Морена

Що занадто – то Морена. Рецензія на треш-фільм року

У 2023-му я подивився «Вересень» Георгія Фоміна, після якого думав, що більшого трешу в українському кіно годі й чекати. Не подумайте, вітчизняний кінематограф, як і будь-який інший у світі, продукує достатньо стрічок, яким би краще було не виходити, бо вони потрібні хіба що для задоволення его їхніх творців чи витрачання отриманих бюджетних коштів. Але є категорія, як вже названий «Вересень», над якими працюють талановиті люди, яких чекаєш, але все йде не за планом, і шлях на екрани розтягується на роки, а то й десятиліття. Коли ж фінальний результат таки потрапляє в прокат, то навіть головний актор, представляючи його, вибачається за те, що в них вийшло. Але це не заважає закрити гештальт і навіть отримати guilty pleasure від перегляду.

Подібна доля спіткала фільм «Морена» від «Ганзафільм», який отримав держфінансування і знімався у 2017 році, вийти мав у 2019-му, але з тих пір лежав на полиці, забутий усіма. Хтось з акторів перехрестився й забув, сподіваючись, що не доведеться червоніти за свою роботу. Хтось, навпаки, засмутився, бо вже всім друзям та колегам розказав, що зіграв головну роль у фолк-горорі, а підтвердження цьому немає. Проте доля, схоже, дала стрічці шанс. А може FILM.UA надихнулися неочікувано високими зборами кепського горору «Конотопська відьма», і вирішили ризикнути.

«Морена» мав бути українським фолк-горором на кшталт «Відьми» Роберта Еґґерса чи «Сонцестояння» Арі Астера. Принаймні автор і режисер Сергій Альошечкін саме таким задумував цей фільм і так описував його акторам. До речі, не плутайте Сергія з двома його братами, Олександром та В’ячеславом, які також знімають горори («Синевир», «Чунгул»). Адже саме Сергій «підсадив» братів на цей жанр, і лише в нього вийшло дійсно непересічне кіно.

Отже, «Морена» розповідає про пару закоханих, Юрка та Аню, які приїздять до батьків у Ворохту відпочити. Як і належить молодим героям горору, вони красиві, хтиві і мріють поїхати в Турцію, для чого Юрко навіть взявся вчити англійську. Але поїхати вони зможуть хіба з глузду, адже саме час Івана Купала, і місцева відьма Іванка, яку кличуть Мореною, поклала око на Юрка.

З такого синопсису Альошечкін виписує історію справжнього детектива у стилістиці спершу містичного трилера, потім екшна, горора (включно з бодігорором), без сумніву комедії і еротики. Ви ж пам’ятаєте, що кіно задумувалося серйозним, тож сценарій ряснів купою цікавих ідей та відсилок. А оскільки це авторський фільм (Альошечкін його власноруч написав, поставив, зняв і навіть спецефекти сам вигадував й давав настанови команді, як їх реалізувати), то нічого з сценарію, судячи з усього, не видалялося.

В результаті, якщо описати фільм «Морена» одним словом, то це буде «надмірно». Адже у фільмі на годину-сорок і бюджетом понад 38 мільйонів гривень (половина профінансована державою) напхали стільки всього, що під кінець глядача буквально зносить шквал емоцій. Причому дуже різних, від щирого страху і співпереживання героям до обурення чи реготу.

І зрозуміти можна всю публіку. Судіть самі, у стрічці є сцени сексу (включаючи натяки на анальний), купа оголених тіл (реально, стільки прекрасних грудей ви ніколи не бачили і навряд побачите в українському кіно, хіба що хтось порно зніме), жарти на кшталт «I play with his balls» (які написав сам Ілля Валянський, виконавець ролі Юрка), поліцейський екшн з повноцінним штурмом маєтку силовиками у бронежилетах з автоматами наперевіс, екшн-горор з наплигуванням голої героїні на людей і розриванням горлянок, немов у «Блейді», чи затягуванням і шматуванням їх на деревах, немов у «Хижаку», боді-горор із загримованою відьмою, яка лиже своїм шершавим язиком обличчя головному герою (привіт, «Чужий»).

