Це був найтемніший з янголів – п’ятий вершник Апокаліпсису.
Коли австралійський режисер Джордж Міллер у 1979 році випустив свого «Шаленого Макса» і встановив рекорд Гіннеса з прибутковості фільмів (стрічка окупила бюджет у 250 разів), наступну частину він зняв за два роки. Коли ж у 2015 році він випустив перезапуск «Шалений Макс: Дорога гніву», касові збори лише удвічі перевищили бюджет, зате стрічка побила рекорд з оскарівських номінацій для канадських фільмів: отримала 10 номінацій, з яких виграла 6. Та увійшовши в одну річку двічі, Міллеру знадобилося довгих 9 років, аби випустити наступний фільм успішної франшизи – «Фуріоза: Шалений Макс. Сага» (Furiosa: A Mad Max Saga).
Насправді, спіноф про Фуріозу Міллер планував знімати разом з «Дорогою гніву». Сценарій перезапуску франшизи, який вони з Ніко Латурісом розробляли 15 років, мав глибоко прописаний сетинг та персонажів. В планах були як два прямих сиквели про Макса так і фільм про воїтельку Фуріозу, зіграну Шарліз Терон. Та потім трапилися невиплати зарплат зі сторони студії Warner Bros. (суд з цього приводу Міллер виграв) та пандемія. А ще була відеогра по франшизі, яку Ворнери випустили одразу після фільму. Міллера позвали консультувати команду розробників, і побачивши як перекрутили сюжет його франшизи, режисер матюкнувся й вирішив повернутися до ідеї спінофу-приквел.
«Фуріоза: Шалений Макс. Сага» показує нам уже знайому з попереднього фільму дистопію в антуражі постапокаліпсису. У безкрайній пустелі існують три головні осередки цивілізації: Цитадель, де добувають питну воду й вирощують продукти, Патронівськ, де виготовляють зброю й набої, та Бензоград, де видобувають нафту й роблять пальне для авто – основного транспорту й бойових одиниць цього світу.
У новій стрічці Міллер більше заглиблюється в передісторію світу, показуючи зелену оазу родючих земель, з якої рейдери й викрадають маленьку Фуріозу, а також демонструючи глядачам усі три міста Пустки, тоді як в оригінальному фільмі ми бачили лише Цитадель. Така приземлена оптика зменшує кількість пустельних битв на машинах, завдяки яким франшиза й набула популярності.
Зате, оскільки дії фільму відбуваються до 40-денної війни за Пустку (про неї також буде у стрічці), тутешні поселення більш багаті й розвинуті, аніж у «Шаленому Максі» 2015 року. Тому очікуйте ще крутіших агрегатів на дорогах і навіть у повітрі. З екшн сценами тут повний порядок, а новим оператором став Саймон Дагган, що знімав «З міркувань совісті», «Великого Гетсбі» та «Я, робот».
Для введення Фуріози у всесвіт «Шаленого Макса» Міллер використовує нового персонажа – ватажка пустельної банди байкерів Дементуса у виконанні Кріса Гемсворта. Ця роль ексцентричного, тупуватого, боягузливого й підступного рейдера нагадує його роботу в останньому «Торі», якою актор геть не гордиться, називаючи ту роль «пародією на самого себе». У «Фуріозі» постійно ловиш себе на думці, що Кріса легко переплутати з Джейсоном Момоа.
Роль самої Фуріози мала знову належати Шарліз Терон. Однак Міллер, подивившись на технології з омолодження з «Ірландця» та «Двійника», залишився незадоволеним їхньою якістю, тож вирішив шукати акторку на заміну. Аню Тейлор-Джой режисер побачив, коли Едгар Райт запросив його на показ своєї стрічки «Минулої ночі у Сохо». Короткий zoom-дзвінок і дівчина з радістю проходить проби на роль.
Не те, щоб для стрічки потрібна була якась особлива акторська гра. Частину фільму ми бачимо дівчинку ще малою у виконанні Аліли Браун, яку Міллер знімав у «Три тисячі років бажань», а решту фільму Аня частіше прикриває обличчя, лишаючи глядачам лише виразні очі. Тексту для героїні Міллер залишив ще менше, аніж було у Тома Гарді в минулій стрічці, всього 30 рядків. Режисер неодноразово заявляв, що діалоги лише сповільнюють екшн фільми. І він не збрехав, бо в фіналі, коли герої Гемсворта та Тейлор-Джой стають на диво балакучими, фільм одразу провисає.
Рушієм всього сюжету служить не намагання героїні втекти назад в Землю Обітовану, як у минулій стрічці, а помста. Помста за матір, яка загинула визволяючи Фуріозу, і за аналог Шаленого Макса у виконанні Тома Берка («Манк», серіал «Страйк»), з яким у них зав’язується роман.
Фільм «Фуріоза: Шалений Макс. Сага» вийшов крутим доповненням культової франшизи. Використовуючи старих персонажів (почасти у виконанні тих самих акторів) та локації, він розкриває дистопічний світ Пустки куди краще за минулий фільм. Така оптика, направлена на персонажів, зменшує частку екшну, зате яскравіше підводить до головної думки: жага влади, невміння домовлятися і небажання прощати – це ті людські вади, що здатні звести цивілізацію нанівець, а потім зробити це ще раз, і ще раз.
От тільки намагання напряму підв’язати сюжет до фільму 2015 року робить історію не стільки цільною, скільки демонструє відсутність ідей для фіналу. Якщо відсилки до відеогри ще можна зрозуміти, то кінцівку стрічки із затягнутими беззмістовними діалогами, закадровим голосом, який старомодно проговорює те, що глядач мав зрозуміти без розжовування, й самоповтори на титрах так і примушують сказати: «Джордж, ми це вже бачили, ми пам’ятаємо, ми все зрозуміли. Необов’язково було робити стрічку на півгодини довшою за минулу».
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
