А де гомосексуал? Рецензія на життєву комедію “Уроки толерантності”

14.02.2024 Рецензія

Безумовно, наше кіновиробництво після 24 лютого 2022 року вже ніколи не буде таким, яким було до цієї жахливої дати. У Держкіно грошей майже не було і незрозуміло як з цим буде далі. Відповідно, допоки частина кінематографістів бідкається на неможливість без держпідтримки робити кіно, інша частина просто бере і мовчки створює. За ці 2 роки війни в Україні відзнято біля 10 повних ігрових метрів. Кожен з цих фільмів це справжній кейс, а десь і героїзм, і одними з перших на цій ниві були “Уроки толерантності” Аркадія Непиталюка. Стрічка знімалась на приватні кошти продюсера, і лише по завершенню знімального процесу від Держкіно була отримана зовсім незначна як для художнього фільму сума в розмірі 3 млн грн. Загалом бюджет фільму становить 4.2 млн грн, за які до 2022 року ніхто б навіть не подумав би зняти повноцінне якісне кіно. Продюсер Сергій Лавренюк, Непиталюк та уся творча команда змогли. Більш того – “Уроки толерантності”, які з 14 лютого виходять в широкий кінотеатральний прокат, мають всі шанси стати народним хітом, і нижче розберемо, чому я так думаю.

Уроки толерантності

З перших і майже до останніх хвилин всі події відбуваються в стінах не надто сучасно облаштованої трьохкімнатної квартири, таке собі “забацане місце, куди рєдко ступа культура” (с). Одним словом, совок. Тут живе досить характерне сімейство Найдюків. Батько родини Зеник (Олександр Ярема) – 50-річний безробітний, у вічних майці-спортивках, з міцними гендерними стереотипами. Мати Надя (Олена Узлюк) – втомлена життям жінка, працює вчителькою, вона єдина, хто заробляє гроші в сім’ї. Син Денис (Олександр Піскунов) – гопуватий молодик без грошей, зависає в гаражі, упереджений гомофоб. Донька Діана (Кароліна Мруга) – закомплексована дівчина та поки що не надто вдала актриса. Для подолання фінансових проблем родина Найдюків стає учасником програми з євроінтеграції “уроки толерантності”. Згідно цієї програми вони цілі три тижні мають приймати у себе справжнього гея на ім’я Василь, звичайного собі на вигляд хлопця із професією сантехніка, який вчитиме їх боротися із власними стереотипами, фобіями, міжособистісними та сімейними проблемами.

Уроки толерантності

“Уроки толерантності” – це справжнісінька нерафінована життєва комедія. Це те, що режисер та співсценарист Аркадій Непиталюк вміє знімати чи не найкраще – доведено його роботами “Припутні” та “Кров’янка”. В “Уроках” ця життєвість виведена фактично в абсолют, і те, що по ряду причин не зайшло масовому глядачеві в його розкішних “Припутнях”, має значно більше шансів на успіх на цьому проекті. Кожен із Найдюків – це окремий, щиро зрозумілий, до болю впізнаваний образ, з якими ми так чи інакше перетинались в житті або чітко знаємо про їх існування. Але у нас не драма, а комедія, місцями з префіксом трагі-, і всі ці типові персонажі є одночасно дуже живими, драматичними, вразливими, трагічними, комічними, кумедними. Власне, як і в житті. Вся ця життєвість присутня в усьому – в безнадійно радянській квартирі, в законсервованій ментальності героїв, в “а що сусіди і кум скажуть”, в хардкорних діалогах, де немає місця цензурі, нещирості та штучності, зате безліч матів, бо дійсно, а як жити без матів?

