Топ українських документальних фільмів минулого року
Документальне кіно в Україні активно розвивається навіть під час повномасштабної війни, не лише відкриваючи глядачам нові сторінки нашої історії, але й розповідаючи про Україну усьому світу. На прохання редакції кінокритик Дмитро Сидоренко зробив добірку документальних стрічок минулого року, які йому найбільше запам’яталися. Фільми розміщені в хронологічному порядку за датою національної прем’єри, переглянути більшість із них можна на українських стримінгових та ОТТ платформах.
Порцелянова війна
Американсько-українсько-австралійська стрічка про трьох українських митців з Харкова – Славу Леонтьєва, його дружину Аню Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова потрапила в документальну номінацію цьогорічного «Оскара», що можна вважати справжнім тріумфом.
Герої фільму на початку вторгнення вирішують залишитися та боротися з російськими загарбниками, при цьому не відмовляючись від своєї творчості – виготовлення милих порцелянових звірят. Автори фільму Брендан Белломо та Слава Леонтьєв демонструють унікальний погляд на те, як війна впливає на людей, як люди змінюють війну і завдяки кому Україна вистояла.
Перед тим, як потрапити в оскарівську номінацію, фільм виборов Гран-прі кінофестивалю «Санденс», а також декілька нагород менш знаних американських фестивалів.
Дивитись: Takflix
Мирні люди
Документальний копродукційний фільм України, Канади та Франції авторства Оксани Карпович («Не хвилюйся, двері відчиняться») став фестивальним хітом з нагородами у Кракові, Берліні та Гонконзі. Стрічка крокує дорогою «20 днів у Маріуполі», демонструючи світу страшну правду про російсько-українську війну, і також змагалася за право представляти Україну на «Оскарі».
Стрічка являє собою монтаж з перехоплених українськими спецслужбами у 2022 році розмов російських військових в Україні зі своїми рідними. В них вони розповідають, як ненавидять укропів/бандерівців, що живуть краще за росіян, бо в них і ремонти хороші, і речі фірмові, і дороги в селах асфальтовані, і сік та морозиво смачні й дешеві. Росіяни хваляться, як вони розживаються на мародерстві, зізнаються, як страчують цивільних. Але чим далі, тим більше розуміють, що війна не буде швидкою чи легкою, що вони не мають шансів на повернення, а якщо й потраплять додому, то ментально скаліченими. Рідні ж почасти їх підбадьорюють, мовляв, стріляйте всіх, навіть дітей, ґвалтуйте жінок, ви герої свою країну захищаєте, а українці самі свою долю вибрали.
Цей аудіомікс «розлюднених» війною солдат та оброблених пропагандою цивільних накладено на кадри понівечених українських сіл та міст. Таким чином глядачі чують думки росіян про їхнє вторгнення в Україну і бачать результати їхніх дій. Виходить переконливе, хоча й дещо формалістське й відсторонене кінополотно.
Дивитись: Takflix | MEGOGO | Київстар ТБ
Фрагменти льоду
Режисерка Марія Стоянова («Експедиція») змонтувала своє кіно з відеокасет, записаних її батьком – фігуристом українського ансамблю «Балет на льоду», який гастролював за кордоном у 80-х і 90-х роках. Це делікатна, але дуже цікава історія зміни історичних епох через призму спогадів однієї родини. Від спокійного, небагатого але стабільного «совка», живучи в якому сім’я все одно бачила світ за «Залізною завісою» завдяки батьківським гастролям та відеокамері, до буремних вільних 90-х, в яких фігурист, як і багато його колег по цеху, шукав заробітків, і замість всесоюзно визнаного ансамблю, виступати в якому було честю, вимушений був стати частиною індустрії розваг.
Дивитись: Takflix
Все має жити
Документальна стрічка Тетяни Дородніциної та Андрія Литвиненка присвячена непересічній жительці Миколаєва Ганні Куркуріній, триразовій чемпіонці світу з паверліфтингу. Причому спортивну кар’єру вона почала тоді, коли більшість закінчує – у 40 років. А до цього Анна працювала у зоопарку, адже дуже любить тварин. Вдома тримає з десяток котів та волонтерить, допомагаючи безпритульним собакам та кішкам.
