Що ліпший шпигун, то кращий брехун. Рецензія на фільм “Арґайл”

03.02.2024 Рецензія

Такої фігні я ще в житті не чув!
Агент Вайлд

«Арґайл» (Argylle) – третій дороговартісний проєкт Apple останніх років, на рівні з «Наполеоном» та «Вбивцями квіткової повні». Заявлялося, що бюджет кожного склав 200 мільйонів доларів, хоч творець «Арґайлу» Метью Вон пізніше пояснив, що зняти його нове творіння коштувало менше названої суми, а 200 мільйонів Apple заплатила за права.

Втім, це не єдиний момент, коли шпигунська стрічка вводить глядачів в оману. «Що кращий шпигун, то кращий брехун», – люблять повторювати герої фільму. Те ж саме можна сказати про трейлер «Арґайла», єдина правда в якому – це повідомлення: «Від збоченого розуму Метью Вона».

Наприклад, з реклами можна подумати, що це черговий дорогий комедійний бойовик, в якому Генрі Кавілл, який полишив серіал «Відьмак», разом з Джоном Сіною протистоїть таємничій організації та крутить у танці красуню Дуа Ліпу. Вон заявляв, що надихався картинами 80-х – «Міцним горішком» та «Смертельною зброєю».

Насправді ж, Дуа Ліпи та Джона Сіни в кадрі буде зовсім трошечки. Та й Кавілла – не набагато більше, щоразу як головна героїня моргає, він зникає. Віддуватимуться за них Сем Роквелл та Брайс Даллас Говард. Говард грає ключового персонажа – успішну письменницю клішованих шпигунських романів, а Роквелл – таємного агента, який неочікувано з’являється в її житті і перевертає все з ніг на голову. Як Брайс далека від ідеалів кіношної красуні, так і Роквелл більше схожий на шкільного фізрука, аніж шпигуна.

Сюжет, написаний автором «Диво-жінки» Джейсоном Фуксом, оригінальністю не відрізняється. Романи письменниці, виявляється, повністю збігаються з реальним життям, тож за нею починають полювати поганці з таємної організації «Дивізіон». А герой Роквелла – хороший шпигун, що має її захистити і докопатися до правди. І йому і поганцям потрібно від героїні одне: аби вона написала продовження роману.

Одразу згадується «Загублене місто» дворічної давнини, де письменницю пригодницьких романів, яка потрапляє в реальні негаразди, зіграла Сандра Буллок. Цей фільм, у свою чергу, заснований на класичному «Романі з каменем» 1984 року. Джон Сіна зіграв у минулорічному «Фрілансері», де теж ключовим тропом виступають пригоди спецагента та журналістки, які потрапляють у реальний заміс з небезпечними людьми.

Треба віддати Фуксу належне, він як може намагається розбавити цей класичний сюжет небанальними твістами та гумором. І перше і друге почасти йому вдається. Та якщо ви дивилися останні творіння Метью Вона із серії «Кінгсмен», то розумієте, що сюжет доволі швидко відійде на задній план.

Якщо попервах все скидається на комедійний бойовик, який насміхається над серйозними шпигунськими стрічками, нарочито примушуючи героїв носити незручні костюми, пити коктейлі та проговорювати найтупіші фрази, то далі починається справжнє шапіто Вон-стайл. Тут і зомбування-програмування агентів, і таємні організації, що пустилися берега, і агенти-дезертири, котрі порушують всі плани, і ковзання на ножах-ковзанах, і слалом по дахах Санторіні, і плавуча штаб-квартира і ціла купа бійок під музику диско й старомодне slo-mo.

Не все з переліченого є недоліком чи перевагою стрічки, тут вже кожен сам обирає ступінь допустимого безумства. Метью Вон і досі вміє круто поставити екшн-сцени не гірше за «Швидкісний поїзд» Девіда Літча чи прилаштувати жарти з агентами та котиком. Але він не вміє зупинятися вчасно. Тому за дві години й двадцять хвилин хронометражу стрічка доходить до танців зі стріляниною під музику й різнокольорові димові шашки. І це, повірте, далеко не ган-фу Джона Віка, а радше кліп якогось поп-гурту 2000-х.

Фільм «Арґайл» вийшов типовим комедійним бойовиком Метью Вона з крутим кастом, якому немає що грати. На борту – два володаря Оскару і три номінанти, а нормальна роль – хіба у Сема Роквелла. Семюеля Л. Джексона, Браяна Кренстона та Аріану Дебоз просто злили. Банальну історію в основі сюжету намагаються компенсувати викрученими на максимум елементами шпигунського жанру: твістами, екшном, гумором та цілою горою комп’ютерної графіки. CGI тут більше, аніж у «Червоному повідомленні» чи «Меґ», навіть кіт почасти анімований, хоч його і реально зіграв улюбленець дружини режисера Клаудії Шифер. Не можна не відмітити крутий дизайн, який видно в усьому, від побудови та колористики сцен, до оригінального шрифту, розробленого компанією Walden Font на основі того самого арґайлу – діамантового ромбовидного візерунку родом з Шотландії. Та в результаті напрошується характеристика – переборщили.

При цьому Apple явно сподівалася на кінонагороди завдяки «Наполеону» та «Вбивцям квіткової повні», а «Арґайлу» відвели роль дійної корови, тому випустили у широкий прокат з великою маркетинговою підтримкою. Чого лише вартує реклама котика з постера, яку транслювали на сфері на Венеційському курорті Лас-Вегасу. Побачимо, як проголосують глядачі своїми гаманцями. Якщо ж ви будете одними з таких, не забудьте залишитися на сцену після титрів.

Дмитро Сидоренко