Неозброєним оком видно, яка робота була проведена над кожним словом, реченням, діалогом, сценою, епізодом, щоб глядач одночасно вірив, сміявся, залучався і співпереживав. Як розповідав режисер, він проводить всі діалоги через себе, аби вони в підсумку ставали максимально справжніми. Потім кожен актор мав проживати свого персонажа, проводив з ним безліч часу під час тривалих репетицій, аби досягти ефекту, а також міг вносити свої правки та бачення. І це все помножено на вагомий кінотеатральний досвід та високу майстерність чотирьох акторів плюс неймовірний талант виконавиці ролі Діани Кароліни Мруги, для якої це був дебют в кіно.

Комедійність у кіно, як правило, є досить суб’єктивним поняттям, і якщо одні від реготу надривають животи, то інші в цьому місці просто знизують плечима. Ризикну заявити, що це не про “Уроки толерантності” – вона дуже і дуже смішна. Знову ж – ніяких заборон, жива суржикова мова, яскраві та насичені персонажі, комедія абсурдних ситуацій переливається в комедію діалогів і навпаки, відвертий побутовий мат, де будуть “пи…ць і “б..ь”, а не “капець” та “блін”, бо як в житті. Проте матюки тут працюють не для матюків, як прийнято в кінематографі нашого агресивного сусіда, а для підкреслення, підсилення, для передачі насправді досить глибоких проблем, які існують в людях та родинах. Непиталюк з нецензурною лексикою працює приблизно так, як Подерв’янський чи Жадан – безжально, влучно, життєво та, що найголовніше, смішно!

Спершу може скластися враження, що це кіно про ЛГБТ-спільноту, і це дещо оманлива думка. Насправді це кіно про людей, які застигли в своїх комплексах, фобіях, стереотипах, недієвих рольових моделях та обмеженнях. І ЛГБТ тут не мета, а лише спосіб (треба визнати, що яскравий і дієвий) донесення закладених меседжів. Гей Вася допомагає героям фільму в першу чергу знайти проблеми в собі, вивести їх назовні та вирішити. Він сприяє трансформації Найдюків, аби діти та батьки дійсно ЖИЛИ, а не проживали і, що головне, ЛЮБИЛИ – себе, близьких та життя. Так, “Уроки толерантності” є безумовно фільмом про любов, в різних її проявах та площинах.

Не можна не говорити про каст фільму. Ярема, Узлюк, Гурезов, Мруга, Піскунов та шостий персонаж – брутальний кум Гріша у виконанні Георгієвського – всі неймовірно органічні та майстерні. Фільм складається із майже нерухливих, однокадрових сцен по 5-7 хвилин, і грати в такому є не самою простою задачею для кіноакторів.

Кожен із Найдюків має свою арку, кожен протягом фільму суттєво розвивається, і за цим розвитком напрочуд цікаво спостерігати. Цікаво та смішно – актори якісно справляються із передачею комедійної сторони фільму, блискуче взаємодіючи один з одним.

Уроки толерантності

“Уроки толерантності” за сюжетом про руйнування фобій та стереотипів, але одночасно руйнують цілий ряд стереотипів вже у вимірі кіно як такого. Рахуємо:

1. творці показали, що за дуже обмежені кошти можна знімати повнометражне кіно, за яке точно не буде соромно, а дуже навіть навпаки;

2. що можна поєднати в одному фільмі життєвість, рясну нецензурну лексику, багато серйозних тем, і з цього вийде абсолютно робоча масово-глядацька історія;

3. що можна зробити майже театралізоване, інтер’єрне кіно з малорухливою камерою, де ні хвилини не нудьгуєш;

4. що жорсткий мат може працювати на того самого масового глядача, і що це нормально, бо повторюся, він дозволяє досягати необхідного ефекту максимальної життєвості;

5. що не так і страшно нарешті піднімати тему ЛГБТ в нашому кінематографі, про що раніше знімали дуже мало, якщо взагалі знімали.

Із 14 лютого “Уроки толерантності” в кінотеатрах країни. Кіно, яке вчить любити, жити та приймати. Такої комедії у нас дійсно ще не було.

Дмитро Майстренко

Уроки толерантності