З підзаголовком «Гра у хованки» несподівано, проте тотально добре (відмінно навіть) телеглядачів дістався другий сезон данського детективного міні-серіалу п’ятирічної давнини, де серійний убивця залишав на місцях злочинів незграбні фігурки каштанових чоловічків на кшталт тих, які діти майструють у школах для осінніх ярмарків чи типу того. Звісно, у другому сезоні ті самі «вільні напарники» Найя Тулін (поліцейська з Копенгагена) і Марк Хесс (слідчий Європолу з Гааги) уже розслідують геть іншу справу і ніяких фігурок із каштанів тут немає, проте шоу настільки точно і вперто продовжує слідувати заявленій першим сезоном концепції пророщення зла з ґрунту недосконалості батьківства як явища і сім’ї як осередка суспільства (автори скрупульозно дотримуються тих самих теми, ідеї і навіть лінії розслідування з дуже схожими поворотами), що назва «Каштановий чоловічок» попри безпосередню відсутність каштанових чоловічків лишається цілком актуальною. І треба сказати, хоч оригінал здавався скроєним бездоганно і в найкращих традиціях дискомфортних скандинавських нуарів про кровоточиві тріщини в швах сталевого уявлення про західну соціальну ідилію…, другому сезону вдалося перевершити бездоганність.
До Копенгагена знову повертається Марк Хесс із Гааги, котрого лікарі сповістили про важкий стан брата. Виявляється, після закритої справи «каштанового вбивці» Хесс і Найя Тулін (мати-одиначка, спадкова детективка по лінії батька і прийомного батька, котра опікується донькою-підлітком) мали доволі серйозні романтичні стосунки, проте якось Хесс просто взяв і втік від наростаючого натяку на родину назад до Гааги, про що повідомив в смс… (звісно що невипадково Хесс постає як чоловік, з якого не склався батько, а Найя – як матір із вагомими недоліками, бо ж надто зайнята роботою, що відбирає час із донькою…; втім, без недоліків батьківства взагалі не існує, інакше в ньому під маскою взірцевості ховається не сіра вада, а найтемніший жах). Повернення його збігається з професійною необхідністю Найї звернутися до нього як до слідчого Європолу по допомогу: тепер вона працює у відділі кібер-злочинів замість відділу вбивств і береться за зникнення жінки, котру перед зникненням переслідував анонімний онлайн-сталкер. Пошуки переслідувача виводять на IP-адресу десь у Східній Європі, котра раптово збігається з IP-адресою так і не знайденого сталкера, що два роки тому тероризував старшокласницю, котру невдовзі знайшли жорстоко вбитою (її нерозкриту справу попри зусилля матері й адвоката суд щойно відправив в архів).
Коли ж наступною після жінки жертвою стає чоловік, Хесс і Тулін починають вловлювати нечіткий, але намічений блідим пунктиром мотив: жінка зраджувала у шлюбі і подала на розлучення, зруйнувавши тим рішенням родинне гніздечко (чи його ілюзію); чоловік перестав спілкуватися з покинутою попередньою сім’єю (колишньою дружиною і сином), повністю переключившись на новий шлюб, аналогічно таким чином спаплюживши старе гніздо… І саме в імпровізоване гніздо було покладено тіло зниклої, а потім убитої матері, котра любила зустрічатись із чоловіками з Тіндера… (лишень убивство школярки, котру емоційно, з ненавистю кілька десятків разів ударили ножем, начебто не вписується в ряд дестабілізаторів, які розхитують і ламають соціальні систему та фундамент…, допоки не з’ясовується, що юна дівчина нібито мала таємні стосунки з жонатим…).
