Старість по приколу. Рецензія на фільм «Блакитна стежка»
– Що ти будеш робити в Таціоці?
– Забезпечу собі місце в раю.
Стрічка Ґабріеля Маскаро «Блакитна стежка» (The Blue Trail) мала всі шанси пройти непоміченою в українському прокаті. Вперше її показали вітчизняним синефілам у рамках Київського тижня критики, а прем’єрний вікенд співпав з кінофестивалем «Молодість», через що увага кіноманів розмита багатьма наявними опціями. Та шанс на вдале промо і успішний прокат з’явився завдяки жарту.
Сталося це після того, як комік Василь Байдак запросив у свій «Цейво подкаст» програмного директора дистриб’юторської компанії «Артхаус Трафік» Іллю Дядика. Коли розмова зайшла про «Блакитну стежку», яка на Берлінському кінофестивалі взяла три нагороди, включно з Гран-прі журі – «Срібним ведмедем», проте ризикує не знайти своїх глядачів в Україні, Байдак жартома запропонував купити права і спільно випустити її в прокат.
Жарт вийшов з-під контролю, і витрачена Василем шалена сума (одна тисяча доларів) запустила маховик підготовки стрічки й маркетингову кампанію, що завершилася зірковою прем’єрою у столиці. До озвучення стрічки долучилися як сам Байдак та його друзі – Слава Кедр, Юрій Карагодін, Володимир Дантес, Аміль та Раміль Насірови, Даша Астаф’єва – так і професіонали на кшталт Ірми Вітовської, чиїм голосом заговорила головна героїня фільму. Для дубляжу ще однієї ролі – компаньйонки головної героїні – проводили конкурс, завдяки якому знайшли 70-річну Олену Стукалову з Миколаєва, яка працювала у Державному архіві Херсонської області і робила радіо- та телепередачі у Херсонській телерадіокомпанії.
«Блакитна стежка» – це антиейджистське роуд-муві у стилі магічного реалізму. У центрі сюжету – історія Терези, активної жінки похилого віку, що відмовляється визнавати себе безпомічною. Річ у тім, що у Бразилії недалекого майбутнього усіх людей віком від 80 років уряд примусово відправляє у резервації, аби вони «не заважали продуктивно працювати молодим». Тереза ще має кілька років вільного життя, проте жорстока реальність наздоганяє жінку, коли уряд раптово знижує вік пенсіонерів до 75 років. Жінка відмовляється їхати у резервацію і вирушає у сюрреалістичну подорож ріками Амазонії, зустрічаючи на своєму шляху типових для роуд-муві диваків.
Спершу здається, що «Блакитна стежка» схожа на «Тельму» Джоша Марголіна, в якій активна й непосидюча бабця мала руйнувати усталені уявлення про обмеження похилого віку. Проте чим далі героїня просувається сюжетом, заглиблюючись в історії пересічних людей на своєму шляху, тим більше вона розуміє власну інфантильність. Адже щоденна праця, не піднімаючи голови, без зайвих роздумів, не принесла жінці нічого, окрім дерев’яного вінка навколо дверей її халупи, який влада чіпляє у знак пошани незадовго до того, як вивезти мешканця у резервацію. І тільки відкинувши цю рутину і вирушивши у подорож, Тереза починає усвідомлювати ціну власної незалежності, важливість накопичення капіталу для можливості бути справді вільною.
Робить вона це, звісно, у вельми нетривіальний, але дуже латиноамериканський спосіб – прийнявши слиз психотропного равлика й завітавши у казино, аби поставити на кін чуже майно. Та головне те, що вона врешті ясно формує свою мету і шлях до неї. Коли подруга питає її: «Навіщо тобі потрібні гроші?», Тереза впевнено відповідає: «Я збираюся купити свободу, перш ніж потрапити до в’язниці».
Цей фантасмагоричний, проте цілком життєвий погляд на проблему старіння населення у країнах з патерналістським менталітетом є дуже актуальним і для України, адже кількість працюючих у нас скоро зрівняється з кількістю пенсіонерів, але чи замислюється кожен з нас над тим, як не потрапити у пастку безпомічності наприкінці життя?
Дмитро Сидоренко
Блакитна стежка (O Último Azul)
2025 рік, Бразилія, Мексика, Чилі, Нідерланди
Продюсери: Рейчел Дейзі Елліс, Сандіно Саравія Вінай
Режисер: Ґабрієль Маскаро
Сценарій: Тіберіо Азул, Ґабрієль Маскаро
У ролях: Деніз Вайнберг, Родріґо Санторо, Міріам Сокоррас, Аданіло
Оператор: Ґільєрмо Ґарса
Композитор: Мемо Ґерра
Тривалість: 85 хвилин/ 01:25
