Сплітсвіль (Splitsville)

Навряд чи варто вірити напису на постері, бо найсмішнішою комедією року «Сплітсвіль» може здатися лише тим глядачам, котрі не бачили «Голий пістолет». Однак це дійсно доволі смішна, смілива, незаангажована, легко проблемна комедія про дорослі (зрілі) стосунки і перипетії та глухі кути, що трапляються геть у кожному шлюбі. Позбавлена сентиментів і мелодраматизму, стрічка режисера і сценариста Майкла Ковіно (котрий також зіграв одну з чотирьох головних ролей на пару зі своїм співавтором Кайлом Марвіном) ділиться різними способами і про те, як зруйнувати подружнє життя, і про те, як його вберегти чи у крайньому разі реанімувати після серйозної (майже смертельної) травми.

Жіночу компанію Марвіну і Ковіно склали зіркові Адріа Архона і Дакота Джонсон, які зобразили дружин (Ешлі і Джулію) найкращих друзів Кері та Пола відповідно. Цікаво, що одним із найглибших діалогів (який на перший погляд таким зовсім не здається, і це ключовий принцип комедійної архітектури від Ковіно і Марвіна: ретельно ховати за примітивом і легковажністю справді серйозні психоемоційні питання) є кілька майже непомітних реплік у відкриваючій сцені, де Кері та Ешлі їдуть в автівці, Кері кермує, а Ешлі розстібує йому гульфика і починає гратися з членом, після чого, чого і варто було очікувати, стається аварія, проте не з ними, а з машиною, що їхала позаду і намагалася їх об’їхати, бо тачка Кері через сексуальні забави за кермом увесь час петляла…; в тій аварії помирає жінка, над якою Кері стоїть з оголеним пенісом, що стирчить зі штанів, а Ешлі робить трупу масаж серця… і зрештою, повернувшись до свого авто, наважується просто посеред шосе розірвати шлюб (недовгий, однорічний), адже зізнається, що жадає сексу з іншими… Так от перед ДТП і радикальним зізнанням Ешлі дорікає мужу, що в того геть немає друзів, окрім Пола, на що Кері відповідає, що «вона є його другом»… У невеличкому обміні нібито не надто суттєвими фразами насправді криється одразу кілька важливих дилем, здатних максимально впливати на внутріподружні стосунки: відсутність кола альтернативних знайомств у когось одного всередині шлюбу сильно обмежує периметр спілкування, причому для обох, а ставлення до партнера як до найкращого друга має і великі плюси, і великі мінуси.

Шок від новини про розлучення жене Кері крізь поле (причому буквально) прямісінько до будинку близького товариша Пола, котрий уже багато років одружений із Джулією, й у відповідь на жаління та розпач Кері пара, в якої начебто все бездоганно, ділиться двома своїми секретами: по-перше, вони ніколи не розлучаться, бо мають спільні гроші і дитину (на відміну від Кері та Ешлі, в котрих немає ані дітей, ані статків); а по-друге, вони уклали між собою усну згоду на відкриті стосунки, себто дозвіл обом мати сексуальні зв’язки на стороні… Пікантний секрет про взаємини Пола і Джулії штовхає Кері на два вкрай рішучі вчинки: по-перше, він спить із Джулією і закохується в дружину друга, а по-друге, повертається додому до Ешлі із пропозицією мати свободні стосунки і вільно приймати її коханців/ коханок в необмеженій кількості…

«Сплітсвіль» цілком відповідає своїй промовистій назві, котра складається зі слів «спліт» і «віледж» і буквально означає «селище/ містечко, де все роз’єдналося, розшарувалося і перемішалося». «Split», між іншим, може перекладатися і як «розщеплення», і як «сплетення», і навіть як «листковий виріб». Саме усе це разом і відбувається в сюжеті Марвіна і Ковіно (котрі нарочито сплітують, наче у грі в блекджек, свій антимачо чоловічий тандем зірковими красунями Архоною і Джонсон): те, що здається пласким коржиком, перетворюється на багатошаровий листковий пиріг, а хаос розриву виявляється підконтрольним організованому порядку переплетіння, в ході якого проста форма утворює набагато складнішу структуру.

З одного боку, некласичний, нетрадиційний, антиконсервативний ромком (котрий серед іншого цинічно висміює романтичні листи; жорстко глузує над фокусником-менталістом, котрий у максимально недоладний момент висловлює почуття через щиро тупий трюк з метафорою зворотної вазектомії; сміливо вплітає у плутанину свого свінгер-клубу не тільки дорослих, а і дитину, в котрої з’являються одразу двоє татусів, що ще вчора були татком і татковим другом; підкреслює безглуздість зацикленості на одній людині через жінку-копію Дакоти Джонсон…) пропонує набір невибагливих, непристойних, невибагливо непристойних і пристойно невибагливих жартів на кшталт того самого пеніса, котрим світить Марвін; спалених і намальованих косметичним олівцем брів на обличчі знову ж таки Марвіна, котрий випробовує свій поріг оголеності, дурощів і антимаскулінності; одразу двох сцен із золотими акваріумними рибками, що навряд чи сподобаються зоозахисникам, бо спершу рибки потерпають через чоловічу бійку і зазнають не надто вдалого спасіння з розтрощеного акваріуму у ванну, а потім інші рибки, виграні на ярмарку розваг і запхані у наповнені водою пакетики, вчаться літати на американських гірках…; відвертого кепкування з породи лабрадудль, яка утворилася шляхом розщеплення і сплетіння лабрадора-ретривера і пуделя і являє собою так само не зовсім зрозумілу і кострубату конструкцію, як і гібридне схрещення персонажів «Сплітсвіля».

З іншого ж боку, фільм ховає напрочуд нетривіальні смисли там, де їх віднайти зовсім не очікуєш і навіть не намагаєшся розкодувати, на кшталт, приміром, фрагмента, в якому переспати намагаються Ешлі та Пол, оскільки Кері та Джулія вже переспали. «Якщо знову не передумаєш, я вдягну штани. Рахую до п’яти. Раз… – Два, три, чотири, п’ять. – … Два…». Якщо покопирсатися, можна дійти думки, що в будь-яких більш або менш вдалих стосунках хтось один (ясно що фігурально) завжди рахує швидше за іншого, себто ухвалює рішення більш рішуче та менш зважено, а другий тим часом продовжує вести свій власний сповільнений відлік, і саме таким чином формується та шириться прірва між ними… Напевно що найважливіше у стрічці Ковіно і Марвіна, що наприкінці спричинений заплутаними бажаннями хаос лише умовно і формально розкладається по впорядкованих полицях. Насправді ж автори лишають глядачів з шорсткою кисло-солодкою ідеєю про те, що жоден з нас, ні чоловік, ні жінка, в яких би шлюбах і романах ми не перебували, геть не усвідомлює, не знає і не може розібратися, чого саме хоче… Тобто всі ми, як дійсні або потенційні половинки певного селекційного союзу, точно знаємо лише одне: що весь час бажаємо чогось відмінного від того, що на сьогодні маємо…

Анастасія Лях