Підноготна (The Lowdown)

У цьому серіалі в жанрі неонуарного чорнокомедійного вестерн-детективу Ітан Гоук грає динозавра в ковбойському капелюсі, котрий, надто зухвало шукаючи правду і по-донкіхотськи борючись із корупцією гострим памфлетним журналістським словом, неглибоко схованим у вузьких штанях, намагається звільнити місто Талса (штат Оклахома) від ультраправих політиків. І ні, попри ту саму локацію «Підноготна» зовсім не схожа на серіал зі Сталлоне «Король Талси». Радше вона нагадує ранніх братів Коенів, але таких, які трохи менше зосереджені на своєму стилі і трохи більш розслаблено, по-растаманськи, більш безладно і неохайно почуваються в достатньо вузькому (і водночас достатньо широкому) кінематографічному периметрі брехливої нечистоплотної Америки.

Сюжет починається з того, що після публікації викривальної статті (авторства місцевого скаженого правдошукача і «правдознавця» Лі Рейбона) один із членів правлячої тамтешньої родини нібито кінчає життя самогубством, розносячи собі мізки за письмовим столом власного кабінету, де у шафах сховані і скелети, і садомазохістські іграшки, і цінні книжкові видання. Та насправді бідолашний зовсім не був головною мішенню нещадної критики Рейбона. Покійник був лише незручним братом (гомосексуалом і «дефективним» недолібералом) авторитетного губернатора-консерватора Дональда Вошберга (Кайл МакЛоклен), котрому перед скорими виборами «неправильний» брат був скрюченим пальцем у дупі…

Невгамовний Лі Рейбон (який завжди виглядає добряче пом’ятим, хоч і тверезим; цитує, ну звісно ж, Чарльза Буковскі; живе у книжковій крамниці; ніколи не має грошей; у минулому точно був і хіпі, і рокером, і растаманом, і пізнім бітником, і раннім хіпстером, і тим незібраним воїном незаасфальтованих доріг, який нестворений для шлюбу, побуту, батьківства, кухонного гарнітура, офісної роботи і регулярної зарплатні) намагається довести, що банда скінхедів працює безпосередньо на губернатора, котрий як істинний білий расист і скотар-капіталіст, як типовий білий крадій і ґвалтівник індіанської землі, як типовий білий (з однаково відбіленими анусом і інтелектом) трампіст, що зафарбовує сивину в рудувато-коричневий,… годує електорат жирними спічами про райський край нафти й яловичини…

Певна річ, «Підноготна» тримається перш за все на шармі Ітана Гоука, котрий розігрує трагікомедію «людини, що надто багато знала» з нігілізмом Керуака, нахабною наполегливістю Ґрети Тунберг, гостротою Боба Вудворда і Карла Бернштейна, забрьоханою нечепурністю Коломбо і ненав’язливою пародією на занепокоєння сучасних демократів, яких на вулицях Талси вдень з вогнем не знайдеш. Як і має бути в неонуарі, пошуки хоч смертельно стомленого, хоч смертельно бадьорого протагоніста так чи інакше все рівно ведуть його до зашморгу чи до канави… За стилістикою подекуди здається, що Коени зустрілися із Шейном Блеком, але, побувавши на локації в Талсі, всі троє, замовивши в тамтешній забігайлівці на сумнівно ранній сніданок млинці, каву, пиво і віскі, почали рефлексувати щодо вимирання вільних Штатів, паперових книг і олдскульної публіцистики.

«Немає нікого гіршого за білого, котрому не все одно», – каже Лі Рейбону чорношкірий приватний сищик, який стежить за Рейбоном, поки Рейбон стежить за Вошбергом, поки Вошберг стежить за псевдодемократичним обличчям свого фашизму. І звісно в реальності такий невгамовний рудиментарний правдошукач і правдознавець, такий екстремально і гіперактивно небайдужий білий рано чи пізно (добре, нехай пізно, бо все ж таки білий) неминуче так чи інакше опиниться десь на узбіччі, збитий чорною тачкою без номерів, чи у провулку, підрізаний кишеньковим ножем…, або навіть відкрито серед білого дня знятий кілерською кулею… Проте є відчуття, що настирний телегерой Ітана Гоука, котрий протирає штани, протирає пилюку з інтелектуальної неформатної класики, протирає білизну з неофашистської Америки…, в ямі не скінчить, а виживе, як тарган-альбінос…

Анастасія Лях