тейлор, Ліза Шонессі, Сет Ларні, Клемент Данн, Емілі Де Маргеріті, Джон Де Маргеріті, Вікі Де Маргеріті
Режисери: Ханна Барлоу, Кейн Сенес
Сценарій: Ханна Барлоу, Кейн Сенес
У ролях: Аїша Ді, Ханна Барлоу, Емілі Де Маргеріті, Люсі Барретт, Єрін Ха, Деніел Монкс, Шон Мартіндейл
Оператор: Стів Арнольд
Композитор: Кеннет Лемпл
Тривалість: 102 хвилини/ 01:42
