Під вулканом

Ця польська стрічка про українців з українськими акторами (зіркою «Відблиску» і «Медового місяця» Романом Луцьким, зіркою драми «Як там Катя?» Анастасією Карпенко та перспективною юною дебютанткою Софією Березовською) мала світову прем’єру на кінофестивалі в Торонто, а потім закривала 53-й київський фестиваль «Молодість». І саме цю картину Польща обрала своїм претендентом на здобуття «Оскара» в іноземній категорії. І треба сказати, це зовсім не польський погляд зі сторони на українську «проблему» (себто війну, ясна справа, і те, як ця війна українцями відчувається навіть на великій відстані), за який авторів можна було би звинуватити у нерозумінні. Це надзвичайно тонке й об’ємне водночас психологічне дослідження, в якому образна мова (мова символів і метафор) поєднується з мовою простих інстинктивних реакцій на вкрай непрості обставини.

У фокусі – середня (чи трохи вища за середній клас) київська родина: батько, старша донька-підліток, маленький син і нова батькова дружина, тобто мачуха, котра зайняла місце покійної матері (причому звуть персонажів так само, як самих виконавців: Рома, Софія, Федя і Настя). Всі разом вони проводять сімейну відпустку на мальовничому іспанському острові Тенерифе (Канари) на березі Атлантичного океану. Власне, їм залишається всього один день до кінця відпочинку і повернення додому (і в передостанній день інтровертна Софія, котру, як і дуже багатьох підлітків, гризе ціла купа пригнічених ненависних почуттів і до оточуючих, зокрема до нової татової жінки, і до самої себе, знайомиться з юним африканським нелегалом, який приплив сюди, як і сотні чи тисячі інших, на одному з тих хлипких човнів, що постійно тонуть чи перевертаються, чи просто зникають в океані на шляху до мрії про краще життя).

Прокинувшись в останній день відпустки, герої дізнаються з новин і численних постів у соцмережах, що в Україні розпочалася повномасштабна війна і що росіяни атакували ракетами ледь не всі українські міста, а піші ворожі війська майже дійшли до столиці. В аеропорті вони бачать, що їхній рейс і загалом всі рейси до Києва тимчасово скасовані, тож, не маючи варіантів, повертаються назад до готелю і заселяються знов (де адміністрація, зважаючи на ситуацію, пропонує безкоштовне проживання). Здавалося б, щасливі родинні канікули біля моря продовжуються, можна далі ніжитися на пляжі і плавати, і відвідати екскурсії, на які не встигли (приміром, сходити до сплячого вулкана), і радіти, що пощастило бути далеко від війни та вибухів… Але, звісно ж, «відпочинок» у статусі біженців радикально відрізняється від відпочинку туристів. Довкола ніби те саме, ті самі морські хвилі, той самий пісок, ті самі гарні краєвиди, екзотична їжа, вечірні танці і коктейлі, і дещо нав’язливі продавці типово курортних дрібниць на кшталт браслетів і амулетів з ракушок… Але відчуття вже абсолютно інакші.

Сцена за сценою, крок за кроком, репліка за реплікою ми спостерігаємо, як страшна звістка про події на батьківщині впливає на самопочуття і світовідчуття персонажів, сприймання себе, одне одного і сторонніх, яких ясно що не надто хвилюють кров і сльози у якійсь чужій країні, особливо тут, на курорті, де реальна реальність поступається короткочасній ілюзії райського задоволення і де ніхто не хоче думати про погане і думати взагалі, де ніхто не є тим, ким є насправді, і всі однаково є безтурботними відпочиваючими, окрім тих раптових винятків з правил, що з туристів перетворилися на вимушених номадів, що зовні нібито виглядають тими самими відпочиваючими у шортах і шльопках, а всередині почуваються геть загубленими у часі і просторі, дивними подорожніми без місця і цілі, що зависли в повітрі, як гелієві кульки.

Для малого Феді, котрий ще мало що розуміє, нічого не змінюється, але поступово зростаюча агресія між батьком і Настею давить на дитячу психіку, і хлопчик то радіє морозиву, як і раніше, то впадає в істерику чи намагається заховатися в оманливо безпечний куточок тиші та спокою. Чоловік і жінка постійно сваряться і звинувачують одне одного у дрібницях через свій внутрішній страх і повне нерозуміння, що і як робити далі. А Софія ще більше заглиблюється у свою і без того глибоку і темну юнацьку депресію, пов’язану і зі смертю матері, і з появою мачухи, і з очевидними комплексами щодо власної зовнішності (ми бачимо, що навіть на пляжі дівчина не знімає футболку, уникає спілкування і з ледь помітною заздрістю чи захопленням дивиться на фігуристих іспанок у купальниках), а тепер ще й із моторошним словом «війна», котре з категорії просто слова перейшло в категорію реальної і близької (навіть через тисячі кілометрів дистанції) дії.

Під лагідним сонцем в людях, що ще вчора були звичайними і звичайно щасливими курортниками, зростає нелагідна, ріжуча агресія, котра то плаває більшими та меншими хвилями всередині самої родини, то знаходить очікуваний грубий вилив на адресу російської компанії за сусіднім столиком, яка у відповідь лише відмовчується і продовжує «жувати»…, то стикається із ще більшою та небезпечною «водійською агресією» на дорозі, на яку сама наривається, бо паніка і лють всередині потребують виходу назовні.

На екрані періодично з’являються морські хвилі, як перебивка, але за кадром при цьому звучить не шум моря, а гудіння-ревіння ракетного двигуна (війна, як усі ми тепер знаємо, ледь не кожний гучний шум трансформує у відчуття небезпеки, і зламана війною психіка змушує жахатися навіть тих звуків, що раніше асоціювалися зі святом і святкуванням, як то феєрверк, під який наприкінці фільму ридає самотня і налякана, і незгодна з тим, що навколишнє європейське життя продовжується і нічим не відрізняється від вчорашнього «довоєнного», Софія). Це гудіння-ревіння також схоже на звук діючого вулкана. І той сплячий вулкан, до якого йдуть на не дуже вдалу екскурсію-похід батько, матір, донька і син, – це спляча війна і спляча велика трагедія, і спляча катастрофа, і сплячий великий злам, і спляча боротьба…, котра одного шокуючого ранку перетворюється на діючу, і виверження, і вогонь її уже не спинити і не заморозити.

Анастасія Лях

Під вулканом

2024 рік, Польща

Продюсери: Аґнешка Ястшебська, Міколай Лізут

Режисер: Даміан Коцур

Сценарій: Даміан Коцур, Марта Конажевська

У ролях: Роман Луцький, Анастасія Карпенко, Софія Березовська, Федір Пугачов

Оператор: Микита Кузьменко

Тривалість: 102 хвилини/ 01:42