Фільм Дородніциної та Литвиненка показує життя Куркуріної, яка ставить рекорди, тренує учня, допомагаючи через спорт долати недугу, і забезпечує виживання тварин у рідному місті. Повномасштабне вторгнення не змінило занять жінки, хіба що учень мав тимчасово виїхати за кордон, а Куркуріній довелося рятувати чотирилапих у затоплених внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС містах і селах. Це вельми цікава і максимально людяна стрічка про неординарну особистість.
У 2024 році «Все має жити» отримав Головний приз конкурсу RIGHTS NOW! на Docudays UA та приз глядацьких симпатій.
Дивитись: Takflix
Місія 200
Фільм Володимира Сидька («Да Вінчі») розповідає про українку з Луцька Тетяну Потоцьку-Євчук, яка поставила на паузу діяльність свого туристичного бізнесу під час повномасштабного вторгнення та стала волонтеркою, що доправляє тіла загиблих військових додому. Спостерігати за діяльністю цієї сильної жінки зовсім непросто, але корисно, аби краще зрозуміти ціну, яку наша нація платить за право самоідентифікації. Якби мене попросили скласти список найбільш небажаних професій, я б поставив професію героїні на перше місце. Але це не її робота, це її місія.
«Місія 200» отримала минулого року спеціальну відзнаку Премії імені Андрія Матросова в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, а цього року здобула гран-прі ризького Міжнародного фестивалю документального кіно «Артдокфест».
«Яремчук: Незрівнянний світ краси»
Стрічка, промоцією якої займалися Film.ua Distribution, стала найкасовішим документальним фільмом вітчизняного прокату, обігнавши навіть оскароносний «20 днів у Маріуполі». Фільм вартістю 2,5 мільйони гривень зібрав у прокаті понад 15 мільйонів. От що значить потрапити з хорошим промо на благодатне поле підвищеного інтересу до української історії після повномасштабного вторгнення.
Художня цінність стрічки Артема Григоряна (док серіал «Епізоди») не така яскрава, як її окупність. Вона радше нагадує шкільний підручник, де правильно розставлені акценти і стесані всі гострі кути, щоб історія героя поставала виключно демонстрацією багатства талантами української землі, яку плюндрували совєти. А проте це все одно хороша документальна робота про відому особистість, яку не зле увімкнути ввечері на телевізорі.
Дивитись: Київстар ТБ
Глядєлов
Фільм розповідає про відомого українського фотографа-документаліста та фотожурналіста Олександра Глядєлова. 68-річний Олександр, чий зоряний час прийшовся на злам тисячоліть, вважається соціальним фотографом, героями його знімків ставали безпритульні діти, в’язні тюрем, хворі на гепатит та ВІЧ. Сам же він називає себе емоційним фотографом.
В рамках цієї стрічки цікавим є досвід Глядєлова з висвітлення воєнних конфліктів в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, Киргизстані, Сомалі та Південному Судані. Чоловік був двічі поранений – у Молдові та на Донбасі під Іловайськом.
Режисерка Ксенія Кравцова («Шелест кроків») слідує за фотографом містами, понівеченими російськими загарбниками, аби показати, як митець закарбовує дійсність країни впродовж десятиліть на шляху від радянщини до війни за незалежність. Постійний оператор-постановник Ксенії Владислав Нечипоренко знімаючи, як фотограф обирає ракурси, буквально демонструє нам кадр у кадрі, про історію створення деяких своїх відомих знімків розповідає сам Глядєлов. Співзвучності фото і стрічці додає єдина чорно-біла гамма.
Минулого року фільм «Глядєлов» був визнаний кращим українським доком Одеського міжнародного кінофестивалю.
Бартка
Дебютант у повному метрі Володимир Бакум демонструє глядачам будні дільничного лісничого Василя Павловича в карпатських лісах. Вийшов інтригуючий погляд на стосунки між людиною та природою через призму мешканців сільської місцевості України та більш глобальні питання, як от кліматична криза, збереження екосистем, захист довкілля, до яких глядачів підбурює постать лісничого, що скоро опиниться на пенсії, а нині продовжує пильнувати «легені України».
