Боєць: Король рингу (Prizefighter: The Life of Jem Belcher)

«Роккі у панталонах». Якось так можна назвати цю стрічку, що заснована на реальних подіях і розповідає історію англійського боксера Джема Белчера, що змагався і був чемпіоном рингу на початку дев’ятнадцятого сторіччя, був юним і завзятим самородком, та згодом повністю осліп на одне око і вже не міг бути так само вправним на арені. Рассел Кроу, що колись вже боксував у драмі «Нокдаун», зіграв діда-наставника головного героя, що нагородив онука не лише навичками лівого та правого хуків, а й упертою схильністю до саморуйнування.

Кінець георгіанської епохи. Малий хлопчина Джем захоплюється дідусем, який хоча уже й не молодий, та здатен наваляти мало не будь-кому. Мати хлопця, донька старого, категорично проти, аби малий спілкувався із дідом і тим паче дивився бої, бо хорошому старий не навчить: дереться, пиячить, гуляє з продажними дівками. Копійчини родині бракує, тож Джем ходить із дідом на півнячі бої і хапає з арени переможеного мертвого півня, аби мати приготувала курячий суп на вечерю. Хлопець зростає, перетворюється на молодика, стає ковалем. Та грошей все одно нема. І ось він вперше вдається до бою за жменю монет.

Спершу пустку цікавого головного героя заповнює харизма і солідність Рассела Кроу. У другому акті ця естафета переходить до Рея Вінстона, що грає тренера, а також до антагоніста, шкурника-лорда у виконанні Мартона Чокаша. Але сам Джем Белчер, якого зобразив маловідомий британський актор Метт Хукінгс (котрий і сценарій сам написав, і продюсером виступив), не викликає належного інтересу та емоційного відгуку. Скоріш цікаво, як розпочиналася історія боксу, як посеред лісу натягувався канат для імпровізованого рингу, і селюки голіруч товкли один одного за мішечок із мідяками, як з’явилися перші боксерські рукавиці і як формувалися та змінювались правила, як меценати з вищого світу обирали фаворитів і перетворювали тих на дійні шматки м’яса… Тож з такого ракурсу цей «костюмований Роккі» міг би розказати про витоки одного з найпопулярніших видів спорту і на фоні інформативної лекції змалювати швидке, але яскраве горіння бійця на ім’я Джем Белчер, що лупив так, як дід навчав, і долупився до чемпіонського титулу, та зірку, як то часто буває, згубили пиха і гультяйство.

Але автори фільму глибоко не вдаються ні до однієї історії, ні до другої. І в жодному місці, окрім останнього вирішального двобою, не додавлюють до кінця. Ні у стосунках із дідом, ні у стосунках із тренером, ні у згубній залежності від лорда, ні у взаєминах в родині з матір’ю та братами-сестрами (особливо з матір’ю, яка спочатку ладна була кістьми лягти, аби син не копіював дідуся і не вдавався до заробітку і слави ціною власного здоров’я, а потім охоче жила на синові гроші від поєдинків, купляючи добру їжу та одяг…; у «Крихітці на мільйон доларів» подібне корисливе відношення матері до доньки-боксерки показано у стократ жорсткіше та емоційніше). Ні у стосунках протагоніста з… самим собою. Адже фігура Белчера (іноді радше схожого на рок-н-рольну, а не спортивну зірку) надто вузька і пласка, не ширша за травмоване тенісним м’ячиком око і смакування омара на лордівській вечірці-оргії (оргію автори теж не додавили, тож дарма не спокушайтесь).

Смотрите легально на MEGOGO

До речі, про тенісний м’ячик. Тут автори теж могли б зробити цікавий відступ і розповісти, звідки і як цей м’ячик узявся. Адже офіційно теніс під початковою назвою гра «сферистика» з’явився аж наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя, проте ще у чотирнадцятому столітті французи грали з таким м’ячиком без ракеток, просто долонями, і називали розвагу «же де пом» («гра долонею»). Але ні, сценаристи вперто не хочуть розповідати анічогісінько цікавого.

Виходить, історія можливо найпершого відомого чемпіона з боксу, котра мала б вирізнятися з-поміж усіх боксерських драм, виглядає як найнепомітніша і найпустіша. Виглядає так, що хочеться для неї вже якомога скорішого нокауту і титрів. І аби ніхто з героїв не поривався встати за тридцять секунд (так, тоді це були тридцять секунд, а не десять) і продовжити.

Анастасія Лях