Індонезійський режисер Врегас Бханутеджа — один із найяскравіших представників сучасного азійського кіно. Його короткометражний фільм Prenjak здобув головну нагороду Тижня критики Каннського кінофестивалю, а дебютний повнометражний фільм «Копіювальник» став сенсацією індонезійського кіно та отримав 12 національних кінопремій. Новою роботою режисера стала містична драма з елементами комедії «Левітація» (Levitating), світова прем’єра якої відбулася на кінофестивалі Sundance 2026.
Стрічка розповідає про юнака Баю, який живе у містечку, де одержимість духами є частиною традиційних святкувань. Мріючи стати шаманом на трансовій вечірці, він прагне врятувати священне джерело та власний дім від виселення. Фільм поєднує містику, гумор і драму дорослішання, досліджуючи теми одержимості, прощення та пошуку внутрішньої гармонії.
В Україні премʼєра «Левітації» відбулась у межах позаконкурсної програми «Під сузір’ям близнюків» фестивалю глядацького кіно Миколайчук OPEN. Сама програма присвячена науковій фантастиці, горору та експериментальному кіно. Фестиваль триає з 13 до 20 червня у Чернівцях.
В ексклюзивному інтерв’ю Врегас Бханутеджа розповів про індонезійські ритуали одержимості, дитячі спогади, що надихнули його на створення фільму, а також про теми амбіцій, прощення та пошуку справжньої радості.
— Як виникла ідея фільму «Левітація»?
— Вона народилася з мого особистого досвіду. У дитинстві молодший брат часто розповідав, що бачить духів і фантастичних істот. Я ніколи їх не бачив, але водночас заздрив йому, бо здавалося, що він має доступ до якогось особливого світу. Згодом цей спогад підштовхнув мене до вивчення духовних традицій різних регіонів Індонезії. Я відкрив для себе, що в багатьох громадах духів не бояться — їх сприймають як частину повсякденного життя. Саме це стало відправною точкою для фільму.
— У західній культурі одержимість духами зазвичай асоціюється з жахами. У вашому фільмі це виглядає зовсім інакше.
— Так, мене цікавив інший погляд. В Індонезії існує багато ритуалів одержимості, які є не чимось страшним, а формою святкування. Люди збираються разом, танцюють, входять у транс, щоб відчути радість і звільнитися від турбот. Для мене це не історія про страх, а історія про щастя та людську потребу хоча б ненадовго відпустити контроль.
— Головний герой Баю дуже прагне стати шаманом. Чому вас зацікавила саме історія одержимості успіхом?
— Тому що я добре знаю це відчуття. Інколи ми настільки зосереджуємося на своїй меті, що забуваємо про друзів, родину і навіть про самих себе. Ми починаємо жертвувати всім заради досягнення успіху. Баю саме такий. Він хоче стати найкращим шаманом і поступово відштовхує людей, які його люблять. Через нього я намагався дослідити, як амбіції можуть перетворюватися на одержимість.
— У фільмі також важливою є тема прощення.
— Так, це друга ключова тема. Коли ми намагаємося зупинитися і залишитися наодинці з собою, дуже часто повертаються спогади про помилки, образи чи втрачені можливості. Я теж із цим стикаюся. З часом зрозумів, що рухатися вперед можна лише через прощення — інших людей і самого себе. Для Баю це теж важлива частина його подорожі, особливо у стосунках із батьком.
— Ви багато досліджували ритуали трансу. Що вас найбільше здивувало під час роботи?
— Те, наскільки різноманітними можуть бути відчуття людей. Хтось розповідав, що під час трансу відчував здатність стрибати неймовірно високо. Інші казали, що звичайна їжа набувала фантастичного смаку або що світ навколо ставав яскравим і кольоровим. Ці історії надихнули нас на створення галюцинаторних світів у фільмі.
— Ви вирішили не прив’язувати історію до конкретної культури чи традиції. Чому?
— Ми хотіли створити універсальний світ. У фільмі є вигадані ритуали, музика, танці та навіть місце дії. Нам було важливо не відтворювати якусь одну конкретну традицію, а використати різні культурні впливи для створення власного кінематографічного всесвіту. Так історія стає зрозумілішою для міжнародної аудиторії.
— Візуально фільм виглядає дуже незвично. Як ви працювали над його стилем?
— Ми побудували фільм навколо трьох різних світів. Перший — це повсякденна реальність. Другий — галюцинаторний простір, у який потрапляють люди під час трансу. Там усе яскравіше, красивіше і дивовижніше. Третій — внутрішній світ Баю, який ми показуємо як чорний простір без декорацій, де існують лише його думки та переживання. Нам хотілося, щоб глядач буквально відчув, як герой переходить між цими станами.
— Що ви хотіли б, аби глядачі винесли із «Левітації» після перегляду?
— Насамперед думку про те, що ми не можемо контролювати все навколо. Життя не завжди розвивається так, як ми плануємо. Але якщо навчитися приймати минуле, прощати і більше піклуватися про людей поруч, жити стає значно легше. Мені здається, саме в цьому полягає справжня гармонія.
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