А які тут спецефекти? Це ж просто космічного рівня фантазія у автора. Будуть й розірвані ланцюги, що трощать меблі (зняті в мініатюрі моделі), і вогонь, який лупить через дах будинку, немов із сопла ракети, і польоти та стрибки героїв (під час яких Валянському ледь спину не зламали, так його кидали на коробки). Як бачите, для треш-фільму набереться достатньо елементів. Мені це все нагадало «Бомжа із дробовиком» Джейсона Айзенера, тим паче, що у фіналі герої луплять по відьмі саме з помпових рушниць.

За що цей фільм можна розкритикувати? О, тут безмежне поле можливостей. Перш за все, діалоги, які немов написані школярем на перерві, настільки вони короткі, примітивні й нелогічні. Додайте сюди нестерпну акторську гру (де одні страшенно переграють, як Василь Баша, а інші недограють, як Віталій Ажнов) і дубляж (бо фільм знімали у 2017 році звісно російською мовою, а тепер переозвучили українською), і ви отримаєте відчуття, немов комусь з режисерів телевізійної реклами дали солідний бюджет і попросили зняти повний метр.

А яка тут кольорокорекція. Часто фільм, знятий на тлі прекрасних Карпат, виглядає, немов фото людини, якій вперше дали смартфон і показали фільтри для фото. Тож вона викручує HDR на максимум так, що дерева стають насичено смарагдовими, а обличчя людей – бронзовими. Це ріже око, але лише в ті моменти, коли на екрані не йде дощ. А він тут трапляється частіше, ніж у фільмах нуар. Звук у стрічці такий, що важко відрізнити агресивний поцілунок від поїдання яблука, а музика – немов з першого-ліпшого стоку, який трапився при пошуку в Google.

Тож не дивно, що Таїсія-Оксана Щурук, виконавиця ролі Ані, та Віталій Ажнов, який зіграв її однокласника й залицяльника, нині відхрещуються від цього кіно і, певне, бажали б залишити його на полиці довіку. Щурук відтоді як 19-річною знялася у «Морені» вже встигла попрацювати у серіалі «Перші ластівки» та фільмі «Джура-королевич», а Ажнов перевтілився у самого Малевича, фільм про якого вийде наступного року.

Але мені все ж ближче підхід Валянського, який зрозумівши, що вийшов треш, вирішив не відмовлятися чи високочоло клеймити критиків, а просто угорати разом з усіма. Хоча й каже, що в кіно більше ні ногою.

Фільм «Морена» вийшов не просто треш-горором і не банальним нудним кіно, що претендувало бути хорошим, проте недотягнуло. О ні, це робота, якою автор мітив високо, проте, здається, надмірність ідей у сценарії просто перекинула його на спину, а постріл стався у небо. В результаті маємо кіно, що по праву має називатися головним треш-фільмом сучасного українського кіно. На підтвердження непересічності досвіду від перегляду стрічки варто додати, що «Морена» взяла головну премію від Tokyo Horror Film Festival, а японці знані поціновувачі незвичного.

Очільник Держкіно Пилип Іллєнко, за час роботи якого фільм виграв пітчинг, казав: «Такого ми ще не фінансували. Зрештою, я навіть не пригадаю, щоби в Україні таке знімали». Тож, коли автори фільму заявляють, що такого ви ще не бачили, вони не брешуть. І, зважаючи на результати касових зборів куди менш приємної «Конотопської відьми», а також відгуки критиків, яким поталанило побачити фільм на фестивалі «Миколайчук OPEN» та закритих показах, «Морена» має всі шанси знайти свого глядача у кінотеатрах з 5 грудня. Сподіваюсь прокат буде успішним хоча б тому, що Сергій Альошечкін отримає відсоток від заробленого фільмом, який лежав на полиці з 2018 року.

Дмитро Сидоренко

Морена

2024 рік, Україна

Продюсер: Дмитро Кравченко

Режисер: Сергій Альошечкін

Сценарій: Сергій Альошечкін

У ролях: Таїсія-Оксана Щурук, Ілля Валянський, Ірина Громадська, Василь Баша, Віталій Ажнов, Олександр Мельник, Вадим Залеський, Олександра Коваленко, Катерина Міщенко, Наталія Глоба, Остап Дзядек

Оператор: Сергій Альошечкін

Композитор: Олександр Сошальський

Тривалість: 105 хвилини/ 01:45