kinowar.com

Емілія Перес (Emilia Pérez)

Зачекайте, будь ласка...

Іспаномовний кримінальний мюзикл «Емілія Перес» від титулованого французького режисера Жака Одіара був цьогоріч одним із фаворитів у Каннах і в результаті отримав приз журі та нагороду за найкращу жіночу роль, причому останню вручили не одній, а одразу чотирьом виконавицям. У вкрай незвичному і за формою, і за сюжетом фільмі про чоловічий та жіночий світи Одіар приголомшливо, екстравагантно переосмислив і чистоту жанру, сумістивши нібито несумісне, і трендовий феміноцентричний (феміністський) формат.

Зої Салдана після «Месників» і «Аватарів» не лише повернулася до рідної іспанської (вірніше рідної мови її батьків-домініканців, бо сама акторка народилася вже у Штатах), а й заспівала на ній (і затанцювала, вірніше повернулася до танців, адже кар’єрно-творчий шлях починала як танцівниця балету). А Селена Гомес постала такою (брутальною, автентичною, шаленою, зрілою), якою глядач її ніколи-ніколи не бачив (навіть у «Відв’язних канікулах», де були шаленство і дорослість, проте зрілості ще не було)… За кілька тижнів до прокату українська прем’єра «Емілії Перес» відбулася на 8-му Київському тижні критики.

Історія починається з того, що самотня помітно розчарована адвокатка Рита (Салдана), яка вже багато років живе і працює в Мехіко і щоразу стикається з тотальними корумпованістю і несправедливістю свого міста (і своєї реальності, де вона має престижний диплом, блискучий інтелект і… мізерну зарплатню та змушена коритися прогнилій волі і «співати» за свого тупого шефа), передивляється фото чергової справи: чоловік бив-бив і нарешті таки убив свою дружину. На одній зі світлин крупним планом зафіксована кремова туфля на шпильці, забризкана кров’ю убитої. Але захищати адвокатка має не жертву, а убивцю, бо чоловік – її клієнт. І за наказом боса вона готує переконливу промову (котру на суді виголосить бос) про те, що жінка насправді скоїла суїцид, а нещасний чоловік, який дуже і дуже кохав дружину, став мішенню суспільного наклепу.

Рита роздратована і засмучена і через те, що допомогла насильникові вийти на свободу, і водночас тому, що успіх перемоги (і гроші від перемоги) незаслужено дісталися не їй. Тому згоджується на дивну і явно підозрілу (чи навіть небезпечну) телефонну пропозицію від незнайомця зустрітися біля газетного кіоска, якщо хочеться розбагатіти… Біля кіоска адвокатку хапають і саджають в авто, де на неї чекає… голова (і головоріз) найбільшого мексиканського наркокартелю (загримована під максимально грубого, дебелого, грізного, маргінального наркобарона трансгендерна актриса Карла Софія Гаскон). І несподівано цей здоровань зі шкірою носорога і шлейфом масових розправ буквально і фігурально співає про те, що хоче (прагне, жадає, мріє ледь не з дитинства) змінити стать на жіночу, і не тому, щоби під пластикохірургічними змінами і новою особистістю сховатися від правосуддя чи від ворогів-конкурентів, а тому, що все життя відчував себе жінкою, вимушено застряглою у чоловічому тілі і чоловічому світі…

Смотрите легально на MEGOGO

Від Рити наркобарон хоче, аби вона як високопрофесійна юристка усе влаштувала: від найліпшого пластичного хірурга (в особі ізраїльського актора Марка Іваніра – уродженця Чернівців, між іншим, – котрий тихо-мудро, неспівоче співає про те, що він не Бог і дýші не змінює, тільки тіло, на що героїня Салдани відспівує, що «змінене тіло змінює душу, а змінені душі змінюють соціум, а змінений соціум змінює світ») до безпечного і забезпеченого облаштування його родини (дружини в обличчі Гомес і дітей) за кордоном у той час, як він, найстрашніша людина Мексики, для усіх помре…

Жак Одіар спробував за кар’єру чимало різного: і шок-мелодраматичного («Іржа та кістка»), і дуже соціального («Діпан»), і навіть вестерн зняв із голлівудськими зірками («Брати Сістерс»). Але його візитівкою так і лишилася умовно паризька (не про легкий романтичний, а про важкий і брудний бік рідного міста) кримінальна драма, починаючи від 1980-х, коли Одіар був лише сценаристом, не постановником і серед іншого написав культовий бойовик «Професіонал» з Бельмондо, до нульових, коли вийшли його вже режисерські роботи «Читай по губах», «І моє серце завмерло», «Пророк». І до речі, «Емілія Перес» хоча й по суті мексиканська кримінальна драма, та по факту знову паризька, бо Одіар хоч і з’їздив до Мехіко і придивився до тамтешніх локацій, та зрештою все ж вирішив знімати вдома у більш спокійній і сприятливій для мюзиклу атмосфері паризької студії і трохи паризьких вулиць, які цілком переконливо зіграли роль вулиць мексиканської столиці.

