Це вже не про підкорення космосу, це про битву ідеологій.
Мо Беркус
«Забери мене на Місяць» (Fly Me to the Moon) – нова сатирична комедія, що возвеличує американську капіталістичну систему, яка підкорила світ. Щось подібне ви могли бачити у нещодавньому фільмі Netflix «Без глазурі» про сухі сніданки. Але фільм Ґреґа Берланті («З любов’ю, Саймон», «Життя, як воно є») розповідає не про якісь там пластівці, а про культову місію висадки на Місяць «Аполлон-11», у яку втручається талановита маркетологиня і буквально рятує всіх.
Як до цього докотилися, спитаєте ви? На початку фільму нам пояснюють, що американці у 60-х програють космічну гонку совєтам. Поки СРСР запускає в космос людину, NASA своїх астронавтів втрачає ще на етапі випробувань. Все більше конгресменів не бачать сенсу виділяти колосальні бюджети на будівництво ракети, що не злітає. У той же час адміністрації Ніксона дуже треба показати бодай якусь перемогу на зовнішньополітичній арені, оскільки війна у В’єтнамі йде не за планом. Тож вони наполягають, щоб керівник програми «Аполлон-11» Коул Девіс (Ченнінґ Тейтум) таки здійснив успішний запуск до кінця 60-х.
Ба більше, йому на допомогу відряджають зірку маркетингу Келлі Джонс (Скарлетт Йоганссон), задача якої – знову “закохати Америку у місію «Аполлон»”. Її куратором виступає Мо Беркус, роль якого виконав Вуді Гаррельсон, котрий буквально повторив своє амплуа з серіалу «Сантехніки білого дому» – це безпринципний і таємничий спецагент з адміністрації Ніксона з майже необмеженою владою, що виступає ляльководом.
Власне, жоден з перелічених персонажів насправді не існував, хіба що Коул Девіс – це збірний образ реального керівника польотом Джина Кранца та астронавта Діка Слейтона. Але саме такий набір героїв мав допомогти весело розповісти про надважливу місію.
У фільмі дві паралельні сюжетні гілки. Перша – це хімія/антипатія між персонажами Тейтума і Йоганссон. Спершу між героями спалахує іскра, але як тільки вони стають колегами, починаються проблеми. Коул, як керівник у NASA, взагалі не розуміє, навіщо потрібен якийсь там маркетинг, тож ставить Келлі палки в колеса. Вона ж, натомість, елегантно виходить з будь-якої ситуації і перетворює всю місію на одну велику рекламну кампанію, завдяки якій астронавти стають відомішими за «бітлів», починають рекламувати Omega та Chevrolet, а в космосі нібито їдять сухі сніданки і п’ють енергетики. Все це – заради політичної підтримки та фінансування місії.
Вишенька на торті – таємне завдання від Мо: зняти фейкову висадку на Місяць, яку покажуть у разі провалу місії реальної. Автори не просто використовують відому теорію змови, а навіть відверто сміються з неї, згадуючи Кубрика, якому й приписують інсценування висадки. Є навіть мок’юментарі «Темна сторона Місяця» 2002 року, в якому розповідається, як Кубрику замовили зняти підкорення Місяця після його проєкту «2001: Космічна Одіссея».
Друга сюжетна гілка – це, власне, сама місія, над підготовкою якої цілодобово працює Коул Девіс. Тут вам і красива графіка по збору ракети у прискоренні, і драматична лінія переживань персонажа про те, що він втратив астронавтів з «Аполлону-1» через технічну несправність. Коул навіть щоночі їздить на їхній монумент, щоб подлубатися у клумбі, виказуючи турботу. А у фіналі – запуск ракети та висадка на Місяць з коронною фразою про маленький крок для людини…
На жаль, нічого путнього з такого синопсису не вийшло. Бо автори історії Білл Кірштейн та Кінан Флінн до цього робили лише кліпи для Бейонсе та Тімберлейка, так само для сценаристки Роуз Гілрой це дебют у великому кіно. Тому «Забери мене на Місяць» вийшов буквально двогодинною рекламою, в якій не вистачає гумору, любовна лінії між персонажами – це типове кліше жанру ромком, а головна біда в тому, що ключова подія фільму – висадка на Місяць – виглядає абсолютно бутафорною, як та підробка, зйомкою якої займається героїня Йоганссон.
Підвів і вибір Ченнінґа Тейтума, чиє тяжіння до несерйозних ролей, як майка на його персонажі, постійно оприявнюється, що б він не вдягав поверх неї. Спершу на роль розглядали Кріса Еванса, але він випав через неспівпадіння графіків. В результаті замість веселої історії про магію кінематографу, що має силу підмінити навіть непересічну подію висадки на Місяць, вийшла пластикова агітка про молодих і відданих працівників NASA, що не змогли б запустити людину у космос без прискорення завдяки капіталістичному маркетингу.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
