Не бути порожнім місцем. Рецензія на фільм «Громовержці*»

01.05.2025 Рецензія

Це найпришелепкуватіша з моїх місій.

Червоний Захисник

Marvel Studios закриває п’яту фазу MCU своїм 36-м фільмом, і це не нові зоряні «Месники», а «Громовержці*» (Thunderbolts*) – фільм про загін з антигероїв, яких викинули з усіх фронтів і зібрали в один не надто злагоджений гурт. Поставив цю комікс-екзистенційну драму Джек Шреєр (знайомий глядачам за серіалом «Сварка»), а за сценарій відповідають Ерік Пірсон («Тор: Раґнарок», майбутня «Фантастична 4») і Джоанна Кало (сценаристка «Коняки БоДжека» та спів-шоуранерка «Ведмедя»).

Ідею цього фільму Джеймс Ґанн запропонував Кевіну Файгі ще у 2014 році, проте втілити її вдалось лише зараз, коли Ґанн уже зняв «Загін самогубців» і перейшов до конкурентів з DC, а Marvel тепер змушена наздоганяти. В кращих традиціях Marvel Studios Файгі спершу хотів зачекати результатів ґаннівських «Вартових галактики», а після того, як проєкту таки дали зелене світло, сценарій кілька разів правили, а зйомки, що проходили у 2023 році, переривалися на голлівудські страйки. Через дозйомки стрічка запізнилася в прокат майже на рік, посунувши таким чином прем’єру нової «Фантастичної 4».

Отже, на сцені – Єлена Бєлова (Флоренс П’ю), сестра Наташі Романофф, з досвідом найманки, яка на старті фільму скаржиться зв’язаній жертві на те, що в середині неї – якась порожнеча. І, як виявляється, вона не одна така. На черговому завданні, куди її вкотре відправляє графиня Валентина Аллеґра де Фонтейн (Джулія Луї-Дрейфус), голова ЦРУ і колишня CEO сумнівної компанії OXE Group, Єлена зустрічає цілу групу героїв другого сорту, що стали найманцями. Тут вам і провальна версія Капітана Америки Джон Вокер (Ваятт Расселл), і жертва експериментів над дітьми Примара (Ганна Джон-Кеймен), і мовчазна Таскмастер (Ольга Куриленко), і Червоний Захисник (Девід Гарбор) – тато Єлени, єдиний радянський супергерой, який тепер більше схожий на Санту, що пустився берега. Якби ця команда була музичним гуртом, то виступала б на розігріві у розігріву.

«Громовержці» (Thunderbolts)

Для розуміння передісторії бажано ознайомитися з серіалом «Сокіл та Зимовий солдат», який і представив світу графиню де Фонтейн, котра у фіналі завербувала Вокера. Єлену ж вона найняла у сцені після титрів «Чорної вдови». Проте багато про графиню Marvel у своїх проєктах нам не розповіла, хіба що саме її компанія перекупила башту Месників, що належала Тоні Старку.

Щодо Єлени і решти найманців ідея графині не в тому, аби дати їм шанс на спокуту, а, навпаки, прибрати як докази її корупційної діяльності. Але не так сталося, як вербувалося – бо навіть лузери не хочуть бути розхідним матеріалом. У гру також вступає Бакі Барнс (Себастіан Стен), колишній Месник, колишній зомбі-кіллер, а тепер – народний депутат всесвіту Marvel (жарт лиш частково, адже він реально тепер конгресмен). Бакі береться очолити цю трупу нещасть, щоб перетворити її на справжню команду.

«Громовержці» (Thunderbolts)

Тут слід окремо згадати, що з шести надлюдей у фільмі троє – вроджені росіяни, а ще один росіянами створений. Видно, що Marvel вирішили визнати: найтемніші бекграунди з бідним дитинством, дослідами в лабораторіях та батьківською жорстокістю – все з-за Уралу.

Антагоністом цього загону, самоназваного на честь дитячої спортивної команди, стає персонаж на ім’я Страж – такий собі супермен без харизми, але з даром породжувати порожнечу буквально і метафорично. Сюжет натякає на боротьбу із внутрішнім вакуумом, екзистенційними кризами та нереалізованими мріями. Але щось пішло не так.

«Громовержці» (Thunderbolts)

Бо як блокбастер «Громовержці» радше схожі на затяжний пілот серіалу: екшену мало, і той шаблонний. Marvel намагалася «повернутися до витоків»: мінімум графіки, максимум трюків (П’ю вирішила зіграти у Тома Круза і наполягла на тому, аби самотужки стрибнути з парашутом з хмарочоса у Малайзії), фокус на людяності. Але коли ти дивишся супергеройське кіно – хочеться трохи більше, ніж просто дотепні діалоги та тонкий шар моралі.

Рятує фільм від провалу гумор, особливо від персонажа Девіда Гарбора, смішним вийшло не лише його пузо у червоному костюмі, але й життєві настанови доньці та мотиваційні спічі команді. А от решта героїв змагається, у кого з них драматичніша історія за плечима. Десь на цьому перехресті легкого старомодного супергеройського кіно з гумором та драми людей, що втратили ціль у житті, зупинилося це кіно.

«Громовержці» (Thunderbolts)

Сюжет місцями обривається, драматургія провисає, екшн не вражає, хоч і знімали для IMAX. Але в «Громовержцях» є щось людське і старомодне, що часто губиться в бравурних глянцевих блокбастерах: історія про людей, які почуваються непотрібними й шукають спосіб не бути порожнім місцем. Це фільм про те, як навіть другим складом можна вийти на поле і дати гідну гру. А якщо пощастить – ще й опинитися на коробці з пластівцями. Не «Месники», звісно. Але й не соромно.

Дмитро Сидоренко

«Громовержці» (Thunderbolts)