Цей містичний серіал абсолютно не приховує своїх нарочитих відсилок до Стівена Кінга, котрі сиплються на глядача рясно та підкреслено іронічно, ніби вшановуючи творчість майстра жаху і водночас дозволяючи собі певний скепсис щодо її інструментарію. Назва шоу і відповідного вигаданого містечка, де розгортаються події, алюзує звісно що до ключової кінгівської горор-провінції Касл Рок, а далі навколо міста густішає загадковий недобрий туман, який «забирає людей» (як у повісті «Імла»), а місцевий забобонний стариган намагається забити вхід до єдиного готелю дошками, щоби туди не потрапили туристи, бо готель буцімто проклятий і населений привидами: колись постоялець-батько зарубав там свою родину сокирою (реверанс або ж просто кивок романові «Сяйво»), а іншого разу там орудував скажений убивця в костюмі клоуна (привіт Пеннівайзу із глушини під назвою Деррі)…. Проте здається, автори мають намір перервати ланцюг показного наслідування несподівано оригінальним поглядом на відверто запозичені речі…
Принаймні точно великим оригіналом виступає сильно нетиповий для подібних історій головний герой у виконанні Метью Різа («Американці», «Перрі Мейсон», «Звір у мені»). Він – мер містечка Відовс Бей на ім’я Том Лофтіс, який народився і виріс із матір’ю на материку в Массачусетсі, проте дорослим повернувся й осів на острові Відовс Бей, звідки був родом його алкоголік-батько, і вже тут народився його власний син – підліток, що нині вмирає від нудьги в цій зашкарублій ізоляції і втікає по ночах дуркувати разом із друзями, бо вночі хандра острова ховається в тінях… Свого часу Лофтіс був єдиним кандидатом у мери, тож відповідно і став мером, і тепер (хоч місцеві і не сприймають його за свого, бо він тут не народився і принципово не поважає тутешні традиції свято вірити в легенди та прокльони) нібито повний ентузіазму перетворити діру з темним бекграундом на туристичний райський куточок посеред Атлантичного океану біля берегів надто міфологізованої Нової Англії…, щоби тут нарешті завівся вай-фай замість стаціонарних телефонів, завібрував курортний вайб, повіяло гастрономічним реноме…, і щоби його наступній секретарці було бодай трохи менше ніж 90 і вона не йшла посеред робочого дня додому поспати… (щоби Відовс Бей уподібнився щонайменше Нантакету, пейзажі котрого ми спостерігали у міні-серіалі «Ідеальна пара», чи острову Мартас-Віньярд, який прославився як улюблене місце відпочинку Барака Обами).
Для піару мер кличе на острів тревел-журналіста The New York Times (і день, ясна річ, для іміджмейкінгу виявляється не надто вдалий: спершу легкий землетрус, потім зникнення електрики й одного старого п’яниці…), якому прагне відкрити лише світлі сторони Відовс Бей, але місцеві всупереч завзятим старанням Лофтіса встигають (бо вони начебто щиро пишаються жахастиками і реальними, і надуманими, і тими, що десь посередині) занурити гостя-рецензента в усі найчорніші сторінки суперечливої історії: і про моряків, які безслідно зникали в морі і не поверталися до дружин (звідки, власне, і назва «Бухта вдови» чи «Бухта вдів»); і про страти на вогнищах відьом; і про канібалізм у місцевій церкві під час кількаденного шторму; і про байку щодо неможливості втекти звідси на материк, якщо тут народився… Попри всі лякалки і непоборну силу місцевого марновірства в The New York Times таки виходить схвальна стаття. І час би меру з того радіти і запускати оновлений графік поромів, але проблема у тому, що Том Лофтіс сам не вірить у те, що по-справжньому не вірить у темряву Відовс Бей, і почувається… мером Ларрі Воном з фільму «Щелепи», котрий заради туристичного сезону і «літніх доларів» кидає натовп приїжджих прямісінько до пащі величезної акули-людожерки…
Власне, в образі протагоніста (його посаді, його характері, його устремліннях і навіть у його темному минулому та ще темнішому майбутньому, в його синові та у відсутності будь-якої жінки – себто жінки-жінки – поряд за винятком дивакувато-незграбної асистентки, котру ображає асексуалізований статус «за сорок», і древньої-древньої секретарки…, і вилізлої з піни океанічної та з тутешнього міфу «морської карги» чи «морської баби-яги», що вбиває самотніх чоловіків, сідаючи кислою зморшкуватою дупо-вагіною їм на обличчя) і криється центральна оригінальність проєкту. Бо ж по-хорошому (себто типово) мер маленького міста – це антагоніст і персонаж щонайбільше другого плану. На додачу виконання Метью Різа, що відмінно знається на відображенні різнокаліберних граней заплутано неоднозначних натур, настільки об’ємне і деталізоване, що не вимагає жодних інших опуклих доповнень до своєї монополістської ажурно вив’язаної експресії…
І можливо, єдиною тотожно заплутаною фігурою в цій містерійній білякомедії (або радше біляжахукомедії) виступає відсторонений від сюжетної метушні хронотоп (часопростір), який, будучи широко відчиненим вікном в оповідання «1408» (так, мер у серіалі проводить одну ніч у проклятому готелі точнісінько так само, як письменник-автор белетристики про привидів Майк Енслін), виходить за межі готельного номера і сягає периметра всього острова, де життєві роки і безцінна молодість (і не менш дорогоцінна – в діапазоні цін та їх лукавої відсутності на споживання кожним людським ротом кисню та ресурсів – адекватність) губляться (як і в усіх провінційних дірах) не в тому тумані, з якого гарчали й атакували незбагненного походження і незбагненної задачі комахоподібні й молюскоподібні монстри, а в тому тумані, що огортав загадкову незчитану жодним класично науковим підходом планету Соляріс (і тут Стівену Кінгу варто трохи позаздрити Станіславу Лему), де хвилями геть інакшого за ментально-емпатійним складом інтелекту (для котрого курорт – це найсоковитіша ілюзія, а не найсоковитіший шашлик із мідій) розмивалася межа між дійсним і бажаним…., як сьогодні розмивається межа між дійсною і бажаною Америкою (лише тому, що бажаної уже практично не існує навіть в уяві), будь то Мартас-Віньярд, Нантакет, Касл Рок, Деррі, Честерс Мілл, Ладлоу, Нью-Йорк, Лос-Анджелес чи Вашингтон.
Анастасія Лях
Бухта вдів (Відовс Бей, Widow’s Bay)
2026 рік, США
Продюсери: Метью Різ, Хіро Мурай, Кеті Діпполд, Клаудія Шин, Карвер Карашевський
Режисери: Хіро Мурай, Сем Донован, Ендрю ДеЯнґ, Ті Вест
Сценарій: Кеті Діпполд, Келлі Галуска, Ніл Кейсі, Макензі Дор
У ролях: Метью Різ, Стівен Рут, Кінґстон Румі Саутвік, Дейл Діккі, Кейт О’Флінн, Кевін Керролл, Кей Каллан, Крістіан Клеменсон, Джефф Гіллер, Ніл Кейсі
Оператор: Крістіан Спренгер
Композитор: Девід Флемінг
