Марк Руффало грає оперативника ФБР у новому кримінальному міні-серіалі від автора філігранно детективної «Мейр з Істтауна» Бреда Інгелсбі. Як і минулого разу, сценарист занурюється в ментальні проблеми позбавлених всілякої гламурності та кінематографічності мешканців провінційної Америки і насамперед вимальовує твердими повільними мазками сімейно-побутову й особистісну драму, де внутрішня і зовнішня тупиковість є недугою одночасно й індивідуальною, і колективною…, а вже потім вдається до заявленого жанру, будь то детектив, кримінал, поліцейський трилер чи щось інше.
Сюжет розгортається на сірих задвірках Філадельфії, штат Пенсильванія (і це те саме або інше дуже схоже філадельфійське передмістя, де жила і працювала сержант-детектив поліції Мейр Шиєн у виконанні Кейт Вінслет…; власне сам Інгелсбі народився і виріс на філадельфійських околицях, у субурбіконі під назвою Бервін з населенням менше чотирьох тисяч осіб, і хоча туристичні путівники описують Бервін як «найкраще місце для життя у Пенсильванії», очевидно, що Інгелсбі запам’ятав вузький край дитинства та юності по-своєму). Федеральний агент Том Брендіс (Руффало) через сімейні обставини (його син сидить у тюрмі, і батько хоч і приїздить з передачами, та безпосередньо бачитись не хоче, навіть тоді, коли випадково потрапив своїм приїздом якраз у години відвідувань) вже певний час не займається оперативною роботою, натомість перекладає, як то кажуть, папірці, зокрема представляє Бюро на ярмарку вакансій, самотньо сидить зі своїм не надто привабливим стендом і буклетами та кволо заохочує проходячих повз молодиків вступати до федеральних правоохоронних лав.
Однак начальниця, котру відправляють на пенсію (бо вона стара і груба, а обличчя ФБР мають виглядати молодо, красиво, толерантно, трендово), вимушено висмикує Брендіса з його паперового життя і дає реальне польове завдання: зібрати опергрупу, облаштувати штаб, скласти план і впіймати трійцю озброєних серійних грабіжників у геловінських масках, які тероризують місцевих наркодилерів і зухвало обкрадають один за одним наркопритони. Звісно, законникам нібито немає резону захищати брудні гроші наркоторговців, однак нахабні невідомі нальотчики посіяли хаос серед наркобанд, конкурентні шайки підозрюють одна одну, жадають помсти, а це чревате масштабними кривавими розправами на вулицях.
Паралельно нам показують життя лідера відчайдушної трійки. Це звичайний… сміттяр і батько-одинак двох неповнолітніх дітей (Том Пелфрі з серіалів «Озарк», «Гарна дружина», «Любов і смерть»). Удень він непомітно вивозить на сміттєвозі побутові нечистоти, очищає вулиці філадельфійського передмістя (де, може, і «завжди сонячно», проте ментальний клімат не співпадає з географічним) від чорних мішків на тлі мішкуватої сірості, а вночі очищає від брудних грошей брудні злочинно-маргінальні лігва. Не тому, що Робін Гуд, а тому, що на смітті багато не заробиш і його фінансово-соціальна особиста ситуація перебуває в явній кризі: нещодавно загинув брат, разом із дружиною та дітьми позбавлений власного житла сміттяр Роббі Прендергаст переїхав у братів будинок, але жінка дуже скоро просто втекла шукати щастя деінде (оманливо гадаючи, що інші діри чимось кращі за філадельфійську), а повнолітня племінниця, донька померлого брата, вимушено зробилася молодою матір’ю і ґаздинею в домі, хоча така роль аж ніяк не вписувалася в її дівчачі надії і сподівання.
