Ти не боїшся померти?
З тобою – ні.
У рамках фестивалю квір-кіно Sunny Bunny у Києві показали франкомовну coming-of-age драму «Ензо» (Enzo). Історія створення цього фільму незвична. Сценарій написали Робен Кампійо, Лоран Канте та Жиль Маршан, причому саме Канте, лауреат Золотої пальмової гілки Канн за «Клас», мав стати режисером. Проте після його смерті від раку у 2024 році проєкт завершив Кампійо – давній співавтор і соратник. Тому у титрах «Ензо» вказано: «фільм Лорана Канте», а далі – що режисер Робен Кампійо.
Прем’єра стрічки відбулася в програмі «Двотижневик режисерів» Каннського кінофестивалю 2025 року – секції, яка традиційно тяжіє до авторського кіно з чіткою режисерською позицією. «Ензо» якраз із таких, хоча спершу міг вийти неприємним для українського глядача.
Це типова драма дорослішання про підлітка, який не може знайти своє місце у світі. 16-річний Ензо – син заможної французької родини, який має все, про що можна мріяти: віллу, басейн і перспективи стати буржуа. Його старший брат рухається саме цим маршрутом. Але Ензо – навпаки. Він кидає школу, йде у ПТУ і влаштовується муляром на будівництво.
Цей жест – зрозумілий бунт юнака, який, як і будь-яка дитина його віку, вважає, що батьки його не розуміють. Насправді ж, говорячи татові, що він не відчуває себе частиною їхнього світу, парубок просто боїться відповідальності, бо від нього очікують амбіцій та гонитви за успіхом. Тому Ензо обирає замість навчання й підготовки до вступу – фізичну працю і криваві мозолі. Втома й крепатура стають йому милішими за сонце, під яким ніжаться біля басейну брат та його друзі на канікулах.
Цікаво спостерігати за батьками, які намагаються балансувати між ліберальною вседозволеністю щодо сина та настановами і рамками поведінки. Як влучно формулює батько про свої відчуття від життєвої траєкторії Ензо: «Це немов спостерігати, як власна дитина тоне на твоїх очах, і нічого не робити».
На будівництві Ензо знайомиться з Владом та Мирославом – українськими робітниками, які сперечаються щодо вибору між заробітками у Франції і необхідністю повернутися додому воювати. Причому Мирослав, який відслужив у французькому легіоні, виступає за повернення, а Влад, навпаки, не хоче їхати на війну, хоч його батьки у Києві, а брат уже воює.
Ця лінія не лише вводить у фільм контекст повномасштабного російського вторгнення в Україну, а й змінює баланс всієї історії. Річ у тім, що у початковій версії сценарію гастарбайтерами були росіяни, проте реальність внесла корективи, і тепер саме українські персонажі стають носіями досвіду, що виходить далеко за межі дитячих проблем, демонструючи різницю між підлітковою кризою та реальними дорослими випробуваннями.
Для Ензо Влад швидко стає всім – другом, батьківською фігурою і навіть об’єктом бажання. У цій залежності немає стабільності: це емоційна гойдалка, де захоплення змінюється конфліктом, а близькість – агресією до оточуючих і самого себе. Кампійо точно вловлює волатильність підліткової душі, яка ще не навчилася розрізняти любов, прив’язаність і потребу у схваленні.
Конфлікт із батьками при цьому виглядає класично: вони «не розуміють», а він «не хоче слухати». Але фільм не зупиняється на цьому рівні. Поступово стає очевидно, що проблема не лише у поколіннях, а у самій природі бажання бути кимось іншим – не тим, ким тебе хочуть бачити.
«Ензо» розгортається доволі повільно, автори явно хотіли передати стан свого героя, а не вигадати карколомний сюжет. Хоча підлітковий максималізм і кадри війни допомагають підвищити градус, фільм не пропонує великого узагальнення, натомість підводить до простого усвідомлення: найближчі люди – це не ті, кого любиш ти, а ті, хто здатні любити тебе навіть тоді, коли ти сам себе любити ще не навчився. Для підлітка, який шукає себе через заперечення всього навколо, це відкриття звучить майже як поразка. Але вміння визнати помилку у власних судженнях – хіба це не вчинок, на який здатні лише дорослі?
Фільм «Ензо» вийшов камерною, стриманою історією про кризу підліткової ідентичності, яка не намагається дати їй остаточне розв’язання. Він лишає героя у процесі, але на правильному шляху. А Влада – з надією знову повернутися до ідилічних пейзажів сонячної Французької Рив’єри.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
