Друге десятиріччя ХХІ століття очима програмного відділу «Молодості», найбільшого українського кінофестивалю та одного з найстаріших у світі, в рамках якого щороку демонструється понад 200 стрічок. Спростили і в той самий час, ускладнили завдання знавцям кіно рамками у 10 повнометражних кінокартин з 2010-2019 роки.
Богдан Жук, програмний координатор кінофестивалю «Молодість», куратор програми ЛГБТК-кіно Sunny Bunny
Важко порахувати кількість фільмів, які за останні 10 років подивився Богдан Жук. Адже він не лише відбирає найзухваліше кіно для «Молодості», але й подорожує світом по фестивалях, навіть встиг потрапити до складу журі премії Teddy на Берлінале у 2018-му. Саме тому він зосередився на своїх улюблених фільмах, тож і список розташований не зовсім у хронологічному порядку.
Святі мотори / Holy Motors (2012), Леос Каракс, Франція, Німеччина
Копія вірна / Copie conforme (2010), Аббас Кіаростамі, Франція, Італія, Бельгія, Іран
Вікенд / Weekend (2011), Ендрю Хей, Велика Британія
Розлучення Надера і Симін / Jodaeiye Nader az Simin (2011), Асгар Фархаді, Іран, Франція
Дерево життя / The Tree of Life (2011), Терренс Малік, США
Юність / Boyhood (2014), Річард Лінклейтер, США
Турист / Turist / Force Majeure (2014), Рубен Еслунд, Швеція, Франція, Норвегія, Данія
Мандарин / Tangerine (2015), Шон Бейкер, США
Місячне сяйво / Moonlight (2016), Баррі Дженкінс, США
Назви мене своїм ім’ям / Call Me by Your Name (2017), Лука Ґуаданьїно, Італія, Франція, Бразилія
«Це невдячна справа – робити такий топ, бо відразу постає претензія на експертність і об’єктивність, чого я не сильно хочу, і особливо тому що це топ 10 – бо тут могли би бути ті ж 39 фільмів, що були в моєму списку на початку, чи навіть більше. Але з іншого боку, це цікава вправа – догранити такий перелік і дійти умовної десятки. Не найкращих (зрозуміло, що це суб’єктивне поняття), а улюблених фільмів декади. І для мене є лише один фільм, який однозначно на вершині, тому він перший у списку – бо мало який інший до чи після перегляду “Святих моторів” настільки сильно змінив моє уявлення про те, яким і чим може бути кіно. В той же час, оскільки обмеження десятьма назвами є умовністю, дозволю собі особливі відзнаки:
– Екстаз / Climax (2018), Ґаспар Ное, Франція, Бельгія – бо це захопливе півторагодинне клацання годинникової бомби, від якого тобі паморочиться в голові, але зупинятись не хочеться
– Крістофер Нолан – бо з його останніх фільмів важко виокремити один найкращий, але за десятиліття він укріпився для мене (і багатьох) у статусі нового Кубріка
– Портрет дівчини у вогні / Portrait de la jeune fille en feu (2019), Селін С’ямма, Франція – бо це для мене найкращий фільм 2019, але враження досить свіже, і він має пройти перевірку часом перед появою в такому переліку
– Воно / It Follows (2014), Девід Роберт Мітчел, США – бо це один із найкращих зразків любого мені жанру жахів, який ухитряється вшановувати цей жанр і його стандарти, та водночас повністю їх переінакшувати
– Плем’я (2014), Мирослав Слабошпицький, Україна, Нідерланди – бо він задав нову планку українському кінематографу й заявив про нього всьому світу, і тому що це дійсно унікальне кіно
– Дикий / Sauvage (2018), Камій Відаль-Наке, Франція – бо це фільм, за який я довго вболівав, і перемога якого на 48-й “Молодості” мене ощасливила. Крім того, що це один із найсильніших режисерських дебютів останнього часу з однією з найпотужніших акторських робіт останнього часу».
Олександра Прокопенко, програмна координаторка «Молодості», кураторка конкурсу фільмів для дітей та підлітків Molodist Teen Screen
Не легко зрозуміти, яке кіно буде до вподоби глядачам «Молодості» до 18 років, але саме цим займається Саша. Серед фільмів для молодшої аудиторії з усього світу вона обирає найцікавіші, які й потрапляють до програми Molodist Teen Screen. До своєї десятки вона додала не просто улюблені фільми, а саме ті, що змінювали свідомість.
« “Alexandra, no drama!”, — кричить головна героїня стрічки «Мандарин» своїй подрузі. Я намагалась діяти за цим принципом, коли розмірковувала про, на мою думку, найкращі фільми 2010-х. Та виявилось, що згадати найулюбленіші фільми декади й скласти топ-10 не так вже й легко.
Цей список — відверте зізнання у коханні до стрічок, які свого часу вплинули на мене, мої кіносмаки й навчили по-новому любити наш світ».
