Герой у світі постправди. Рецензія на фільм «Супермен»

12.07.2025 Рецензія

Супермен – не людина. Це – істота, що якимось чином стала центральною темою розмов всього світу. Я не прийму це.

Лекс Лютор

Перший фільм оновленого кіновсесвіту DC, «Супермен» (Superman) Джеймса Ґанна – це вибуховий коктейль супергеройського екшну, політичної сатири та вірності класичному образу Кел-Ела. І хоча Ґанн, знаний своїм дотепним та іронічним стилем («Вартові Галактики»), не втрачає нагоди задіяти жанрові кліше, його «Супермен» може похизуватися більш серйозним підґрунтям, ніж ми звикли бачити у кіно за коміксами.

На відміну від попередніх ітерацій, новий Кларк Кент, якого зіграв Девід Коренсвет («Смерчі») – не загартований роками герой, а молодий парубок, який ще тільки вчиться балансувати між двома ролями: супергероя й звичайного репортера. Вдається не дуже, бо вже на старті фільму він вперше програє битву, а в середині стрічки свариться з коханою колегою Лоїс Лейн, зіграною Рейчел Броснаген (серіал «Дивовижна місіс Мейзел»). За каноном антагоністом у фільмі виступає Лекс Лютор (Ніколас Голт), який цього разу не просто лисий геній-злодій, а маніпулятор світового масштабу, здатний переконати маси в тому, що Супермен – загроза, а не надія.

Ґанн кидає свого героя в центр глобального конфлікту: вигадана країна Боравія атакує сусідню Джаханпурію, і саме Кел-Ел зупиняє вторгнення. Проте замість аплодисментів – хвиля підозр, політичних змов і медійних маніпуляцій. Сценарій стає дзеркалом сучасного світу постправди, де герой може легко опинитися у новинах, що сіють зневіру.

СУПЕРМЕН SUPERMAN

Техномагнати з метавсесвітами, бот-ферми, новинні кампанії з дискредитації опонента – усе це органічно вписується у коміксову боротьбу Супермена з Лютором, який легко передбачує дії чесного і справедливого криптонця, атакуючи не тільки мускулами своїх протеже, але й словами. Його сила – наратив. І поки Супермен намагається врятувати кожну білочку, Лютор не шкодує засобів і людей задля досягнення результату.

Звісно, новий «Супермен» не забуває дарувати глядачам видовищні битви та купу спецефектів. З додаткових персонажів – Банда Справедливості, до якої входять Зелений ліхтар Гай Гарднер (Натан Філліон), Містер Терріфік (Едді Гатегі) та Яструбиця (Ізабела Мерсед). Спершу Лютору через вплив на уряд вдається втримати цю трійцю від втручання у конфлікт, бо ж не все так однозначно (привіт могутньому НАТО з глибоким занепокоєнням в арсеналі). І, звісно, не обійшлося без пса Крипто, якого зоозахисник Ґанн не міг не вставити у фільм, хоч би яким банальним ходом це не виглядало після фінальної частини його ж «Вартових галактики» чи конкурентів «Дедпул і Росомаха».

СУПЕРМЕН SUPERMAN

Та попри усю політичну складову, «Супермен» лишається супергеройським кіно. Ті самі труси поверх трико, з яких кепкує Лютор. І хоча Ґанн намагається розширити рамки жанру, його картина усе ще грає за правилами жанру, де логіка цілковито підкоряється видовищу. Тому замість дорослої іронії – не канонічні роботи-прислужники у Фортеці Самотності.

Якщо Marvel останні роки обережно балансували між розвагою та суспільною критикою, то Ґанн, який утік від них до конкурентів на посаду голови кіновсесвіту DC, залітає в тему з розгону: його фільм – це маніфест, що говорить гучно про цінність правди, довіри й відповідальності. І якщо в новому світі герої – це ті, хто контролює наратив, то його Супермен – це той, хто віддає свій на користь інших. «Я не хочу ні над ким правити», – заявляє наймогутніша істота на планеті, заходячись у довгому пафосному монолозі про те, наскільки він людяний, а отже може помилятися. А якщо додивитеся титри до кінця, зрозумієте наскільки самокритичним він може бути.

СУПЕРМЕН SUPERMAN

«Супермен» Джеймса Ґанна – не революція у жанрі, а крок назустріч новому світу із заголовками про можливу Третю світову війну і переговорами президентів у соцмережах, де замість протоколу – стрічка постів. Це фільм, який не боїться бути політизованим, при цьому залишаючись простим супергеройським блокбастером. І хоча він не перевершує очікувань, але повертає віру в те, що кіно за коміксами ще може бути не лише видовищем, а й історією з актуальною позицією.

Дмитро Сидоренко

СУПЕРМЕН SUPERMAN