Чужий: Ромул (Alien: Romulus)

Режисер гітового камерного трилера «Не дихай» Феде Альварес зробив те, що не вдалося зробити режисерові «Дев’ятого округа» Нілу Бломкампу: перезапустив франшизу «Чужий» з оглядкою передовсім на перші два фільми. Екзистенційна філософія приквелів від Рідлі Скотта відійшла у бік, аби повернути на авансцену голий абсолютний страх оригінальної картини, де ще не йшлося про комплекс Творця, а йшлося лише про його творіння, що убивають і виживають, як і завжди було в природі та еволюції.

У психологічному трилері «Не дихай», який був оригінальним проєктом Альвареса, відбувалося протистояння всередині одного темного будинку між підлітками, що вирішили обікрасти сліпого ветерана, і власне сліпим ветераном, що виявився частково «монстром», а не безпомічним старцем. І кожен із двох сторін протистояння відчайдушно намагався вижити, бо це є найперший тваринний інстинкт. І убити задля виживання. У науково-фантастичному горорі «Чужий: Ромул» відбувається приблизно те саме: всередині темної покинутої космічної станції група підлітків намагається дещо викрасти, аби несанкціоновано полетіти на планету-колонію, де життя бодай трохи щасливіше за гарування в шахтах, та замість кращої долі зустрічають на своєму шляху монстра (тут уже без лапок), у якого виживаність значно-значно вища.

Отак спершу ніби дивишся «Ромула» (до речі, коли брат убив брата, аби самотужки правити, – це теж виживання чи голі амбіції?) і нібито чітко бачиш очищений від всього зайвого олдскульний фільм франшизи «Чужий», такий само жорсткий і чистий щодо форми та змісту, як і культова стрічка 1979 року, такий само про чистий тваринний страх, який відчуває слабша істота на кшталт зайця чи кролика перед набагато сильнішою на кшталт вовка чи лева (на перший погляд може здатися, що Альварес, помістивши сюжет «Ромула» між подіями «Чужого» та «Чужих», робить шанобливий і навіть місцями фанатський омаж лише двом першим картинам, хоча насправді молодий режисер-наступник окремими моментами звертається та наслідує геть усі частини франшизи включно з розкритикованими третьою та четвертою та включно з претензійно філософськими приквелами «Прометей» і «Заповіт», але при цьому ніби бере від кожної лише найкраще і у хорошому сенсі найпростіше, аби не ускладнювати і не перевантажувати survival мудрованими концепціями). І здається, що сам безпосередньо Феде Альварес настільки вклонився китовій моці Рідлі Скотта та Джеймса Кемерона, що практично зник. І лише згодом розумієш, наскільки твердо і глибоко автор «Не дихай» лишився автором «Не дихай», нехай і в бездоганно відтвореному антуражі смертоносних ксеноморфів, які люб’язно та з любов’ю до фанів демонструють тут геть усі свої форми та стадії.

У фільмі «Не дихай» головна героїня-підлітка Рокі у виконанні Джейн Леві згодилася вдертися до сліпого ветерана та обікрасти його сейф із військовою пенсією, аби вирватися із застійного «мертвого» Детройта, куди не заглядає американське сонце і не збуваються «американські мрії», і разом із молодшою сестрою поїхати від батьків-алкоголіків у погоні за щастям до узбережжя Флориди чи Каліфорнії, де завжди сонячно (і на руці в неї невипадкове татуювання – комаха сонечко чи божа корівка). У фільмі «Чужий: Ромул» роль Детройта відіграє так само позбавлена сонця зірка, на якій шахтарі та діти шахтарів довічно гарують на корпорацію «Вейланд Індастріз», годовані оманливою надією, що колись їхній контракт нарешті скінчиться і вони полетять на планету-колонію та побачать Сонце. І в центрі цієї драми про знедолених юнаків та юначок, яким ніхто не подарує квиток у краще життя і котрих капіталізм перемеле та зжере, – сестра та брат (брат не кровний, умовний, оскільки синтетик, тобто андроїд, але його директива – це є теплий зв’язок із сестрою і піклування про неї). І головна героїня Рейн у виконанні Кейлі Спені згоджується вдертися на списану космічну станцію, аби вирватися із безпросвітної шахти.

Смотрите легально на MEGOGO

В обох випадках Феде Альварес уболіває за підлітків і навіть виправдовує їхнє пограбування, хоча в обох випадках злочин «карається» зустріччю з монстром, і дрібні злочинці перетворюються на жертв. Тинейджерська драма (одна з неблагополучних юначок-шахтарок тут навіть вагітна і звісно що від якогось засранця) ховається за масивною атрибутикою франшизи «Чужий», але не губиться. Їхнє виживання стає більш сентиментальним у хорошому сенсі слова за виживання солдатів, які зіткнулися з найбільшим хижаком всесвіту, проте принаймні були озброєні та готові до неприязних несподіванок космосу (хоча, звісно, не до такого нищівного та безкомпромісного сюрпризу).

«Ромул і Рем» – назва космічної станції, на якій підлітки зустрічають «чужих» (у половині братовбивці Ромула, ясна річ, який поклав початок одній з наймогутніших в історії людства імперій, такій само убивчій і кровожерній, як і імперія ксеноморфів). Близнюки, вигодувані вовчицею, – теж тією чи іншою мірою монстри. Стародавній Рим сам по собі був монстром. Імперія (будь-яка) – завжди так чи інакше великий чи менший монстр. Але що саме Альварес вклав у підзаголовок «Ромул»? Братовбивство у сюжеті теж присутнє певною мірою: з двох синтетиків «живим» лишається тільки один, і не той, який мав на меті (у директиві) збудувати імперію, а той, що опікувався людиною (у фіналі «Заповіту» вийшло навпаки, та разом із тим андроїд Девід із власним его чи ілюзією власного его відійшов від будь-яких директив). На відміну від пізнього Рідлі Скотта Альварес усе ще сповідує гуманізм. І будує не римські, не ксеноморфні, не руйнівні, а імперії юнацьких надій.

Анастасія Лях