Стрічка виграла спеціальні відзнаки в рамках Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» та Карпатського Гірського МКФ (CMIFF), а також стала кращим доком цьогорічного коломийського Міжнародного кінофестивалю Colofilm Fest.
Там, де закінчується росія
Цей короткий кіноесей Олексія Радинського («Нескінченність за Флоріаном») виглядає немов давно втрачений скарб. Олексій змонтував записи «Київнаукфільму» і придумав до них закадровий текст для вигаданої оповідачки-українки, яка начебто їде досліджувати Далекий Схід СРСР. Вийшло кіно про те, як росія вторгалася, інтегрувала або просто винищувала корінні народи Далекого Сходу та Півночі.
У 2024 році роботу Радинського відзначили як найкращий короткометражний документальний фільм в рамках Національної премії кінокритиків «КІНОКОЛО» та нацконкурсу Київського Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів (KISFF), на KISFF йому також дісталися Приз глядацьких симпатій та Спеціальна відзнака журі Спілки кінокритиків України.
Дивитись: Takflix
Реал
Олег Сенцов («Носоріг») своїм фільмом доводить, що документальне кіно без втручання можливе. Річ у тім, що це й не кіно у прямому сенсі, а просто запис з камери на шоломі, яку він випадково увімкнув, і знайшов на флешці через пів року після відзнятих подій. Отже не лише герої фільму, але й сам режисер не знав, що знімає, він не обирав ракурсів, а вони не стримували себе.
Дія фільму відбувається на передньому краї оборони України, де Олег в якості бійця піхоти з позивним «Ґрунт» їхав з побратимами займати позиції під кодовою назвою «Реал». Їхню «бляшанку» підбили, і хлопці евакуювались хто-куди. Олег дістався позиції «Марсель», а частина його підрозділу опинилися на «Реал-1» та «Реал-2», відрізані ворогом.
Глядачам пропонують 90 хвилин raw footage від першої особи з камери під час того як Сенцов працює комунікаційним містком між побратимами на «Реалі» і керівництвом в тилу, намагаючись організувати евакуацію свого підрозділу, в якого майже скінчилися набої і є поранені.
Здавалося б, що цікавого може бути в такому синопсисі, тим паче, що трейлер з суцільними переговорами «зрозумів-прийняв-плюс, плюс» не назвеш інтригуючим. Ми ж бо звикли до нарізки з go-pro бійців під час стрілкового бою, або красивих кадрів роботи дронів чи артилерії, чи патріотичних телесюжетів з місць дислокації, де бійці переводять дух між виходами на нуль.
Але стрічка Сенцова, на диво, чіпляє. Ти дуже швидко втягуєшся і починаєш переживати за автора та бійців навколо, над чиїми головами постійно свистять кулі та снаряди, ще більше співпереживаєш невидимим у кадрі, але чутим по рації побратимам Сенцова на «Реалі», до яких ніяк не може дістатися підмога. І як тут не корити керівництво, яке трохи індиферентно відповідає на запити Сенцова?
Фільм «Реал» зображує російсько-українську війну з точки зору піхотинця на передовій. Важко уявити, які нерви треба мати, щоб зберігати холодну голову в таких обставинах. Бо на відміну від більшості інших картин з фронту, фільм Сенцова чесно демонструє, що війна – це страшний хаос і смертельна невизначеність, які намагаються приборкати люди, що героїчно стали на захист своєї країни.
Дивитись: Takflix
Сентиментальна подорож до планети Параджанова
Стрічка Тараса Томенка, створена на замовлення Суспільного Мовлення, є омажем Сергію Параджанову з нагоди сторічного ювілею від його народження. Фільм поєднує унікальні архівні матеріали із сюрреалістичною та затишною ляльковою анімацією. Параджанов постає немов «українським Далі», чиє життя і діяльність не давали спокою радянській владі.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі українські фільми про війну з росією
Топ недооцінених українських фільмів останніх років
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