Символіка гнізда, птахів і пташенят у другому сезоні виступає замість символіки каштанових чоловічків, які аналогічно уособлювали родинність (каштанова мама, каштановий тато, каштанові дітки). Якщо в першому сезоні пролог відсилав у 1987 рік на віддалену ферму, де були знайдені десятки-десятки фігурок каштанових чоловічків і тіла вбитої родини, з якої вціліли лише двоє прийомних дітей…, то у другому сезоні пролог абсолютно чіткою римою відсилає у 1992-й, де екскурсійний шкільний автобус із дітками початкових класів і учителем природознавства зупиняється біля лісу на болотах, де діти, слухаючи лекцію про мох і вік дерев за кількістю річних кілець на зрізі стовбура (і мейбі, про корисні властивості каштанів), натрапляють на мертвого пташиного ембріона в розколотому яйці, що випало з гнізда, а піднявши очі нагору, бачать у гнізді крупне незграбне щойно вилуплене зозуленя (небажане прийомне дитя), що зумисно виштовхує інші яйця на землю і на неминучу загибель. «Не з жорстокості, а заради власного виживання, така природа», – пояснює вчитель. А коли діти, швидко відвернувшись від неприємної картини виживання, починають грати у хованки («ку-ку», – кричить зозуля, що підкидає власних дітей у чужі гнізда, і в природі це є напевно що найнегативніший приклад батьківства; «ку-ку», – робимо ми, коли когось шукаємо в дурнуватій грі чи по не менш дурнуватому життю), то натрапляють на тіло зігнутого в позі ембріона хлопчика всередині імпровізованого гнізда…, а зозуленя тим часом уже бездиханне лежить на болоті, наскрізно пробите (розп’яте) гілками…
Цікаво, що візуально та символічно пролог другого сезону ніби продовжує безшовною склейкою фінал першого, адже картина пробитого гіллям зозуленяти тотожна картині випадкової загибелі вбивці з першого сезону, котрого під час погоні, коли автівка врізалася в дерево, пробило наскрізь великим суком… І загалом цей серіал буквально повсюдно прошитий зв’язками, співзвуччями, алегоріями, метафорами і паралелями, одні з яких треба розгадувати, а інші можна просто спостерігати. Приміром, Марк Хесс, поки брат знаходиться в комі, змушений доглядати його канарку, що є знову ж таки алюзією до світу птахів, але варто розуміти, що канарка – пташка, котра потребує компанії, товариства (ілюзії родини), інакше неспокійно кричить і не зупиняється в своїй пташиній паніці… А мати вбитої школярки (котру, до речі, зіграла зірка культового серіалу «Вбивство» Софі Ґробьоль) попри минулі два роки ніяк не може відпустити й, одержимо тримаючись за мертву доньку, ігнорує і забуває двох інших своїх дітей, живих…, тож уперта пам’ять (про вбите дитя), наче оте вперте зозуленя, виштовхує (не з жорстокості, а виключно з природи горя) решту дзьобів із гнізда…
А десь за іншими шторами, що ховають всілякі родинні вади, увагу до дзьоба виштовхує робота… чи затверділий холостяцький світогляд, чи… купа нескінченно різних причин… І діти стають пташенятами в клітках, зачиненими в тісних футлярах незалежних від них обставин. У другому сезоні автори роблять радикально сміливий крок, який є напевно що навіть більш радикальним за смерть Неда Старка в першому сезоні «Гри престолів», смерть Меріон Крейн у перші тридцять хвилин гічкоківського «Психо», смерть Вілла Гарднера у п’ятому сезоні «Хорошої дружини»… Наприкінці третьої серії (тобто рівно посередині шестисерійного сезону) стається подія-шок, яка кардинально змінює… не хід розслідування, а радше найтвердіші детективні правила, проте разом із тим помітно увиразнює і загострює героя Міккеля Фьольсґора, котрий стає значно центральнішим і цікавішим, ніби на персонажа нарешті навели фотоапаратом різкість.
Стара божевільна сусідка педофіла-птахолюба, що клав розбещених дітей в розорені своєю ж патологією гнізда, говорить Марку Хессу, що «знає правду», що «єдина розгадала таємницю»: «за всім стоїть глобальна педофільська змова, а за змовою… Гіларі Клінтон»… Ну певна річ, в усьому винні жінки і демократи, бо саме жінки і демократи відстояли права геїв і зруйнували тим самим традиційні сімейні цінності. Очевидно що невипадково маразм старої іронічно перегукується з маразмом політичного сьогодення. І так само невипадково напористий егоцентричний захист традиційних «скрєп» напряму пов’язаний із садистськими хворими діями серійних маніяків і вбивць… або ж масових маніяків і вбивць…, адже так, володимире путін?!..
Анастасія Лях
Каштановий чоловічок, 2 сезон (Kastanjemanden, The Chestnut Man, season 2)
2026 рік, Данія
Продюсери: Мортен К’ємс Юль, Стайн Мелдґор Медсен, Мета Луїза Фольдагер Соренсен
Режисери: Мілад Аламі, Роні Езра
Сценарій: Дорте Варньо Хег
У ролях: Даніца Чурчич, Міккель Фьольсґор, Андерс Хове, Софі Ґробьоль, Катінка Лерке Петерсен, Естер Бірч, Озлем Сагланмак
Оператори: Лауст Трієр-Мерк, Себастіан Вінтеро
Композитор: Мартін Дірков
