Будні догідника. Рецензія на фільм «Павич»

12.04.2025 Рецензія

Oh, yes, I’m the great pretender

Adrift in a world of my own

I play the game but to my real shame

You’ve left me to dream all alone

Фредді Мерк’юрі. The Great Pretender

У Києві стартував 13-й Тиждень австрійського кіно, подія, що традиційно охоплює найбільш яскраві та резонансні австрійські стрічки останніх років. Окрім столиці, фестиваль також пройде у Львові, Вінниці та Чернівцях, на додачу на платформі MEGOGO з 3 квітня до 4 травня можна безкоштовно переглянути чотири гіти минулих фестивалів. Фільмом-відкриттям цьогоріч стало соціальне драмеді «Павич» (Peacock) – повнометражний дебют Бернгарда Венґера.

У світі, де можна замовити будь-що – від піци до фальшивої дружини на сімейне свято – фільм «Павич» Венґера показує, що найбільш дефіцитний товар сьогодення – це щирість. Ця австрійсько-німецька трагікомедія 2024 року, що запрем’єрилась на Венеційському кінофестивалі і забрала додому не одну європейську нагороду, починається як легка сатира, а закінчується справжнім запливом від соціуму, аби змити все наносне.

Головний герой, Маттіас, працює у віденській компанії «Мій компаньйон». Його можна орендувати як чарівного супутника на культурний вечір, підставного сина для ювілею або навіть як фейкового тата для шкільного уроку. Він – людина-хамелеон: бездоганно чемний, завжди адаптований, усім подобається. Але чим більше Маттіас вживається в чужі ролі, тим далі губиться від самого себе. Його комора – це буквально музей соціальних масок, а душа – метафоричний склад реквізиту.

Головного героя блискуче зіграв Альбрехт Шух, 39-річний актор, що прославився завдяки головній ролі тренера по боротьбі з агресією 9-річної дівчинки у фільмі «Руйнівниця системи» (2019) і ролі другого плану психопата Рейнхольда в «Берлін Александерплац» (2020). За роль Маттіаса у «Павичі» Шух був номінований на Австрійську кінопремію.

соціальне драмеді «Павич» (Peacock)

Бернгард Венґер розповів, що надихався японськими агентствами оренди друзів, він навіть здійснив поїздку до Японії у 2018 році, де вивчав цей феномен. У «Павичі» режисер намагається зазирнути під обгортку ввічливості та функціональності людей у соціумі, в саму суть психологічного догідництва. Маттіас – не просто ввічливий хлопець. Він – піплплізер, або як вперше визначив Еріх Фромм, людина, що живе не своїм життям, а відображенням чужих очікувань.

Комедія у Венґера, як глазур на штрудлі – делікатна, але не зайва. Сцена, де Маттіас розігрує пілота перед класом дітей, з виразом обличчя, що говорить: «Я не відрізню штурвал від блендера», – викликає щирий сміх. Але за ним ховається тріщина, герой вже не знає, де закінчується роль, і починається він сам.

соціальне драмеді «Павич» (Peacock)

Але й драми режисер не пошкодував. Маттіас так добре навчився вдавати потрібні емоції, що більше не може проявляти себе щиро, лише намагається вгадувати, чого бажають оточуючі. Тож не дивно, що його дівчина говорить: «Ти більше не здаєшся реальним, я не відчуваю тебе справжнього», – перед тим, як розірвати стосунки. Ця сцена лунає не менш гостро, ніж будь-який постріл у психологічному трилері. Розрив стає для Маттіаса не просто емоційною кризою, а крахом всієї його ідентичності. Він як вода, що приймає форму будь-якого посуду, але на воду не можна спертися. Тому Маттіас починає пошук власної ідентичності, але як почати бути собою, коли все твоє життя до цього – добре відрепетирувана вистава?

соціальне драмеді «Павич» (Peacock)

При цьому Венґер не нав’язує мораль, а радше ставить перед глядачами дзеркало: наскільки щиро ми поводимось у житті, і скільки в нас самих від Маттіаса? Фільм «Павич» вийшов не лише сатирою про самотність сучасної людини в епоху, де в оренду беруть речі, тварин та навіть друзів, і відіграють соціально бажані ролі, а й про сміливість зняти маску, вимкнути ввічливу посмішку і чесно сказати: «Я такий, який є, а не яким ви хочете мене бачити».

Дмитро Сидоренко

соціальне драмеді «Павич» (Peacock)