Лялі їдуть далі (Drive-Away Dolls)

Молодший з братів Коенів нарешті представив публіці свій сольний дебют – кримінально-лесбійське роуд-бадді-муві Drive-Away Dolls з Марґарет Кволлі і Джеральдін Вішванатан у головних ролях, де камео виконали Майлі Сайрус, Метт Деймон в образі амбітного сенатора з темною генітальною плямою з антиполітичного хіпі-минулого, а також Педро Паскаль, вірніше переважно голова Педро Паскаля.

Сюжет розгортається у 1999 році у штаті Флорида. Дуже екстравертна лесбійка Джеймі, котра абсолютно не гребує нахабними адюльтерами і взагалі є ще тією бабійкою, розриває стосунки зі своєю суворою і вкрай розлюченою дівчиною (невелика, але хльостка шалено-маскулінна роль Біані Фельдштейн) і просить свою вельми скромну інтровертну подругу (котра теж лесбійка, проте не романтичний інтерес, а лише друг) Меріан допомогти з переїздом. Остання давно самотня і переживає депресію, бо їй напрочуд складно будувати стосунки, тож вирішує поїхати відпочити до тітоньки у мальовничий Таллагассі послухати спів пташок, почитати улюбленого Генрі Джеймса.

Джеймі, котра тепер безхатько і теж без пари, напрошується у поїздку і пропонує скористатися специфічним прокатом авто: якщо є замовник, якому потрібно перегнати тачку у те саме місто, куди вам потрібно доїхати, то ви стаєте перевізником і дістаєтесь свого пункту призначення безкоштовно, але це ясно що квиток в один кінець (у буквальному сенсі без погрозливого підтексту). Тож Джеймі і Меріан сідають у старий «додж» до Таллагассі. Але виявляється, що автівка якось пов’язана з лютими хлопцями, котрі у пролозі нетривіально відтяли голову Педру Паскалю заради загадкової валізки з невідомо чим усередині…, і дівчата точно не мали у неї сідати…

Насправді неймовірно цікаво спостерігати за тим, наскільки різні сольні шляхи обрали молодший Ітан і старший Джоел Коени, котрі творчо розійшлися після більше ніж тридцятирічної співпраці (1984-2018), бо кожен захотів створити щось суто своє (але нещодавно з’явилася новина, що брати возз’єднаються). Не просто різні шляхи, а шляхи принципово відмінні в обох випадках від фірмового коенівського стилю і так само принципово відмінні між собою, пройдені наче наперекір бренду «коенівське кіно». При цьому старший випустив дуже зрілу модерністську монохромну екранізацію класичної трагедії Шекспіра «Макбет» (аж занадто зрілу, бо переповнену претензії на наддраму), а молодший (у співавторстві з дружиною замість брата) навпаки, нарочито незрілу, ніби зроблену зухвалим перспективним дебютантом хуліганську комедію, наповнену живим лесбійським сексом і неживими силіконовими пенісами.

Смотрите легально на MEGOGO

Невипадково Ітан розгорнув події цієї дорожньої пригоди саме у 1999 році, адже кінець 90-х був ерою найбільшого розквіту братів Коенів після того, як «Фарґо» отримав два «Оскари» і нагороду в Каннах, а «Великий Лебовські» отримав фанатичну фанатську любов і культовий статус. Тож цим роком, 1999-м, молодший все ж таки віддає шану і підкреслює наслідування «коенівського кіна», тоді як старший своєю «Трагедією Макбета» очевидно що радикально відрізав від себе шлейф братського лейбла. І хоча ітанівська сатира менш ексцентрична і менш інтелектуальна за коенівську, її справді можна назвати спадщиною братів, малою і молодшою, та все ж спадщиною. Причому спадщиною саме такого відтінку «коенівського кіна», як «Великий Лебовські» (котрого, до речі, критики свого часу обізвали найменш інтелектуальним з усіх фільмів Коенів), зокрема спадщиною Мод Лебовські, персонажки Джуліанни Мур, феміністки і художниці-авангардистки, яка малювала картини вагіною.

Вагіні, власне, і присвячені Drive-Away Dolls. І логічно припустити, що тут на Ітана сильно вплинула дружина і співавторка Тріша Кук, яка до того багато років була монтажеркою фільмів Коенів і цілком можливо що була дещо незадоволена тим, наскільки малу роль відіграють у коенівських сюжетах (крім «Фарґо» і «Справжньої мужності») жінки, не кажучи вже про повну відсутність у «коенівському кіні» жіночого лібідо. Тож надзвичайна красуня Марґарет Кволлі, примірявши розпусний прикид брутальної німфоманної лесбійки, явила собою шквал жіночої сексуальності саме з позиції жінки, а не чоловіка. Тоді як чоловіча сексуальність карикатурно і глузливо замкнулася у валізці з фалоімітаторами, зліпленими з натури типу значущих, але більше не сексуальних чоловіків. І до речі, сцена, де героїня Фельдштейн злісно намагається відкрутити від стіни настінний ділдо, схожа на відчайдушний (але безрезультатний) махач з дрином-уособленням тисячолітнього чоловічого світу.

Чому Ітан Коен зняв комедію про пеніси і вагіни, і про секс, якого ніколи не було в кіно братів Коенів? Власне, саме тому. Тобто саме через те, що цього ніколи не було в кіно під коенівським брендом. Вийшов такий собі анархічно-гормональний розрядний вихідний молодшого брата, який вирвався (як виявилося, тимчасово) з-під крила старшого.

Анастасія Лях