Сам же сміттяр – хороший батько і людина більше моральна, ніж ні – теж усе ще не полишив сподіватися… на те, що знову матиме повноцінну сім’ю (адже активно переписується на сайтах знайомств, де когось можна знайти на одну ніч, а когось, якщо пощастить, і на ціле життя), зможе її забезпечити, зав’яже з грабунками і… все якось владнається… навіть тут, у цій філадельфійській дупі, де його діти так само, як він колись у дитинстві разом із братом, стрибатимуть у холодний місцевий кар’єр і плескатимуть перед стрибком крижаною водою по тілі, щоби те звикло і серце від холодового шоку не зупинилося… Це, власне, і є суть нашого існування: наполегливо формувати звичку до скрути, аби скрута тебе не вбила раніше відведеного строку.
З перших же кадрів автори серіалу дають нам, глядачам, зрозуміти, що протагоніст і антагоніст, попри те що перебувають по різні сторони барикад, мало чим відрізняються один від одного (Бреда Інгелсбі категорично не цікавлять картинні історії, де хороший хлопець ловить поганця і питання добра і зла є чітким, двоколірним, зрозумілим…; його понад усе захоплює сірість в усіх буквальних і фігуральних смислах). Обидва – батьки-одинаки двох дітей (крім сина, що сидить у в’язниці, федерал має дорослу дочку, стосунки з якою привітно-натягнуті), що намагаються бути кращими татами, ніж виходить; обидва роблять свою справу, бо так треба, а не тому, що то їхнє покликання чи відображення ментального коду (коду бути порушником чи коду бути стражем порядку). Обидва точно не плутають мораль з аморальністю, проте стомленість від життя інколи запроторює мозок і відчуття в рідке липке лайно невизначеності та фрустрації.
Треба сказати, що назва Task (перекладається як «завдання», «обов’язок») якраз і говорить не промовисто, але лаконічно і ясно про те, що справа – це просто справа, діло – це просто діло, поза якими ми є кимось іншими, кращими або гіршими, точно складнішими і вразливішими, та історія наша подекуди несправедливо обмежується одним тільки «завданням»… Том Брендіс не хоче повертатися в «поле», його влаштовує роздавати нікому непотрібні буклети (поліграфічне сміття), але змушений вигрібати буквальні смердючі відходи і плісняву з того притона, котрий керівництво йому пожалувало як штаб-квартиру. На eBay він замовляє собі бінокль, бо любить спостерігати за рідкісними пташками. Любить купувати черешневий сорбет у джелатерійному кіоску, де підробляє донька. Любить… не робити те, що доводиться робити, проте… завдання є завдання.
Молода зелена (власне, там усі молоді зелені, крім самого Брендіса) членкиня опергрупи набагато більше переймається інтимними негараздами, люто ділячи з колишнім нареченим весільні подарунки, ніж роботою (котра випадково чи невипадково потрапляє у спам, бо там їй напевно і місце). Можливо, про це Інгелсбі і написав свій сценарій, в якому детективу (як минулого разу, щоби сподобатися аудиторії) точно не буде: робота – це просто робота, вона або відволікає від надто важких думок, або напружує, або виконується механічно за багаторічною звичкою, або є вимушеною, або прийнятною…, проте для кожного з нас вона (навіть та, що типу улюблена) є лише ширмою, за котрою ховаються нескінченні психологічні проблеми родини і власного «я», невисказані вголос свіжі або ж уже міцно загустілі і закостенілі мрії про втечу від стабільно сірої (а хіба ж існує десь якась інакша?..) дійсності, котру нам немилостиво визначила вперто дальтонічна доля.
Анастасія Лях
Завдання (Task)
2025 рік, США
Продюсери: Бред Інгелсбі, Марк Руффало, Пол Лі, Марк Ройбел, Джеремая Загар, Саллі Річардсон-Вітфілд, Рон Шмідт, Девід Крокетт, Габріель Магон, Голлі Раймон
Режисери: Джеремая Загар, Саллі Річардсон-Вітфілд
Сценарій: Бред Інгелсбі
У ролях: Марк Руффало, Том Пелфрі, Емілія Джонс, Фабієн Франкель, Рауль Кастільо, Елісон Олівер, Марта Плімптон, Джемі МакШейн, Сем Кілі, Тусо Мбеду, Оуен Тіг
Оператор: Алекс Дісенгоф
Композитор: Ден Дікон
