Ґері Олдмен блискуче грає списаного старого вовка-розвідника у дуже британському шпигунському серіалі стрімінга Apple за однойменним романом Міка Херрона. Оригінальну пісню до шоу під назвою «Strange Game» («Дивна гра») записав і виконав у дусі прокуреного підстаркуватого баладного року інший Мік, а саме легендарний Мік Джаггер з The Rolling Stones. Тож Олдмен плюс Джаггер – вражаюча комбінація подвійного must-must see.
«Чуть помедленнее, кони, чуть помедленнее!» – співав Висоцький. Ось ці «коні» точно нікуди не поспішають, і час для них майже зупинився. До одного фатального дня.
Цікаво, що раніше Ґері Олдмен виконав головну роль у ретро-трилері за романом Джона Ле Карре «Шпигун, вийди геть!». Так само дуже британському, так само дуже шпигунському, так само дуже «повільному», так само сфокусованому на інтригах не ззовні, а безпосередньо всередині дуже і дуже сумнівної і суперечливої спецслужби. Тільки у тому фільмі (елегантному, вишуканому, серйозному на відміну від виразної політичної сатири Apple, що замість саспенсу і шику тяжіє до незручно-незграбної комедії ситуацій) герой Олдмена Джордж Смайлі, відставний офіцер британської закордонної розвідки, був бездоганно витонченим, імпозантним, галантним, елітним шпигуном у квадратних окулярах, англійському шарфі, шкіряних рукавичках…, а тут його персонаж Джексон Лемб, старий буркотливий і хамуватий перець, – повнісінька протилежність: добряче випиває, безсоромно випускає гази, ходить у дірявих шкарпетках і розперезаній краватці, що тужливо звисає на мішкуватий мамончик-бурдюк… Та окуляри у нього тієї самої форми. І шарм хоч і іншого кольору, проте так само потужний.
Молодий оперативник МІ-5 (симпатичний шотландець-блондин Джек Лауден, знайомий за ноланівським «Дюнкерком») жахливо проколюється на тест-завданні (у погоні за нібито терористом-смертником, слухаючи наведення координатора зі штабу через навушник, начебто переплутує і ловить хлопця у синій сорочці поверх білої майки замість хлопця у білій сорочці поверх синьої майки, і умовний підривник розносить платформу метро разом з під’їхавшим набитим людьми потягом). Тож провинника хоч і не випхають з розвідки, та відсилають куди подалі, на самісінькі задвірки МІ-5, на самісіньке-самісіньке дно під назвою Slough House – убогу й принизливу оселю штрафників, лузерів і телепнів, які не згодилися на справжній службі, тож просиджують штанці тут, з ранку до вечора лежні справляють і перебирають папірці. І керує цим храмом тотального фіаско і мозкового декадансу саме Джексон Лемб, який робить максимум для того, аби тут ніхто нічого не робив і аби жодна тутешня нікчема не корчила з себе агента, руйнуючи затхлу атмосферу повного занепаду. І ніхто з підлеглих не знає, за що сам Лемб, у минулому надкрутий спец, потрапив до вигрібної ями.
Смотрите легально на MEGOGO
Покладене у назву словосполучення «slow horses» («повільні коні», як то робочі конячки, що через свою неспішність, млявість чи кволість до роботи не ладні і простоюють у стайні), яке буквально ніде у сюжеті не фігурує, кумедно співзвучить із Slough House, що у перекладі означає «болотний дім» (slough з англійської і іменник – «болото», «трясовиння», «млака», і дієслово – «загрузнути у болоті»). Власне, британський письменник Мік Херрон створив цілий шпигунський цикл про Джексона Лемба під назвою «Slough House», до якого входять одинадцять романів, і «Slow Horses» – перша книга цього циклу (остання під назвою «Bad Actors», «Погані актори», опублікована буквально цього місяця, травня 2022, лічені дні як у продажу). Тож проект Apple потенційно є довгограючою історією на чимало сезонів.
Аби підкреслити помийність ями, яку еліта МІ-5 цілковито зневажає, автори починають розгортання сюжету з буквальної сміттєвої купи, яку герой Лаудена вивалює посеред офісу і в якій ретельно копирсається. І ця купа непотрібу й нечистот символічно пролежує посеред Slough House усі шість серій до самого фіналу.
«Повільні коні» – напрочуд гармонійне і водночас у хорошому сенсі химерне поєднання багатокрокового шпигунського трилера із дійсно вивертким і каверзним (і при цьому цілком реалістичним) сюжетом та капітальною політичною критикою, стильного оформлення і ситуаційної саркастичної комедії про зборище невдах, не супершпигунів у дусі Бонда, а геть навпаки, звичайнісіньких людей із помилками, недоладністю, неоковирністю і тупістю. Дуже симпатичних невдах між іншим, бо кожного автори змалювали з душею і приязню. Не лише старого пердулу Лемба, що ще не пропиячив і не пропукав мізки, і власне пердінням виказує своє «фе» системі; а й ентузіаста-стахановця Картрайта (Лауден), і йолопа, що усім напарює лотерейні білети; і парочку, що ніяк не може врешті-решт зайнятися сексом; і гопуватого нарцисичного хакера; і навіть сувору керівницю внутрішньої розвідки Діану «леді Ді» Тавернер (Крістін Скотт Томас), яка чинить таке собі загальнобританське самодурство; і особливо секретарку Лемба Катрін Стендіш (приголомшливо переконлива у секретарській твердості і гідності Саскія Рівз), благородну бабуню із пістолем в авосьці.
Сповнена дурнуватих і водночас парадоксально схожих на правду збігів кульгавих і гачкуватих обставин історія (і справді дуже і дуже «дивна гра»), як і будь-яка гарна історія, ховає свого диявола в деталях. І перед завісою герой Ґері Олдмена кладе найважливіший документ у смугастий поліетиленовий пакетик, ніби насипає куплене з рук соняшникове насіння чи жменьку арахісу. Бо ж усілякі там папки і дипломати, портфелі, файли… то для серйозних «бондів», а для «повільних коней» цілком згодяться продуктові кошики.
– До лісу зайшли троє, а вийшов лише один.
– Як знаєш?
– По слідах бачу.
– По тому, як прим’ялась трава і склалось гілля?
– Ні, бовдуре, он трупак під кущем.
Анастасія Лях
Повільні коні (Slow Horses)
2022 рік, США/ Великобританія
Продюсери: Вілл Сміт, Еміль Шерман, Дуглас Урбанскі, Ґрем Йост
Режисер: Джеймс Говс
Сценарій: Вілл Сміт, Морвенна Бенкс, Мік Херрон
У ролях: Ґері Олдмен, Джек Лауден, Олівія Кук, Крістін Скотт Томас, Саскія Рівз, Джонатан Прайс, Розалінд Елеазар, Крістофер Чан, Дастін Демрі-Бернс, Пол Гіґґінс, Брайан Вернел
Оператор: Денні Коен
Композитори: Деніел Пембертон, Toydrum
