Сіра людина (The Gray Man)

Феномен «Джона Віка» не дає спокою багатьом режисерам і сценаристам, що відчайдушно намагаються створити аналогічне революційне явище у світі бойовиків. Революції, звісно, вже не виходить, бо автори повторюються і «позичають», і стилю та вишуканості наслідувачам часто не вистачає. Проте на ефектний гостросюжетний екшн деякі імітатори все ж таки здатні. Як то брати Руссо, що змайстрували новітній шпигунський трилер «Сіра людина». В ньому чітко відчутні відгомони не лише франшизи з Кіану Рівзом, а й блокбастеру «Капітан Америка: Зимовий солдат» (першого з марвелівських фільмів, який зробили Руссо), трохи «Борна», трохи «Ханни» Джо Райта, трохи неонуару і трохи карикатури, і навіть трохи, хоча ні, багато лощеної лиходійської посмішки Кріса Еванса, яку ми вперше зацінили у іронічному детективі «Ножі наголо».

У пролозі ми бачимо ув’язненого протагоніста у виконанні Райана Гослінга, що нібито схожий на звичайного зека. В тюрму до нього навідується поважний чолов’яга з ЦРУ (Біллі Боб Торнтон), котрий пропонує… жуйку зі смаком кавуна і… роботу на розвідку у дуже секретному спецпідрозділі «Сьєрра» (куди, власне, і набирають таких от в’язнів, що сіли за вбивство всерйоз і надовго і майже не мають чого втрачати, і залюбки ковтають урядовий гачок, бо інший шанс вийти скорше на волю їм точно не світить). «Скільки триватиме служба?» – питає наївний хлопчина, в глибині душі розуміючи, що стане заручником держави до самого свого скону. Проте це все ж таки краще, аніж гнить за решіткою.

Вісімнадцять років потому (якби зостався сидіти, то, мабуть, вже вийшов би) молодик, що став чоловіком, все ще виконує таємничі місії агентури, і кінця-краю тим завданням, схоже, нема і не буде. І імені в нього більше немає, лише кодове прізвисько Шостий (бо ж 007 уже зайнято). Дія переноситься у «футуристичний» Бангкок (взагалі географія стрічки ніби і справді змагається із бондіаною і рясніє країнами і містами, як путівник, від азербайджанського Баку до хорватського Загреба; та сюжетно з-поміж усього різноманіття локацій запам’ятовується лише бідолашна Прага, бо її безцеремонні американці розкуйовджують вщент). У Бангкоку герой Гослінга має ліквідувати «найпоганішого поганця», та в момент снайперського пострілу в прицілі опиняється дитина (як то кажуть, «супутній збиток»). І хоча цинічний бос у дорогому костюмі (Реге-Жан Пейдж із серіалу «Бріджертони») все одно наказує стріляти, Шостий не кориться і робить по-своєму. Невдовзі з’ясовується, що «поганець» насправді є таким самим колишнім в’язнем, завербованим в «Сьєрру», який нарив приголомшливий компромат на найвище керівництво…

Сіра людина – це людина без імені і обличчя, що ідеально зливається із оточенням і є непомітною у будь-якому середовищі. Спитаєте, чому ж тоді у Бангкоку «непомітний» Шостий сидить за столиком елітного нічного клубу у крикливому червоному костюмі і з нафарбованими нігтями? Власне, саме тому. І повертаючись до алюзій: сцена у клубі, де до героя підходить так само строкато й сліпуче вдягнута колега-шпигунка у виконанні Ани де Армас і вручає замість справжньої пушки пластиковий водний пістолет рожевого кольору нагадує якийсь шарж на кіберпанк, наче є гуморескою-відсилкою до «Того, хто біжить по лезу 2049».

Смотрите легально на MEGOGO

Сам Гослінг буцімто пригадує, як грав безіменного Водія у «Драйві» Ніколаса Віндінга Рефна, і створює більш легку і більш балакучу версію того персонажа, та жує жуйку замість зубочистки. Як Джейсон Борн, він спершу є маріонеткою цинічної урядової програми по створенню суперубивць, а потім є бунтівником і відщепенцем, і тим, хто спроможний зламати тверду і брудну систему. Як Джон Вік, він – опальний номер один у своїй вбивчій справі, ізгой і «сам проти всіх», і віртуоз, що знищує цілий снайперський загін, будучи прикованим до лавки. Як і у циклі з Кіану Рівзом, тут немає романтичних стосунків, лише коліжанські. Проте є душевні прив’язаності, лишень не до песиків, а до малої дівчинки з хворим серцем. Шостий на відміну від Бабая більш плебейський, менш елегантний і рафінований, але так само чіткий, зібраний і принциповий.

А Крісу Евансу слід вручити якусь спецнагороду за фантастичну «розбіжність облич». Бо обличчя хорошого Кріса Еванса і обличчя поганого Кріса Еванса – це ну зовсім різні обличчя. Граючи у «Сірій людині» соціопата Ллойда, актор міксує самозакоханого мерзотника Ренсома «золотого хлопчика» Драйсдейла з «Ножі наголо» і холоднокровного денді Айзекса у виконанні Тома Голландера з екшну «Ханна». Він носить вузькі вкорочені брюки, гламурні лофери і маніакальні вуса. Виглядає безглуздо й по-клоунськи та водночас справляє враження справжнього «чикатило», з яким ні за що не поїдеш в одному ліфті.

Усі гроші, які Netflix вклав у цю стрічку, видно. «Сіра людина» виглядає дорого, з розмахом. Так, вона тут і там звідусіль запозичена і вторинна. Проте доволі яскрава й прикметна. Цілком очевидно, що Руссо намагатимуться перетворити концепцію і персонажів (тих, що не вмерли у першому фільмі) на довгограючу серію на кшталт бондіани. І в цьому плані проєкт скоріш життєздатний, ніж мертвий. Та над візитівкою і індивідуальним обличчям франшизи ще працювати і працювати.

Анастасія Лях