- Уявне кохання, Ксав‘є Долан (Канада, 2010)
- Френсіс Ха, Ной Баумбах (США, 2012)
- Виживуть тільки коханці, Джим Джармуш (Велика Британія, США, 2013)
- Жакі в країні жінок, Ріад Саттуф (Франція, 2014)
- Мандарин, Шон Бейкер, (США, 2015)
- Вона, Пол Верховен (Франція, Німеччина, Бельгія, 2016)
- Обличчя, села, Аньес Варда та JR (Франція, 2017)
- Назви мене своїм ім‘ям, Лука Ґуаданьїно, (Італія, Франція, США, Бразилія, 2017)
- Щасливий Лазар, Аліче Рорвагер (Німеччина, 2018 )
- Тіло Христове, Ян Комаса (Польща, 2019)
Віктор Глонь, програмний координатор «Молодості», куратор Національного конкурсу
Від середини 2000-х років Віктор Глонь устиг попрацювати кінокритиком, кіножурналістом, редактором і перекладачем. А на фестивалі «Молодість» від 2014 року приділяє особливу увагу українським короткометражним стрічкам, але поле його зору відкрите для кіно з усього світу, особливо з США – що нескладно помітити, поглянувши на список, складений ним.
– Туринський кінь / A torinói ló, реж. Бела Тар (2011, Угорщина, Франція, Швейцарія, Німеччина, США)
– Табу / Tabu, реж. Міґель Ґомеш (2012, Портуґалія, Німеччина, Бразилія, Франція, Іспанія)
– Під шкірою / Under the Skin, реж. Джонатан Ґлейзер (2013, Велика Британія, США, Швейцарія)
– Загублена / Gone Girl, реж. Дейвід Фінчер (2014, США)
– Відьма / The VVitch: A New-England Folktal, реж. Роберт Еґґерс (2015, США, Канада)
– Ла-Ла Ленд / La La Land, реж. Демієн Шазелл (2016, США, Гонконґ)
– Час із користю / Quality Time, реж. Даан Баккер (2017, Нідерланди)
– Округ Гейл вранці та ввечері / Hale County This Morning, This Evening, реж. Джонатан Міллер (2018, США)
– Останній чорношкірий у Сан-Франциско / The Last Black Man in San Francisco, реж. Джо Телбот (2019, США)
Квінтесенція десятиліття: Твін Пікс, 3-й сезон / Twin Peaks, season 3, реж. Девід Лінч (2017, США)
«Насправді, друга декада ХХ століття закінчується 2020-м роком, тому цей список складається з дев’яти фільмів. Втім, ставлення до того, як рахувати десятиліття – річ така ж суб’єктивна, як і складання списків «найкращих»… 2010-і видаються періодом перехідним для кінематографа як з мистецького, так і з комерційного погляду: новітня «золота доба» кабельного і стримінґового телебачення спричинилася до поступового переходу ориґінального авторського бачення на малі (і дуже малі) екрани, звільнивши екрани великі для нескінченних супергеройсько-фантастичних сиквелів, приквелів, спінофів і софт-ребутів. Така трансформація парадигми розпочалася ще на початку тисячоліття й остаточно стала новою нормою десь тоді, коли фільми виробництва каналу НВО почали брати участь у конкурсних програмах «Санденса» та Канн. Десь тоді ж снобізм і елітарність у кінознавчо-кінокритично-кіноманських колах почали стрімко виходити з моди, поступаючись місцем інклюзивності – в широкому розумінні цього слова… Здавалося б, тепер не треба їхати на далекі фестивалі, шукати поодинокі сеанси артгаузних фільмів у кінотеатрах, чи навіть качати піратські копії із сумнівних сайтів без реєстрації і смс – всіма навколо рекомендовані та високо оцінені на IMDb й Rotten Tomatoes фільми та серіали опинилися на відстані натискання кількох кнопок на власному комп’ютері-планшеті-телефоні. Єдиним недоліком такої лібералізації хіба що видається збіднення критичної думки, бо ж за переглядом величезної кількости якісного продукту майже не лишається часу й бажання ні писати про нього, ні читати, ні навіть думати. Мабуть, це й буде головна функція кінофестивалів у найближчому майбутньому, а саме – створення простору не стільки для перегляду, скільки для спілкування».
Руслана Сидорчук, програмна координаторка студентського і короткометражного конкурсу КМКФ «Молодість»
Руслана спеціалізується на короткому метрі, і передивляється до півтисячі картин, аби добрати найкращі фільми до міжнародного короткометражного та студентського конкурсів «Молодості». Але ми попросили Руслану згадати все і обрати кращих на її думку серед повного метру.
«Початок десятих років обіцяв багато: на Каннському кінофестивалі головний приз здобув тайський режисер з дуже незвичним фільмом і складним ім’ям, яке всі негайно намагалися запам’ятати у передчутті яскравих відкриттів, які він пророчив. Але насправді останні десять років були радше сповнені сентиментально-прощальними жестами покоління великих режисерів, що минає, ніж пошуками незвіданих стежок мови кіно. Залишається сподіватися, що наступні десять років будуть зухваліші».
– Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя, Апічатпонг Вірасетакул (Таїланд, Іспанія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Нідерланди, 2010)
– Дерево життя, Терренс Малік (США, 2011)
– Любов, Міхаель Ханеке (Австрія, Франція, Німеччина, 2012)
– Танок реальності, Алехандро Ходоровський (Чилі, Франція, 2013)
– Бердмен, або непередбачувана перевага невігластва, Алехандро Гонсалес Іньярріту (США, 2014)
– Син Саула, Ласло Немеш (Угорщина, 2015)
– Я, Деніел Блейк, Кен Лоуч (Велика Британія, Франція, Бельгія, 2016)
– Твін Пікс: Повернення, Девід Лінч (США, 2017)
що б Лінч не знімав — фільм чи серіал — це завжди подія
– Дім, який побудував Джек, Ларс фон Трієр (Данія, Франція, Німеччина, Швеція, 2018)
– Ірландець, Мартін Скорсезе (США, 2019)
Читайте також:
