Тереза Палмер (до речі, недооцінена і несправедливо мало задіяна красива і талановита акторка) та Гай Пірс перебувають по різні сторони від секти, котра викрадає дітей, у австралійському психологічно-детективному міні-серіалі «Очищення», частково заснованому на реальній історії про впливову харизматичну лідерку шахрайського культу (в образі останньої відома за трилогією «Володар перснів» Міранда Отто).
Власне, безпосередньо з викрадення історія ця і починається. Десь у сільській австралійській глибинці. Дівчина-підліток з неприродно білим фарбованим волоссям стоїть на узбіччі дороги біля великого дерева і видряпує на стовбурі своє ім’я – Емі. По дорозі йде мале дівча зі шкільним ранцем і питає, що та дівчина робить. Зав’язується розмова. «Хочеш, твоє ім’я теж накреслю? – питає доросла. – Як тебе звати?». Мала відповідає, що її звуть Сарою, і тут під’їжджає білий фургон (а фургон у кіно – вірна ознака маніяка), жінка і хлопець-підліток (останній з таким самим неприродно білим фарбованим волоссям) хапають дитя і запхають у кузов…
Так Сара опиняється у таємничій дивній комуні. Її перейменовують в Ашу, перефарбовують волосся у білявий колір і намагаються втокмачити у дитячу голівку, що її дім тепер тут, і тепер в неї нова мама, котра познайомиться з нею пізніше, а також багато братів і сестер (усі діти, звісно ж, з однаковим вибіленим волоссям, наче результат якоїсь нацистської селекції чи нацистської євгеніки). Комуна називається «Родина». Жінки, що глядять дітей, звуться «тітками». Також є тихий дивак Генрік, водій фургона. І вчений доктор (Гай Пірс). А керує спільнотою жінка на ім’я Адріанна, котра вважає себе «матінкою» і великим гуру. Начебто ані маніяків, ані педофілів, ані садистів у класичному розумінні тут нема. Та діти (хоча й їх ніхто не ґвалтує, не тримає у підвалі на ланцюгу) живуть під тиранічним каблуком. За проступки їх карають голодом, а навіть коли не карають, то їжа є суворо обмеженою; муштрують, наче солдатів, зомбують й пресують ніжну вразливу психіку; бо ж обмеження і дисципліна «ведуть до просвітлення»…
Паралельно нам показують героїню Терези Палмер – молоду жінку, котра живе удвох з маленьким сином у віддаленому від цивілізації будинку посеред лісу, біля холодного, але мальовничого озера. Жінка повсякчас виглядає змученою і перманентно стурбованою, геть неспокійною, ніби охопленою параноєю. У новинах по телевізору повідомляють про без вісти зниклу маленьку дівчинку. Очевидно, що жінка вкрай схвильована через сина, начебто хтось може його в неї забрати, викрасти… І якось бачить (або їй здається, що бачить) неподалік від будинку білий фургон…
Смотрите легально на MEGOGO
Спершу здається, ніби події відбуваються паралельно. І Сара, котру перетворили на Ашу, і є зниклою дівчинкою з новин. Та насправді між цими подіями – років зо двадцять прірви, і жінка, що виховує сина, – то колишня Емі, яка видряпувала на дереві своє ім’я…
Сюжет «Очищення» натхнений історією справжнього австралійського культу під назвою «Родина» (чи «Сім’я»), також відомого як «Велике біле братерство». Він мав місце в середині 1960-х років (цікаво, що саме тоді на іншому континенті, в Америці, діяла секта Чарльза Менсона), і його дійсно очолювала жінка-наставниця на ім’я Анна Гамільтон-Бірн, авторитетна авторитарка з начебто провидецькими здібностями. Та у передмові автори (котрі не мали на меті розповісти документально точну історію, а лише надихнулися ідеологічним портретом Гамільтон-Бірн) попереджають, що будь-які збіги з реальністю випадкові.
Шоу, вочевидь, є більше психологічним, аніж детективним (хоча аж до заключної серії не розкривається загадка, що саме сталося з Ашою/ Сарою, котру культ, не спромігшись подолати її регулярні істерики і переламати її мізки, начебто повернув додому, проте додому дівча так і не повернулося; і так само витримується інтрига, що саме сталося з іншою зниклою дівчинкою двадцять років потому). І цей психологічний вплив секти на дитячі душі та на подальші дитячі долі й їхні вже дорослі світосприйняття прослідковується творцями похмурого, холодного серіалу вкрай повільно, поглиблено і вдумливо. І вони майстерно змушують нас, глядачів, переконатися в тому, що зомбування дітей зрештою є не менш руйнівним й інколи навіть фатальним, аніж фізичне насилля (звісно, у цьому контексті і в сучасній українській реальності неможливо не паралелити цей сюжет із тим психологічним впливом, тією промивкою мізків, тим зомбуванням, котре влаштовує путінський режим щодо вивезених, викрадених з окупованих територій українських дітей, котрі наразі віддаються на всиновлення у російські сім’ї з обов’язковою умовою проходження так званої «деукраїнізації та перевиховання»).
Вихованці культу, і будучи дітьми, і ставши дорослими, вкрай по-різному сприймають дитинство в «Родині». Хтось реагує гучним істеричним бунтом, хтось – тихим спротивом або мовчазною ненавистю. Хтось стає справжнім відданим фанатиком і зберігає цей фанатизм, вже нічим не виліковний, через десятки років, навіть тоді, коли заводить власну сім’ю. Хтось робить вигляд (чи щиро так думає), що нічого «такого» з ним у дитинстві не сталося, життя як життя, сім’я як сім’я (доволі цікавий випадок, але у серіалі показаний епізодично: у сцені весілля, на яке наречена запрошує всіх членів «Родини» і поводиться так, ніби то її справжня «нормальна» сім’я, без фанатизму, зі звичайною віддалено помірною любов’ю, котру всі ми переважно відчуваємо до родичів, тобто так званою «любов’ю на відстані»).
А хтось, як оце героїня Терези Палмер, відчуває «стокгольмський синдром». Вона повністю усвідомлює реальність травматичного виховання і зростання у секті, бачить темне єство Адріанни, та все одно вважає її мамою і відчуває трепіт, і навіть через багато років, коли колишня харизматична лідерка культу буцімто перетворилася на безневинну стару леді з деменцією, Емі, як годинник, щодня навідує і піклується про «маму», бо міцно до неї прив’язана, і потенційний розрив цієї прив’язаності напевно її лякає і змушує почуватись розгубленою, дезорієнтованою, «втраченою»… Цікаво, що раніше Тереза Палмер зіграла головну роль у психологічному трилері «Берлінський синдром» (бо події там відбуваються у Берліні), де її героїня, полонена і замкнена маніяком у квартирі, так само відчувала «стокгольмський синдром» до свого утримувача-мучителя, що мав майже необмежену владу над її тілом і психікою.
Час від часу спостерігаємо у кадрі ритуал головної героїні. Вона навіть в очевидно холодний сезон (коли вдягають куртки і шапки) ходить купатися в холодне озеро біля будинку. Тобто вона не стільки плаває, скільки просто занурюється під воду, опускається на темне дно і намагається якнайдовше затримати дихання, допоки її син на березі рахує один, два, три, чотири… Ця метафорична повторювальна сцена про те, що Емі ховає на темному дні травмуючих спогадів страшну таємницю, заблоковану захисним механізмом пам’яті, і йде відлік до того шокуючого кульмінаційного моменту, коли вона усе згадає.
Не лише Тереза Палмер, а й Міранда Отто є беззаперечною прикрасою цього проєкту. Її загадкова Адріанна (надуману «загадковість» котрої автори жорстко розвінчують у п’ятій серії, коли показують її рутинне минуле звичайної заміжньої бездітної нещасливої прачки) є, так би мовити, квінтесенцією нелюбові. Не ненависті, а саме повної відсутності любові, будь-якої: материнської, сексуальної любові, шанобливої… Вона є геть порожньою, і цю порожнечу заповнює видимістю «родинного щастя», «сімейної ідилії», в якій діти її «люблять» і «усім їй завдячують», і співають на її честь пісні чи розповідають вірші… Так-так, «дядя Вова, мы с тобой»…
Анастасія Лях
Очищення (The Clearing)
2023 рік, Австралія
Продюсери: Річард Фінлейсон, Елізабет Бредлі, Джеффрі Вокер, Джуд Трой, Еліс МакКреді, Метт Кемерон
Режисери: Джеффрі Вокер, Грейсі Отто
Сценарій: Еліс МакКреді, Метт Кемерон, Осама Самі
У ролях: Тереза Палмер, Міранда Отто, Гай Пірс, Джулія Севідж, Кейт Малвейні, Лілі Латорре, Анна Ліз Філліпс, Ксав’єр Семюель, Марк Коулз Сміт, Гаррі Грінвуд, Міа Медден, Ерролл Шенд
Оператори: Кемпбелл Браун, Кеті Мілрайт
Композитор: Марк Бредшоу
