Як не ми, то наші діти
В український прокат вийшла довгостраждальна екранізація роману Василя Шкляра «Чорний Ворон. Залишенець». Стрічка, гроші на яку почали шукати майже десять років тому, встигла змінити пару режисерів, один з яких – Єжи Гофман – відмовився від роботи через «націоналістичну, антирадянську, антиросійську і ксенофобську» суть першоджерела.
Після такого відгуку поляка не випустити кіно було б просто безрозсудно. Тож можна порадіти, що телеканал «1+1» знайшов 20 млн грн (5 млн з яких дало Держкіно) і замовив екранізацію «ТЕТ-Продакшн».
Редакція може не поділяти думку автора
Так про що ж кіно?
Головним героєм історичної драми виступає Іван Черноусов, що повертається з молодою дружиною в рідне село. Відвоювавши за царя батюшку й отримавши три Георгіївські хрести, Іван шукає мирного життя. Проте місце для цього він вибрав геть непідходяще. Адже рідна домівка знаходиться в епіцентрі боїв більшовицької армії та повстанців Холодного яру – численних козачих загонів, що протистоять червоній окупації України.
Кожна зі сторін бажає бачити вмілого вояку у своїх рядах. Тож мирне життя для Івана закінчується, так і не почавшись.
І як кіно?
Як твір кінематографії «Чорний ворон» вийшов далеким від ідеалу. Не надто великий бюджет, як для історичного кіно, та відсутність належного досвіду не дозволили вийти за рамки телевізійного формату. Вуха телепродакшену стирчать звідусіль.
Це стосується і «бідних» бойових сцен, і роботи з камерою, і мелодраматичних моментів. Кожна сутичка з ворогом тут закінчується не надто правдоподібними смертями, а ледь не кожна зустріч головного героя з дружиною – мовчазними обіймами, сповненими невимовної туги. От тільки тузі цій співпереживатимуть лише схильні до драматизму натури.
Та й взагалі, фільм явно розрахований більше на жіночу аудиторію. Бо не може у картині про військовий конфлікт бути стільки сцен з оголеними чоловічими торсами, обіймами та поцілунками. І, навпаки, мінімум нецензурної лайки, бруду й крові, та цнотливі сцени сексу.
З іншого боку, варто відмітити вдалий кастинг. Актори виглядають вельми переконливо у своїх ролях. Навіть Тарас Цимбалюк та Павло Москаль, чиїх персонажів – отамана Чорного Ворона та старшину Вовкулаку – за українською традицією зробили лицарями без страху і укропу. Та навіть в таких драматургічних рамках, коли сценарно з тебе ліплять беземоційного термінатора, актори виглядають впевнено. Особливо у найбільш драматичних сценах, яких у кожного з героїв рівно по одній.
Легше було Олексію Тритенко, що зіграв красноармійця в імпозантних червоних галіфе, та Андрію Мостренко, котрий виконав роль холоднокровного чекіста. Так вже повелося, що поганцям в кіно дають більше простору для маневру на майданчику.
Чи варто дивитися?
Незважаючи на стандартні для українського кіно вади, «Чорний ворон» цілком заслуговує на увагу глядача. Так, постановка сцен не завжди вдала. Особливо це стосується фінального бою, який мимоволі нагадав «Маскі-шоу» з їх вічним «побоїщем» у ковбойському салуні. Проте головні актори відіграють свої ролі на достойному рівні, і кіно може зачепити за живе. Допомагає цьому й робота композитора Мілоша Єліча і саундтрек від Океана Ельзи.
Це не те кіно, після якого жалкуєш про витрачені гроші. Але й не таке, що поїде на «Оскар». Проте воно важливе, бо поки наші сусіди розповідають про надмірний націоналізм, подібні фільми відкривають очі на ще одну сторінку визвольної боротьби України проти російських окупантів, котрі прийшли ніби захищати, а лишилися керувати. Самопроголошене державне утворення Холодноярської республіки проіснувало три роки з 1919 по 1922. А отаман Чорний ворон воював і того довше.
Але в часи Радянського Союзу історія повстанців замовчувалась, як і багато інших визвольних змагань. Колись вони були поховані в архівах КГБ, а нині вкриті рясним покривалом постправди та заперечень.
Як сказав головний герой: «Як не ми, то наші діти». Маючи на увазі здобуття незалежності. Те саме можна сказати й про молодий український кінематограф. Як не ми, то наші діти дочекаються того моменту, коли телевізійні продюсери та продакшени навчаться ставити дійсно велике кіно для великих екранів. Але цього не станеться без підтримки глядачів.
Дмитро Сидоренко
Чорний ворон
2019 рік, Україна
Режисер: Тарас Ткаченко
Сценарій: Тарас Антипович
В ролях: Тарас Цимбалюк, Павло Москаль, Азізбек Абдурашидов, Андрій Мостренко, Олексій Тритенко, Наталія Сумська, Ксенія Данилова
Оператор: Олександр Кришталович
Композитор: Мілош Єліч
Тривалість: 110 хвилин / 01:50