Лейтмотивом творчості Одіара можна назвати авторський оптимістично-песимістичний роздум на тему «краса врятує світ», адже його персонажів часто витягує зі світу темряви і криміналу щось прекрасне і тендітне, витончене і вразливо-крихке (як, приміром, красуня-дресирувальниця косаток, яка через нещасний випадок втратила обидві ноги: красуня рятує чудовисько, чудовисько рятує красуню, красуню рятують прекрасні косатки, тобто буквально саме косатки її і спотворили, та фігурально її душу остаточно лікує повернення до безумовної краси спілкування з дельфінами, повернення до спілкування мовою абсолютної ніжності). У цьому сенсі «Емілія Перес» з її формою кримінального мюзиклу найчіткіше асонує з «І моє серце завмерло», де головного героя витягувала з похмурої кримінальної дійсності гра на піаніно.

Але остання (на сьогодні) кримінальна драма Жака Одіара, не дивлячись на римування з попередніми, все ж принципово інакша. І загалом «Емілія Перес» – максимально незвичне для будь-якого глядача кіно. Спершу навіть може здатися, що це є дуже кепське кіно: така ніби вельми погана версія раннього Педро Альмодовара, де до транссексуальності та мильних, теленовельних пристрастей ще й додаються ні сіло ні впало співи і танці. Та насправді геть нічого безпідставного і недоречного в «Емілії Перес» немає. «Ти тут невипадково. – Я тут невипадково» – співають адвокатка і жінка, що колись була наркобароном. І справді нічого випадкового тут, у цій картині (у цій формі і в цьому сюжеті), немає.

Мексика – тому що це одна з найбільш злочинних і небезпечних країн світу, такий собі рай криміналу й абсолют беззаконня. Мюзикл – тому що музикальність у форматі класичних бродвейських співів і хореографії поверх жорсткої кримінальної драми про картелі, що розчленовують і розчиняють у кислоті сотні, тисячі тіл (нічого такого, звісно, Одіар не показує, лише «співає» про це), – це як пластична операція кримінальному жанру, різання і прикрашання до невпізнаваності; як операція кримінальному жанру по зміні статі. Мексика – це уособлення чоловічого світу, брутального, кривавого, злочинного, агресивного, лютого, безжального, бездушного, небезпечного. Мюзикл – уособлення жіночого світу.

Наркобарон, який понад усе на світі жадає стати жінкою, і жінкою стає, а потім, будучи жінкою, засновує благодійну організацію, котра розшукує по всьому Мехіко тіла зниклих безвісти (переважно жертв картелів), аби віддати їх рідним, аби поховати належно, аби змінити систему, в якій люди зникають і всім (особливо продажній владі) на то байдуже, – це алегорична фантазія на тему трансформації (операції по зміні статі) чоловічого світу в жіночий. Причому за Одіаром існуючий споконвіку й понині чоловічий світ (світ насильства, убивств, тиранічних амбіцій і війн) обрид, став нестерпним і осоружним навіть самим чоловікам, навіть тим, хто його саме таким створив, і тому чоловіки фігурально захотіли стати жінками, захотіли співати замість того, щоб убивати. Й екранний світ Одіара пережив цю операцію, пережив хірургічну зміну статі (зміну душі, зміну суспільства, зміну реальності).

Та режисер не є наївним мрійником, а співу що ближче фінал, то буквально стає все менше. І глядач завмирає у тривожному очікуванні неминучого зламу, коли новий світ (наполовину все ще чоловік, наполовину вже жінка, як символічний образ транссексуальної Емілії Перес) дасть збій і крізь новий жіночий голос проріжеться старий мужицький хрип, хрип злості, владності, розправи… І прекрасна короткочасна реальність на ім’я Емілія (реальність добра, любові, чуйності, гармонії…, а якщо й ненависті, то без глобальних наслідків) перетвориться на спомин про схожий на казку шанс перекроїти (геніталії) порядок.

Анастасія Лях

Емілія Перес (Emilia Pérez)

2024 рік, Франція

Продюсери: Жак Одіар, Паскаль Кошето, Борис Разон

Режисер: Жак Одіар

Сценарій: Жак Одіар

У ролях: Карла Софія Гаскон, Зої Салдана, Селена Гомес, Адріана Пас, Едгар Рамірес, Марк Іванір

Оператор: Поль Гійом

Композитори: Клеман Дюколь, Каміль

Тривалість: 132 хвилини/ 02:12

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі