Топ Ґан: Меверік (Top Gun: Maverick)

Цілком очевидно, що режисер Джозеф Косінскі (котрий раніше вже знімав Тома Круза у науковій фантастиці «Світ забуття») не просто зробив продовження культового «Найкращого стрільця», аби студія нажилася на черговому сиквелі старої доброї класики, а зробив кіно з душею, сповнене справжньої любові до оригіналу. І немає жодного сумніву, що постановник і сам обожнює стрічку 1986 року. Обожнює кожен її кадр і її особливий настрій, у якому органічно зміксувалися патріотизм, молодість і легкість, пристрасть до улюбленої справи, жага швидкості й висоти, молодецьке трюкацтво, мрії і бажання буквально й фігурально літати, драма болісної утрати, чоловіча дружба, чоловіче суперництво, тестостеронність, зухвалість, чиста американськість у хорошому сенсі слова і справді ніжна, красива романтика.

І вкотре цілком очевидно, що Том Круз – не тільки «найкращий стрілець» (навіть майже через сорок років після виходу першої картини), а найкращий взірець еталонної голлівудської працездатності; надзвичайної, позамежної ексергії… і достеменний, істинний гуру культури духу і тіла. Тож абсолютно заслужено цього року актор не лише показав свій новий фільм на найпрестижнішому кінофестивалі планети – у Каннах, а й отримав почесну «Золоту пальмову гілку» за внесок у кінематограф. І дуже круто і геть справедливо, що «Топ Ґан: Меверік» не лише розтопив броньовані серця критиків, а й згуртував мільйони фанатів і серед іншого у себе вдома, на батьківщині із зірочок і смужечок, став найкасовішим фільмом за всю вражаючу і значну кар’єру майже шестидесятирічного актора. І мабуть, таки варто було так довго чекати на це продовження, що знову і знову відстрочувалося через пандемію (а в нас ще й через війну запізнилося), аби саме зараз, коли кіножиття вкотре потроху реанімується і встає, отримати максимально кайфове кіно.

І якось склалося один-до-одного. Декілька трагічних обставин зумовили категоричну необхідність зробити цей сиквел якнайкраще. Якнайемоційніше. Якнайщиріше. Або не робити зовсім. Адже 2012 року режисер оригінального «Топ Ґану» Тоні Скотт покінчив життя самогубством, стрибнувши з мосту в Лос-Анджелесі. А 2014 року через рак гортані актор Вел Кілмер, зігравший у фільмі пілота-курсанта елітного училища ВМС США (до речі, у сиквелі героїня Дженніфер Коннеллі, завзята красуня-барвумен Пенні, кепкує з Меверіка якраз з приводу його приналежності до ВМС, а не ВВС, бо ж моряк з нього ніякий) на прізвисько Айсмен (що спочатку виступає антагоністом, суперником головного героя, та врешті-решт стає його товаришем і побратимом), майже повністю втратив голос і можливість говорити. Та все ж у продовженні актор повторив свою роль: його Айсмен так само постав тяжко хворим, із тим самим діагнозом, та так само вольовим і зберігшим достоїнство.

Майлз Теллер з вусами в образі сина загиблого Гусака (смерть котрого досі не відпускає, ятрить серце Меверіка) дійсно дивовижно схожий на актора Ентоні Едвардса в молодості. І між його персонажем та головним героєм (тим самим зухвальцем і відчайдухом, баламутом і мрійником, що й тоді, лишень «трохи» старшим) іскрить особлива близькісна хімія. Вони один одному і вороги, і друзі, й напарники, й батько і син… І віддзеркалення один одного, бо надто схожі упертими, бунтівними характерами і одержимими мареннями про небо і тільки небо, без якого не буде їм на землі щастя. Тож історія повторюється, як і, зрештою, усі людські історії.

Смотрите легально на MEGOGO

Як і в першому фільмі, у кульмінації молоді лейтенанти-пілоти мають виконати «нездійсненну місію». Як і в першому фільмі, ворог тут немає імені і обличчя. Він реальний, проте абстрактний, без розпізнавальних знаків, національної приналежності, безособова чорна маска за штурвалом винищувача. Проте в очах українського глядача цей безликий агресор миттєво конкретизується, і історія стає не просто ще емоційнішою, а майже реальною і гранично близькою до тіла й душі, таким собі майже реальним міфом про найвідчайдушніший героїзм і найвідчайдушніший спротив неприятелям, напасникам, супостатам у дусі «привида Києва».

Заходи й світанки сонця; безкрайні рівнесенькі й сяючі, як Молочний шлях, дороги; безмежні і вільні простори, де так приємно й легко дихати; пташки-літаки, що вирують, вихорять поміж хмар… У сиквелі Том Круз не лише літає, а й ганяє на байку і навіть підкорює хвилі на парусній яхті. Актор і сам, як і Меверік, – справжній романтик, майже «безтурботний їздець» сучасного дня американської роуд- і фрідом-естетики, наслідувач автохтонної американської ідеології і первісної історії. Не тієї, що про гніт індіанців і рабство чорних, а альтернативної красивої казки про свободу понад усе.

Анастасія Лях